У суспільстві існує давній стереотип, що у відеоігри грають лише підлітки та хлопці. І якщо через розвиток кіберспорту та велику кількість різних ігрових жанрів вік гравця вже не має такого значення, то з сексизмом ситуація складніша. «Хмарочос» поговорив з дівчатами-геймерами та кіберспортсменками про їхню мотивацію грати у відеоігри та запитав, чи стикаються вони з дискримінацією.

Галина Герасим
старша лекторка на програмі соціологіїї УКУ

Я не граю професійно і не стрімлю. Але моя зайнятість так чи інакше пов’язана з відеоіграми. Зараз я веду соціальні мережі для однієї кіберспортивної організації і відеоігри цікавлять мене, як предмет досліджень.

Серед моїх друзів жарти про дівчат-геймерок не побутують, бо зі свого оточення я прибираю сексистів ще до того, як вони туди потрапляють, але в гейм-чатах й інтернетах трапляється істинне пекло. Щодо мене переважно лише дивуються і запитують, «а ти дівчина чи школяр?».

Мушу визнати, що останнім часом я спостерігаю помітний соціальний прогрес. З хамством і сексизмом стикаюся набагато рідше, ніж, скажімо, п’ять років тому. Відеоігри і кіберспорт —  це дуже динамічна індустрія, і тому я з оптимізмом дивлюся у найближче майбутнє в цьому питанні.

Стереотипи, що в ігри грають тільки діти, сильно змінилися за останні 5-6 років, і не в останню чергу завдяки кіберспортивним турнірам з мільйонними призовими фондами.

В основному, я граю в Dota 2, бо там є можливість будувати стратегію і комунікувати (в Доті познайомилась зі своїм найкращим другом). В основному люблю її за можливість робити стратегічні рішення, підбирати комбінації героїв і предметів. Взагалі дуже люблю різні стратегії, моєю першою іграшкою була Stronghold Crusader. Мене пруть і RPGшки, якраз за рахунок сторітелінгового елементу, обожнюю Відьмака, наприклад, але я люблю сісти і пограти не відволікаючись, що вимагає часу і щоб мене ніхто не чіпав. На жаль, так буває рідко.

Я не думаю, що почати приділяти багато уваги іграм було свідомим рішенням, просто мені це сподобалося. Спочатку – грати, потім стало цікаво, як працює індустрія, крім того, я стежу за кіберспортом, дивлюся турніри з Доти. Мене часом запитують, «як тобі може бути цікаво дивитись, як хтось грає?», а я не розумію, як може бути цікаво дивитись, як люди грають м’ячем на полі. Мені подобається, що це дозволяє шукати несподівані рішення, подобається стежити за історіями, та і взагалі відеоігри  — це давно вже своєрідний вид мистецтва з купою крутих моментів, починаючи з графіки і до саундтреків й несподіваних поворотів у сюжетах.

Мені цікаво дивитись на те, як змінюється спільнота з дзвіниці людини, яка вивчає соціальні науки. Коли сама граю чи є в цьому елемент ескапізму? Напевне, так, але я не почуваюся через це винною і не соромлюся цього. Мені дуже подобається, як одного разу Клайв Льюїс пригадав, як спитав про цей ескапізм стосовно фентезі в Джона Толкіна, і той йому відповів, так, звісно, фентезі допомагає трохи звільнитись від реальності, але подумай про те, кому може не сподобатись, що хтось тікає? Тюремникам. Так само і тут.

Марі Гуніна
проектна менеджерка в Starladder.com
(компанія, що проводить кіберспортивні події)

Безпосередньо ігри  — це не моя професія, але це, однозначно, велика її частина. З одного боку, багато людей в нашій індустрії, кіберспорті, комфортно себе почувають, не граючи в ігри. Але я переконана, що важливо бути в темі і розуміти деякі процеси зсередини. Тому я точно не можу назвати ігри простим хобі, ефективна професійна діяльність для мене немислима без них.

Жарти, що дівчата не можуть грати в ігри  — це черговий гендерний стереотип, яких нині безліч. Стереотипи, що в ігри грають лише діти, залишилися в минулому. Покоління геймерів вже виросло, обзавелося власними дітьми. Наявність ігрової приставки в будинку можна прирівняти до наявності праски, цим нікого не здивувати.

Особисто я граю переважно в Dota 2, так як це частина моєї роботи, і в PUBG, тому що ця гра ідеально підходить для веселого проведення часу в компанії.

Я вважаю, що грати в ігри  — це такий же вид дозвілля як безліч інших. Поодинокі ігри подібні читанню книги або перегляду фільму. Мультиплеєр ігр схожий на проведення вечора з друзями в боулінгу або похід в квест-кімнату.

Владислава Захлєбіна
Представниця Razer у країнах СНД,
колишній професійний гравець у CS 1.6

У кіберспортівній сфері я понад 10 років. Почалося все з кар’єри гравця і переросло в професію. Дійсно, у цій сфері переважно чоловіки, але є і жінки. Часом ці дівчата стикаються зі стереотипами і труднощами, але мене це мотивує йти вперед, долати будь-які перешкоди і доводити, що ти не тільки не гірше, але й краще.

Кожна іграшка для свого віку, так як зараз час високих технологій і практично у кожного є гаджет або комп’ютер, то вік гравців може починатися з декількох років і не мати максимальних обмежень. Варто звернути увагу, що можна просто грати в комп’ютерні ігри, а можна займатися кіберспортом. Це як бути професійним спортсменом і ходити в спортзал або займатися фітнесом. Абсолютно різний рівень залученості і підхід до справи.

Зараз у мене мало вільного часу, але іноді все одно граю з друзями і стрімлю. Зазвичай це CS: GO або Dota2. Починала з Сounter Strike 1.6. Думаю, багатьом ця гра знайома, адже реліз її першої версії був майже 18 років тому в листопаді 2000 року. З того часу вона пройшла довгий шлях і на даний момент має кращу версію – Global Offensive (CS: GO). А в Dota2 почала грати лише пару років тому, через те, що трохи набридла CS і вирішила спробувати щось ще. Зараз виходить багато дійсно крутих ігор. На даний момент в топі – PUBG і Fortnite.

Я ніколи не втікала від реальності в ігри, а навпаки, завдяки ним різнобічно розвивалася. Грати професійно в CS 1.6 почала на другому курсі університету, після того, як вирішила залишити легку атлетику, якою займалася 12 років і маю розряд кандидата в майстри спорту. До речі, у мене дві вищих освіти. У студентський час крім навчання і тренувань я грала в КВК, була профоргом факультету і гуляла з друзями. Це життя точно не назвеш самітництвом. Я вважаю, що при великому бажанні можна встигнути багато і дуже шкодую, що в добі тільки 24 години. Кіберспорт не став для мене зреченням від реальності, а навпаки відкрив світ. Я відвідала безліч країн і у мене багато друзів по всьому світу.

Ольга Кондратенко
QA Engineer в компанії-розробнику
програмного забезпечення N-iX

Ігри  — це моє хобі, а професійно я займаюсь тестуванням програмного забезпечення.

Хлопці рідко жартують, що це заняття не для дівчат. Вони, скоріше, дивуються тому, що я люблю пограти. На все це я реагую весело, люблю пожартувати у відповідь.

У старших людей є стереотип, що ігри  — це заняття лише для дітей. Але серед  молоді таких думок майже не зустрічала. Іноді можуть запитати, навіщо я витрачаю час на це. Я реагую спокійно, майже по-філософськи, адже у кожного свої способи розважатись, відпочивати, розвивати хоббі.

Я почала грати не так давно. Десь роки три тому, переважно це  мультиплеєрні ігри, де можна грати з друзями. Граю у різні ігри, наприклад: Dark Souls 3/Warhammer: Vermintide 2 або Don’t starve together. Також в мене є платний акаунт у WOW, куплений Overwatch, був акаунт у World of Tanks, але танки мені не пішли, якось не моє, мабуть та ж штука із Overwatch. Взагалі мені подобається грати з друзями. У нас є команда з шести людей і ми граєм в мультиплеєрні ігри  — троє хлопців і троє дівчат.

Для мене ігри – це лише спосіб весело провести час із друзями, пожартувати, немов би пограти в настолки.

Ілюстрації: Кирило Шведов