«Хмарочос» поговорив з українцями, які отримали освіту за кордоном та працюють у державному, громадському і бізнес-секторах в Україні.

Ми з’ясовували, які переваги та недоліки західної освіти, чи є актуальними набуті навички у нашому середовищі, чому з закордонним дипломом варто повернутися в Україну та які двері він відчиняє.

Владислав Власюк

Я вчився в Лондонському університеті королеви Мері (Queen Mary University of London) на магістра права – енергетичне право та інвестиційний арбітраж, це був 2013-2014 рік.

Це цікаве навчання, хоча б через те, що майже усі студенти іноземці, а більшість – ще й старші за тебе. Закордоном зовсім інший підхід до навчання. Більше уваги приділяється самостійній роботі та відповідальності студентів, а стосунки з викладачами рівні та партнерські. Лекції можна було вибирати протягом перших двох тижнів. У моєму випадку це були – інвестиційний арбітраж, природні ресурси, енергетичні контракти, корпоративні фінанси. І, звичайно, окремо висловити повагу треба самим викладачам. З їхнього боку приділялося більше уваги до аудиторії, були запитання на кшталт: «Що б ви хотіли дізнатися?», «Що вам цікаво?».

В іншому значної різниці в підході викладачів я не бачив. В середньому, студенти там більш відповідальні, під час навчання більш уважні та зосереджені. Там ти відчував, що вивчаєш саме те, що відбувається в світі. Процес навчання пристосований до картини реального світу. Це почуття не завжди присутнє в Україні.

Бувало таке, що якщо приїжджав студент з Нігерії та Малайзії, з ним на потоці навчалися студенти з Німеччини або Англії, то другі дивилися на перших трохи поблажливо – до конфліктів не доходило, але це все ж відчувалася зверхність.

Під час навчання за кордоном у мене з’явилися корисні зв’язки, залишилися чудові знання тих предметів, які я там вивчав, став ширшим кругозір і для себе я сформував цінності, які зараз допомагають залишатися собою.

Звичайно, є ще безліч плюсів від навчання: відмінна англійська мова, юридична практика та переклад юридичних текстів англійською, тайм-менеджмент. Нас постійно змушували робити презентації, в цьому тепер теж відчувається певний рівень. Покращували якість роботи в групах та наші вміння кооперуватися з колегами. Там я набув навичок, яких, на жаль, не достатньо вчать в Україні.

На Батьківщину я повернувся, тому що тут була революція. До того ж в Україні є велика кількість можливостей для самореалізації. Зауважу, що в Англії я стажувався у найбільшій юридичній фірмі «Clifford Chance», і мені пропонували продовжити працювати вже в Мексиці, але я повернувся сюди.

Інтерес зробити власний внесок у зміцнення України привів мене у нову патрульну поліцію, де я був заступником начальника у 2015 році. Й зараз пишаюсь тим проектом. Після того я повернувся до приватної практики (з 2012 року – адвокат) і придивився до громадського сектору. Проте у 2017 році повернувся до публічної служби на посаду генерального директора директорату з прав людини Міністерства юстиції. Все, чому я навчився, допомагає мені в повсякденній роботі, адже ми є агентами змін, частиною нової державної служби.

Святослав Святненко

Я вчився в 2013 році в Австрії – University of Graz, в Нідерландах у 2014-15 роках на магістратурі у місті Маастріхт – University of Maastricht, по програмі, яка називалася European Studies. Це така система, коли вивчається певний регіон, його юрисдикція, типологія, культура і робота інституцій. Можна сказати, що я спеціаліст по Європі.

Я обрав навчання за кордоном, бо це новий досвід, до того ж я люблю виходити із зони комфорту. Життя в іншій країні, з новими людьми, нові інституції – стали саме таким кроком. Цю програму я обрав, бо її рекомендували друзі, які її вже закінчили. До того ж я отримав стипендію.

Перша річ, яку дала мені ця освіта –  цінності, культура та світогляд. Тобто, Нідерланди самі по собі певний унікальний мікс технологій, тому що всі головні європейські офіси – Uber, Google, Booking, Netflix, знаходяться в Амстердамі.

Друге, це – контакти. Мої одногрупники загалом були на декілька років старші за мене, вони приїхали з понад 30 країн світу і я був єдиний українець. Усі з тих моїх друзів зараз працюють у різних місцях по всьому світу – це величезний соціальний капітал, який буде рости з кожним роком. В основному, це Європейський центральний Банк, Європейська Комісія, Європейський парламент та інституції ЄС. Хтось вже викладає або вчиться в докторантурі на PhD в різних країнах. Хтось працює в представництвах ЄС або посольствах, наприклад, подруга – в посольстві Франції в Польщі. Один з друзів пішов на роботу в стартап в Нідерланди, хтось –  в великі корпорації як BMW або Амазон.

Наступне, це доступ до знань та інформації. До Брюсселя мені була година, я туди часто їздив спілкуватися з людьми та дізнаватися нову інформацію, цікаві та важливі новини.

Ну, й на останок, серед плюсів – диплом, який багато куди просто на просто відчиняє двері. Якщо ви говорите, що у вас є іноземний диплом, то розумієте, що перед вами з’являється більше можливостей.

Певним шоком у процесі навчання для мене було те, що лише три дні на тиждень були пари, а два дні – самонавчання, коли ти мав працювати над власним дослідженням. Це вимагає значно вищого рівня самостійності, ніж в Україні. Коли я навчався в Могилянці, приходив близько дев’ятої на пари та ввечері з них йшов – в Нідерландах такого не було. Також там навчання побудоване не навколо теорії, а навколо практики та реальних кейсів. Лекцій було значно менше, замість них – практика, семінари, обговорення реальних проблем. Багато кейсів я, звісно, не пригадаю, але розбирали потенційний вихід Шотландії з Євросоюзу, роботу конкретних Європейських інституцій, моделювали Інноваційну та Енергетичну стратегію Європи. Було окреме дослідження, в якому я брав участь, спрямоване на виявлення політики та інструментів, котрі ЄС може використати для допомоги та розвитку Східного Партнерства, куди входить і Україна.

Також було багато поїздок. Наприклад, ми їздили в Брюссель на кілька днів, якраз, щоб знайомитися з роботою інституцій: Єврокомісії, Європарламента, представництва Швеції в ЄС, а ще інституції та директорати ЄС. Усе було організовано університетом і студенти ні за що не платили.

Я повернувся сюди, тому що після Майдану сказав собі, що варто спробувати зробити внесок в трансформацію України. В Україні все рухається значно швидше, ніж в Європі. Те, що я безпосередньо спостерігаю – це розвиток технологічної екосистеми та збільшення кількості стартапів. Зрозуміло, щоб досягти рівня ключових Європейських екосистем, як в Амстердамі, Парижі чи Берліні, ми ще маємо багато працювати. Однак у нас, напевно, кожного дня засновується стартап чи створюється цікава ініціатива, відбувається велика кількість заходів, з яких іноді важко обирати, на який саме йти. Є рух, є драйв, є молоді та не дуже молоді люди, які рухаються вперед.

Після повернення я долучився до ініціативи, яка називається «Професійний уряд» – це неприбуткова громадська організація, яка сприяє працевлаштуванню в уряді та державних компаніях випускників західних вишів. Там я познайомився з десятками крутих людей, які так само повернулися в Україну і розвивають тут бізнес, державне управління, мистецтво, громадський сектор.

Більше в Україні я користуюся набутими контактами, а доступ до інформації, яку дають колишні одногрупники, безцінний. До нашої країни доходить не все, не все публікується, а так є можливість бути у курсі важливих подій.

Є така європейська програма «Горизонт 2020», яка фінансує інновації та технології. Її загальний бюджет 80 мільярдів євро, Україна до неї долучилася нещодавно. Власне, ми з моєю командою перші, та поки що єдині, виграли 1,2 мільйони євро на проект для розвитку української компанії Polyteda Cloud в рамках цієї програми. Вона займається фізичною верифікацією мікросхем. Наприклад, якщо виробник відкликає авто через помилки з електронікою, або ваш смартфон вибухає, є імовірність, що розробки цієї компанії такі випадки попередили б.

Важливо зрозуміти, що і я, і ті, хто вертався з-за кордону, там заробляли б значно більше. Але в Україні є величезна кількість можливостей, які з західним дипломом значно легше використати.

Марія Насєдкіна

У 2010-2011 роках я навчалася в Університет Бристоля, Великобританія, де на магістратурі вивчала соціально-політичні науки. В Університеті Женеви, Швейцарія, досліджувала у 2012-2013 роках проблеми країн, що розвиваються, та отримала стипендію від швейцарського уряду. А у Німеччині в 2014 році вчилася у школі соціальних стартапів The Do School, теж на стипендії.

Мені важливо було вчитися за іншою системою освіти, відмінною від пострадянського простору. Сам підхід в цих університетах перевернув моє розуміння про навчання. Наприклад, замість іспитів у нас були есе – на написання одного я витрачала приблизно 3-4 тижні, вивчаючи десятки різних джерел інформації. Нас вчили писати подібні роботи з чіткою структурою, вчили аргументувати, використовувати критичне мислення – цьому були присвячені окремі пари. Мені довелося переглянути «рефератний» підхід до написання таких робіт.

Закордонна освіта дала мені безліч корисних та важливих навичок: пошуку та систематизації великих обсягів інформації та її структурування; впертість в роботі зі складними концепціями іноземною мовою; вміння знаходити доступ до якісної, сучасної інформації та передових ідей в різних сферах. В мене з’явились нові погляди на звичні речі та розуміння того, що немає одного чи правильного рішення. Я зацікавилася різними культурами та під іншою оптикою поглянула на нашу країну, себе, свій світогляд. Врешті-решт зрозуміла, що люди надзвичайно цікаві та різні. Речі, які є звичними та «очевидними» для мене, можуть бути абсолютно неприйнятними для мого сусіда з Китаю, наприклад. Зараз знання, отримані закордоном, я майже не застосовую, оскільки вони все ж досить відірвані від українських реалій. А ось отримані навички – так.

Коли я навчалася у Бристолі, то у мене було сім предметів протягом року – з них три можна було обрати, інші були обов’язкові. Це лекції, семінари, на яких ми обговорювали прочитані матеріали, есе, за яке ми й отримували бали. Я прочитала дуже велику кількість матеріалів, що було складно робити академічною англійською мовою. Але вже через півроку практика роботи з текстами дала мені можливість швидше обробляти інформацію та підвищила мій рівень англійської в цілому.

У Швейцарії я писала наукову роботу – пар майже не було, а працювали ми з науковим керівником, який допомагав з нею. Більшу частину часу я просто жила в бібліотеці. У Німеччині це була практична школа – кращі студенти з усього світу разом жили, проводили літо, вивчали, що таке проект, як написати бюджет тощо. Потім протягом майже року у мене був доступ до їхніх менторів, які допомагали мені розвивати ініціативу «Дивовижні».

Я повернулася в Україну, бо у мене виникла ідея проекту «Дивовижні». Попри те, що крім ідеї тоді не було нічого, я настільки повірила в неї, що вирішила повернутися та спробувати. Звучало все просто – об’єднувати «дивовижних» людей, яким не все одно на те, що відбувається у нас в країні. Які готові робити щось, щоб її змінити – не смітити, створювати або підтримувати соціальні проекти та сусідські спільноти, не продавати свій голос на виборах. Тоді мені здалося, що реалізація цієї мрії варта всіх моїх можливих високих зарплат. Сьогодні я з упевненістю можу сказати, що не помилилася.

Звичайно, рівень доходу після закінчення іноземного вишу залежить від сфери діяльності, досвіду, знань, компетенції. Сам факт закінчення іноземного вишу, на мій погляд, ще ні про що не говорить. Важливо, як людина використовує отримані навички та досвід, що взагалі з себе представляє. Іноземний виш – не панацея та не запорука гарної зарплатні.

Наприклад, ті досвід, знання, освіту, які в мене є, я оцінюю в $2-3 тисячі на місяць. Проте працюючи в громадському секторі, зараз я такої зарплатні не маю й близько. Той факт, що ми з командою зараз погоджуємося на зарплати суттєво нижчі, анітрохи не робить нас не вартими них. Ми працюємо над тим, щоб мати можливість гідно оплачувати роботу колег і міняти українські реалії. Щоб компетентні люди не йшли на інші роботи та не їхали в інші країни тільки через те, що можуть там мати якісніший рівень життя – а залишалися в Україні та працювали над її розвитком, маючи всі можливості для комфортного та продуктивного життя.