У партнерстві з інтернет-провайдером ВОЛЯ запитуємо у киян, які займаються медіа, технологіями і багато подорожують, як і для чого вони користуються інтернетом і скільки часу у ньому проводять.

Андрій Бродецький
журналіст, автор Telegram-каналу
«Технологии, медиа и общественность»
місце: Софійська і Михайлівська площі з безкоштовним wi-fi від ВОЛЯ

Фото: Євгенія Романюк

Я прокидаюся зі смартфоном і зі смартфоном засинаю. Можна сказати, що я онлайн 24 години на добу мінус година для сну. Щойно прокинувшись, вже перевіряю оновлення і переглядаю новинні агрегатори, раптом з’явились цікаві новини зі світу технологій або нових медіа, про які у нас ще ніхто не писав. Я — фрілансер, робочий день у мене ненормований, і писати по робочих питаннях, скажімо, з розміщення реклами, можуть навіть вночі. Тому, фактично, я став заручником інтернету.

Мої робочі гаджети: два смартфони та ноутбук. На смартфонах є різні мобільні оператори. Це зменшує ризик того, що десь не ловитиме інтернет, оскільки вмикаю мобільний інтернет, щойно виходжу з квартири.

Мені потрібно постійно шукати хороший контент для свого блога. Мені подобається платформа Flipboard, там ти обираєш цікаві для себе теми і тобі постійно підкидають тематичні публікації від різних видань про які ти міг навіть не чути. У Twitter я підписаний на багатьох американських журналістів, постійно відстежую цікаві теми або матеріали на Reddit, форумі, де можна моніторити цікаві спільноти з різної тематики.

Я б із задоволенням користувався wi-fi у метро. Але і мобільний зв’язок там зараз працює чим далі, тим гірше, він навіть може зникнути на перегонах між станціями. Але пам’ятаю часи, коли їхав, скажімо, від «Політехнічного інституту» до «Хрещатика», і спокійно міг серфити в інтернеті. Зараз робити це стало складніше.

Інтернет — це постійне інформаційне перевантаження. На моєму ноутбуці зараз відкрито понад п’ятдесят вкладок, і приблизно стільки ж – на смартфонах. Деякі вкладки можуть «провисіти» більше місяця і стають не актуальними. Слід пам’ятати, що вся інформація тут безкоштовна, але ти все одно за неї платиш, власним часом і увагою. На жаль, ще досі не придумали, як отримувати багато якісного контенту за мінімальний проміжок часу.

Бувають дні, коли я вимикаю всі гаджети і читаю лише книги, паперові або на «читалці». Якщо декілька годин гортаєш Facebook, то швидко втомлюєшся і від смартфону хочеться відпочити. Звісно, я не зрісся з інтернетом, а знаходжу час і на зустрічі, і на тренування. Інтернет привчає нас постійно відволікатися: наприклад, читаючи якийсь великий текст, ви відчуваєте нагальну потребу перескочити в інше віконце і почитати ще щось. Тому треба привчати себе читати якісні, об’ємні тексти, які вимагають занурення і не споживати лише фрагментарний контент, який дають соцмережі. Звісно, це не означає, якщо ти любиш читати Twitter, то станеш людиною, яка може розмовляти лише короткими фразами.  

Фото: Євгенія Романюк

Люди користуються тими мессенджерами, якими користуються їхні друзі. Раніше для мене головним мессенджером був ВКонтакте, після його блокування я перейшов у Telegram, а з усіх робочих питань спілкуюся у Facebook.  

Нещодавно я зробив екран свого смартфону чорно-білим. Вичитав про цей експеримент, як про дієвий спосіб зменшити час користування смартфоном. Сьогодні розробники додатків роблять все, аби максимально привернути нашу увагу і змусити тебе «залипнути». Звідси, наприклад, червоний колір для сповіщення у Facebook, коли він був синім, на оновлення ніхто не клікав.

Цей експеримент доволі незвичний: за час користування соцмережами та додатками звикаєш до яскравих кольорів, які привертають твою увагу. А тепер мені нецікаво дивитися відео та фото у тому ж Instagram: чорно-білі зображення суттєво зменшують бажання постійно туди заходити. Рекомендую всім спробувати.

Швидкісний інтернет від ВОЛЯ

Дізнайтеся більше

Іноді вечорами я можу залипнути на YouTube, але дивлюсь виключно тематичні відео. Колись наші батьки дивились та обговорювали «Рабиню Ізауру», а сьогодні в трендах — нова серія «Гри престолів» чи новий випуск Дудя. Але я не стежу за популярними блогерами і не в курсі всіх модних серіалів. Мої зацікавлення — відеоблоги про бокс та баскетбол.

Інтернет став для мене основним каналом спілкування з батьками. Моя мама — активний користувач Telegram, де вона постійно скидає мені якісь новини. Нові мессенджери якось витіснили потребу в телефонному спілкуванні: ми або переписуємось у Telegram або користуємось відеодзвінками через Facebook.

Альона Дєньга
digital-стратег, спеціалістка з інтернет-маркетингу,
авторка тревел-блогів
місце: кафе біля Софійської площі

Фото: matroskinphotography.com

Я сиджу в інтернеті 24 години на добу. З ним пов’язана моя робота — це постійний аналіз рекламних кампаній, моніторинг соціальних медіа, і безкінечна робоча переписка. Ранок починається з того, що я дістаю смартфон з-під подушки: дивлюся пошту, читаю нові повідомлення у мессенджері, перевіряю рекламний кабінет у Facebook. Можна сказати, що це витрати моєї професії: ти постійно перевіряєш оновлення, зустрічаючись із друзями або рідними, а вдома не можеш подивитися фільм, щоб не «копатися» при цьому у смартфоні.

Доступність мессенджерів інколи призводить до проблем. Люди починають писати тобі, коли їм заманеться, і ображаються, якщо ти не одразу відповідаєш. Я читаю багато лекцій, проводжу семінари, і для з’ясування усіх робочих питань даю адресу електронної пошти, але мене все одно знаходять у Facebook. Бувають випадки, коли я «відписую» людей, які елементарно не вміють вести переписку, навіть не ділову, а повсякденну. Не хочеться мати справи з людиною, яка написала з десяток повідомлень, але так і не сформулювала свою думку.

Я не залежу від стрічки новин у Facebook. Багатьом знайома ситуація, коли ти заходиш туди щось перевірити по роботі, а за півгодини помічаєш, що безкінечно проглядаєш новини і дивишся «відоси». Зараз я читаю не більше десяти постів на день і постійно відфренджую людей, які несуть у стрічку негатив, пропаганду або просто нецікаво пишуть.   

Мені незручно користуватися купою мессенджерів. Ще декілька років тому я видалила Viber, і зараз використовую Telegram та Facebook. Перший — дуже зручний для вирішення робочих питань. Наприклад, тут можна надсилати великі аудіоповідомлення тривалістю до години. Якщо я у дорозі, набагато зручніше щось надиктувати та відправити своїм колегам, ніж відволікатися на друкування. Крім того, там добре організований пошук і доволі простий інтерфейс. Зараз ним користується і моя мама, ми постійно там переписуємось.

Фото: matroskinphotography.com

Інтернет — ніби велике сміттєзвалище, а ти у ньому, як «баттлхантер». Тут доводиться постійно «виловлювати» корисну інформацію серед величезної кількості інформаційного мотлоху. Тому мені стають у нагоді сервіси, які допомагають відфільтровувати контент. Наприклад, дуже корисний додаток Pocket, де можна робити підбірки цікавих для тебе статей, очищених від мерехтливих рекламних баннерів. Можу порекомендувати ще один лайфхак: якщо ви працюєте на стаціонарному комп’ютері, Facebook-мессенджер можна відкривати в окремому вікні, не заходячи до самої соцмережі і не відволікаючись на лайки та репости.

На смартфоні у мене безлімітний інтернет і це дуже відволікає. Постійні сповіщення перетворюють тебе на собаку Павлова: телефон завібрував — і ти кидаєшся перевіряти, чи не пропустив щось важливе. Але треба розуміти, що вам подзвонять, якщо трапилося щось дійсно термінове. Тому це питання самодисципліни, наприклад, я не перевіряю повідомлення, поки не закінчу важливу зустріч.

Я не користуюся міською мережею wi-fi, але розумію, що багатьом людям вона необхідна. На жаль, сьогодні Київ не може похвалитися широким покриттям, та й більшість із чинних мереж працює не надто добре. Громадський wi-fi особливо стає у нагоді туристам, заощаджуючи їм чималі гроші в роумінгу. Декілька років тому я була у Кишиневі — там можна було підключитися до міської мережі, яка всюди працювала безперебійно. Пам’ятаю, як дивувалися мої тамтешні друзі, мовляв, у вас у Києві й досі не працює 4G?

У місті я використовую кілька додатків, перевірених часом. Перш за все, це гугл-мапи, де я щоранку перевіряю трафік на київських дорогах; дуже зручне «Мобільне паркування» від Київтранспарксервісу, яким я користуюся вже п’ять років; Easyway, якщо маю їхати громадським транспортом, та Uklon, щоб викликати таксі; коли буваю в інших містах — читаю Foursquare або TripAdvisor, щоб дізнатися про тамтешні популярні та цікаві локації.

Я — не постійний глядач на YouTube. Контент, який створюють популярні відеоблогери, мені мало цікавий. Я підписана на декілька каналів, які популяризують науку або висвітлюють екстремальні види спорту. Дуже рекомендую програму «Скажите пожалуйста», яку роблять миколаївські журналісти: чудові сюжети про архітектуру, урбанізм, міські проблеми і контроль за місцевими чиновниками.   

Богдан Логвиненко
мандрівник, журналіст
та засновник медіа-проекту Ukraїner
місце: кафе біля Софійської площі

Фото: Євгенія Романюк

Зараз я практично весь день онлайн. Взимку завжди так, оскільки ми рідко зустрічаємося з командою Ukraїner і, в основному, працюємо віддалено. Влітку ж подорожуємо Україною, тому в інтернеті проводжу значно менше часу.

Але навіть у таких поїздках доступ до мережі буває необхідним. Одного разу для Ukraїner ми онлайн транслювали святкування Маланки у селищі Красноїльськ Чернівецької області. Тоді вперше вдалося організувати подібну трансляцію з селища, бо там працював 3G. Скажімо, в Житомирі, такий зв’язок з’явився лише влітку минулого року. Для порівняння, чотири року тому я вже користувався 4G в Сінгапурі.

За кордоном, якщо я не приїжджаю туди на день чи два, завжди купую картку місцевого оператора, оскільки це більш вигідно. Між багатьма європейськими країнами роумінг спрощений, а за кілька років вони планують взагалі від нього відмовитися. З польською карткою ти можеш дзвонити або користуватися мобільним інтернетом в Німеччині, і вийде лише трішки дорожче. В Росії складніше, коли я подорожував країною у 2010 році, там потрібно було купувати нову картку у кожній області через внутрішній роумінг.

Коли я тільки починав подорожувати, спеціально шукав фаст-фуди в містах, щоб підключитися до wi-fi, діставав ноутбук, і сидів там. Це було ще до ери смартфонів. Одного разу в Німеччині, в містечку Бремен, ніяк не міг зв’язатися з людиною, у якої планував заночувати. Так сталося, що у всіх кафе інтернет був платним, навіть в McDonalds. Тоді я просто ходив з відкритим ноутбуком по вулицях і намагався кудись законектитись.

Фото: Євгенія Романюк

Ситуація з інтернетом у публічних просторах у різних країнах відрізняється. У Польщі чи Чехії з ним взагалі немає проблем, часто можна натрапити навіть на домашній wi-fi без паролю. В Україні, наприклад, круті автомобільні заправки: це цілі комплекси з закладами харчування, інтернетом тощо. В Італії цього ніколи не зустрінете, там з публічним wi-fi дуже складно.

В Україні я люблю працювати онлайн в кафе, хоча у Ukraїner є офіс, і я можу писати навіть вдома. Є улюблені заклади, але там зазвичай багато знайомих і не надто робоча атмосфера. Тому часто ходжу у нові місця, особливо з азійською кухнею.

Інтернетом користуюся по роботі, яка є і моїм хобі. Читаю новини на «Українській правді» та New York Times. Серед додатків найчастіше використовую Uber та «Уклон», а також соціальні мережі. Хоча іноді останні обмежую: коли працював над книжкою, на кілька днів закривав Facebook. Зараз це виходить автоматично, я просто не встигаю там щось писати.