П`ятий фестиваль кіно та урбаністики «86» закінчився 13 травня. Цьогоріч основною темою події стало «Щось невловиме». «Хмарочос» побував у Славутичі та дізнався більше про аудіотур містом, результати роботи урбаністичної резиденції та переможців конкурсу «Пальма Півночі».

Урбаністика

Як і минулоріч, відвідувачі фестивалю мали змогу пізнати місто Славутич краще через аудіотур від студії Pic Pic. Історія «Над прірвою у житі» поєднує уривки книги Джерома Селінджера та розповідь школярки Юлі, що веде слухачів за собою. «Це місто наповнене звуками та історіями, які ми хотіли б розповісти, – каже Дмитро Левицький, драматург та співзасновник студії. – Зазвичай, ми показуємо історію через конкретну людину. У Славутичі, ми зустрілися зі школяркою, яка розповіла, що місто на неї тисне. Тут все на виду, немає місця, де можна було б сховатися. А їй, як і усім підліткам, іноді хочеться усамітнення, тому вона тікає до лісу». Крім того, автор аудіотуру пояснює, що вибір героя зумовило саме місто: воно чудово підходить для дитинства.

Детальніше познайомитися з містом мали можливість також учасники урбаністичної резиденції. Дев’ять резидентів, серед яких архітектори, урбаністи і митці, були запрошені з країн, що колись долучилися до будівництва Славутича. Вони провели тут місяць, міркуючи про історичний розвиток і потенційне майбутнє міста та розробляючи власні урбаністичні проекти. Олеся Оникієнко з Катериною Берловою представили аудіовізуальний перфоманс «Рояль». «Це був такий hidden rave у каналізаційному люці. Все відбувалося у Київському кварталі, тобто це своєрідна паралель з прихованим, андерграундним життям, що існує у Києві», – розповідає Олеся. Серед інших результатів резиденції: перформанси, інсталяції та поп-ап кафе.

Фото: Вероніка Луцька

Результатами ж архітектурного воркшопу «Щось у Котловані» стало облаштування умовної набережної. Поблизу Котловану – території, що колись планували перетворити на озеро, – учасники облаштували структури для фудкорту, тимчасового кемпінгу та рекреаційного наповнення «набережної». Саме тут щовечора відбувалися неформальні дискусії з режисерами біля вогнища.

Кіно

Діана, комунікаційна менеджерка у громадській організації, розповідає: «Я приїжджаю на фестиваль уже втретє. По-перше, це хороший привід виїхати з Києва, змінити локацію, а тут усе так ідилічно. Оскільки приїжджаю тільки раз на рік, у серці Славутич – це щось хороше, розслаблене, завжди багато знайомих. По-друге, фестиваль дійсно прогресує, вечірки стали крутими і людей побільшало. Цього року поки найбільше вразив фільм “Похвала Нічому”».

Стрічка «Похвала Нічому» Бориса Мітіча дійсно стала однією з найбільш обговорюваних на фестивалі. Сербський режисер працював над цією роботою 8 років, залучивши до зйомок  62 оператора у 70 країнах світу. І кожного він просив зафільмувати у його місті або країні «нічого». На цей відеоряд був покладений сатиричний віршований текст автора, що розповідає про появу Нічого та його подорож світом. В оригіналі текст читає Іґґі Поп. Переклад українською для субтитрів виконав український письменник Павло Коробчук.

Фото: Вероніка Луцька

Показ фільму «Похвала нічому» відбувався у рамках міжнародного шоукейсу. Крім нього, на фестивалі було представлено ще кілька кінопрограм: ретроспектива, конкурс фестивальних трейлерів, MyStreetFilmsUkraine: Спільні місця та конкурс «Пальма півночі». До фіналу конкурсу увійшло 12 фільмів із восьми країн. Надія Парфан, креативна директорка фестивалю, розповідає, що для неї відбір фільмів є свого роду метафізичним процесом. «Цим займається чотири людини, і це, можливо, найулюбленіша частина нашої роботи. Ми дивимося величезну кількість фільмів, і потім їх обговорюємо, конфліктуємо, і якось налаштовуємо камертон. Я не можу точно пояснити, чим ми керуємося при виборі, хоча, звісно, існують формальні критерії, – розповідає вона. – Переважну більшість програм складає все ж неігрове кіно в широкому розумінні цього поняття. Тут є як класична споглядальна документалістика, побудована на герої, так і експериментальне кіно, часто на межі з відеоартом. Зараз це є територією мистецтва, пошуку та свободи. Ми належимо до тих людей, кому це цікаво. А в Україні цього ніхто не показує».

Переможці

Гран-прі конкурсу «Пальма Півночі» і приз у розмірі $1000 отримала стрічка «Чарівна таблетка» Олександра Зубовленка. Це історія про жінку, яка відчуває незадоволення своїм життям та намагається знайти розраду у пігулках для покращення здоров’я. Героїня фільму не лише споживає їх сама, але й стає ланкою мережевого маркетингу таблеток у провінційному білоруському містечку. Переможця конкурсу визначало професійне жюрі. Цьогоріч до нього увійшли кінокритикиня Марія Кувшинова, сценаристка Наталя Ворожбит та програмний директор Міжнародного фестивалю документального кіно у Іглаві, Чехія, Віктор Корень.

Кадр з фільму «Чарівна таблетка»

Приз глядацьких симпатій також дістався картині «Чарівна таблетка». До слова, голосування на фестивалі проводили вельми незвично: замість папірців тут використали шишки та фігурки Stikeez. Організатори розповідають, що останні збирали силами волонтерів у жителів всього міста.

Найкращим українським фільмом став «Зв’язок» Жанни Озірної. У стрічці режисерка розповідає історію камін-ауту та досліджує різні види родин та партнерств. «Фільм поділений на розділи, і мені було важливо виділити у кожному головну подію, яка б характеризувала нашу родину і зв’язки всередині неї. Але цей фільм навіть більше про квірність та інакшість, ніж про сім`ю. Everybody has a right to be a queer. Твоя мама, яка вдома ліпить вареники, теж може бути квір, навіть цього не усвідомлюючи. Я тісно спілкуюся з ком`юніті, і мене в певний момент почало напрягати це іншування заради іншування. І мені захотілося сказати, ось моя мама і вона теж квір», – розповідає Жанна.

Нагадаємо, що фестиваль «86» тривав з дев`ятого по 13 травня. За цей період до Славутича приїхало близько трьох тисяч відвідувачів. У якості сувенірів з фестивалю можна було придбати звичні футболки і сумки, а такою ароматичні масла з запахом хвойного лісу та рум’яна.