Мій локальний бізнес: майстерня модерністських меблів Buro 150

Вадим Борисенко та Ліза Дін заснували Buro 150 у 2013 році. Вони вручну створюють меблі у стилі модернізм, переважно на замовлення. «Ми просто намагаємося робити хороші якісні меблі, які б поставили у себе вдома», – пояснюють філософію майстерні.

Фото: Євгенія Романюк

Все почалося з полички

Майстерня Buro 150 знаходиться на п’ятому поверсі промислової будівлі неподалік станції метро «Либідська». При вході – великі, власноруч зроблені дерев’яні двері. «Це була майстерня з реставрації автомобільних колодок, – розповідає Вадим Борисенко, – тут усе було чорне від пилу, довелося довго приводити до ладу. Це наше друге приміщення, спочатку була зовсім маленька кімнатка на горищі, під номером 150». Окрім столярного приладдя та дощок, тут стоять дві тумби на барвистому килимі, кілька крісел, що очікують реставрації, та прототип лампи на високих ніжках.

«Ми взагалі не могли подумати, що будемо займатися цією справою. Я навчалася на інженера, Вадим вивчав урбаністику і грав у музичному гурті, – згадує Ліза. – Коли почали зустрічатися й жити разом, хотіли знайти для своєї квартири гарні речі. Меблі українських виробників, не хочу сказати, що вони погані, але були не в нашому стилі. Замовляти з Європи було надто дорого. І тоді ми вирішили спробувати: спочатку зробили якусь дурнувату поличку, вона досі висить у нас на кухні. Тренувалися на меблях для себе, батьків і друзів. Потім у нас почало неочікувано добре виходити і ми подумали: чому б не відкрити майстерню?». Засновники студії додають, що зараз практично усі меблі в квартирі – власного виробництва.

Знадобилося близько півтора року, поки Ліза та Вадим почали продавати свої меблі. Зараз Buro 150 створює переважно столи, тумби та стелажі. Усього близько десяти предметів на місяць. «Майстер тут Вадим. Чесно кажучи, циркулярна пила вселяє у мене жах, – зізнається Ліза. – Я часто працюю на фінальних стадіях, коли меблі потрібно зашліфувати, покрити лаком. Але все ж більше займаюсь зовнішньою складовою: фотографую, веду соціальні мережі. Розробляємо меблі ми разом».

Фото: Євгенія Романюк

Вадим розповідає, що столярній справі вчився сам, завдяки книгам та відео-урокам на YouTube. «Зараз величезний пласт інформації є в інтернеті. Якщо ти поклав собі за мету вивчення якоїсь справи – можна знайти все. Щоправда, треба знати англійську», – пояснює він. Серед улюблених джерел згадує YouTube-канал Frank Howarth, телешоу Woodsmith Shop та книги Тайе Фріда. «Російсько-україномовних джерел майже немає, у нас традиція ремісництва була вбита і лише зараз потроху відроджується у таких маленьких майстернях. Проте можна знайти багато мотивуючих влогерів на YouTube, які працюють руками з деревом – і це виглядає неймовірно. Після перегляду таких роликів хочеться працювати й працювати» – додає Вадим Борисенко.

Данський модернізм 50-х

Вадим та Ліза розповідають, що не мають універсального підходу до створення меблів. «Одна справа, коли є конкретне замовлення. Ми відштовхуємося від функцій, які повинен виконувати предмет, – каже Вадим. – Спочатку цікавимося, як замовник буде використовувати ці меблі, які у нього звички, що він робить, скажімо, із шафою. Потім створюємо функціональну схему». Ліза додає: «Іноді люди просто надсилають нам картинку з Pinterest, наприклад, зі столом Джо Понті або Арне Якобсена. Ми одразу відповідаємо, що це великі дизайнери, і ми не будемо їх копіювати, навіть якби могли. Але тоді вже розуміємо вектор, вподобання людини і намагаємося створити щось у такому ж стилі».

Зізнаються, що на замовлення створюють меблі у різних стилях, хоча це скоріше виключення. Зараз намагаються дотримуватися одного напряму – модернізму. Саме у ньому витримана колекція, що представлена на сайті. «Ми дуже горимо, хворіємо данським модернізмом 50-х років, нам здається, що це ідеальний, дуже гарний стиль», – пояснює Ліза.

«У нашій країні модернізм асоціюють із совдепією, – продовжує Вадим. – Проте радянське відгалуження напряму дуже спрощене, заточене під масове виробництво. Якщо подивитися на данські, скандинавські аналоги, меблі Ганса Вегнера, Джо Понті, Фінна Юля, – вони розроблялись не для того, щоб тиражуватися мільйонами. Ці речі про просту красу. Чим менше деталей, чим простіше щось виглядає, тим важче це зробити. Це аксіома. Легко наліпити безліч всього, зробити багато акцентів, додати фігурні молдинги. Інша справа, коли ти звільняєш форму і залишаєш простий каркас. Тут уже з’являється питання пропорцій, поєднання кольорів, матеріалів і текстур».

Фото з сайту майстерні

«Іноді клієнти просять зробити «таку саму тумбу», але, скажімо, вищу на метр. Окей, але це вже не буде така сама тумба, будуть зовсім інші пропорції, – пояснює Вадим. – Але ми не проти експериментувати: іноді може вийти абсолютно новий предмет. Хоча звісно, можна і напартачити». Ліза додає: «Часто є якась картинка в голові, картинки в Pinterest, ти починаєш малювати в блокноті, поки не вийде чогось доладного. Я б не хотіла говорити, що ми надихаємося лише меблями інших виробників, ми можемо знайти ідеї у природі, людях, фільмах чи подорожах, архітектурі». «Одного разу ми орендували квартиру, у якій стояв старовинний барний сервант. Він мав відкидну кришку і просто чудовий механізм: такого рішення я до того часу ще не зустрічав» – згадує Вадим.

Специфіка роботи з деревом

У Buro 150 для виготовлення меблів використовують українську деревину, переважно дуб, ясен, клен та горіх. Вадим Борисенко розповідає, що в Україні дійсно багато якісної сировини, але не так просто знайти хорошого постачальника. «На мій погляд, проблема існує, цей ринок дуже неврегульований. Важко знайти компанію, що має сертифікат FСS (ред. сертифікат, який видається щорічно на основі строгої перевірки на місці заготовки лісу). Наш останній постачальник маркує дошки, так ми можемо бути впевнені принаймні в тому, що вирубка дерев була легальною», – розповідає він. Крім того, важливим нюансом є сушіння деревини. «Якщо надто швидко просушити дошку, неможливо передбачити, як вона себе поведе при подальшій обробці. Я знаходив кількох постачальників, які відправляють деревину на італійські заводи. Чудовий дуб, оброблений за правильними технологіями, проте нам його не продають», – додає Вадим.

Існують нюанси і в догляді за готовими дерев’яними виробами. Вологість повітря є ключовим моментом, розповідають у майстерні. «Централізоване опалення сильно сушить повітря, якщо у таке приміщення принести нові меблі, результат може бути непередбачуваним, – каже Вадим Борисенко. – Перший рік є критичним. Якщо, наприклад, стіл витримає протягом цього часу увесь цикл перепадів вологості, потім буде служити ще багато років». Разом з тим, у Buro 150 готові замінити деталі, що не витримали умов навколишнього середовища навіть після року експлуатації.

Фото: Євгенія Романюк

Ціна меблів залежить від конкретного замовлення. З представленого на сайті: письмовий стіл – 16 500 гривень, невелика тумба – 3 800 гривень. Ліза розповідає, що основна складова – це все ж вартість їх роботи: «На перший погляд, меблі можуть видаватися простими, але це не так. Ми довго продумуємо їх дизайн, доводимо до досконалості. Завжди стараємося усунути усі недоліки. Навіть, якщо клієнт їх не помітить, нас вони просто дратують».

Хочемо свій шоу-рум

«Ми працюємо вдвох, і доводиться бути дійсно багатофункціональними, – розповідають Ліза та Вадим. – Зараз ми і вантажники, і фотографи, і копірайтери, і бухгалтери, і прибиральники». У майбутньому планують залучити smm-спеціаліста та знайти помічника-столяра. «Я, можливо, скажу дуже банальну річ, але хочеться знайти людину, яка хотіла б дивитися усі ці відео-уроки, читати книги. Не просто стругала меблі і йшла додому, а щиро цікавилася процесом», – додає Вадим Борисенко.

Засновники майстерні зізнаються, що активно просувати свій бізнес почали нещодавно. Раніше, розповідає Ліза, не мали достатньої впевненості у собі. Зараз в планах – розробити єдину колекцію та представити її. «Нам хотілося б організувати шоу-рум, де люди зможуть подивитися на меблі, доторкнутись до них. Поки ми просто запрошуємо замовників у майстерню, – пояснює вона. – Але часто людям настільки подобаються наші меблі, що їм навіть цього не треба, вони телефонують і кажуть: хочу!».

Уже на порозі тих самих дерев’яних дверей Ліза та Вадим додають: «Ми, здається, забули сказати головне: ми просто кайфуємо від своєї роботи».

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 282 днів. За цей час ми опублікували 23527 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?