«Хмарочос» побував на громадському обговоренні пішоходизації Пушкінської вулиці — і чого там тільки не наслухався.   

У четвер, 30 травня, у конференц-залі Шевченківської райдержадміністрації зібралися близько трьох десятків містян. Більшість з них мешкає на вулиці Пушкінській, точніше — на її відрізку від площі Льва Толстого до бульвару Шевченка. Саме тут громадська організація «Квартал Пушкінська — Велика Васильківська» запропонувала облаштувати пішохідну зону. Тож її представники вирішили дізнатися, що на це скажуть кияни.

Перші ряди крісел зайняли літні люди. Хтось з присутніх жартома називає їх «бойовим активом» — це голови будинкових комітетів кварталу, який планують пішоходизувати. Вже під час обговорення до них приєднуються більш молоді місцеві мешканці — декілька чоловіків 30-40 років.   

Зустріч вів голова громадської ради при Шевченківській райдержадміністрації Юрій Чиж — поважний чоловік літнього віку із добре поставленим громовим голосом. Впродовж всього засідання йому доводилося закликати всіх до порядку: усовіщати галасунів, які постійно викрикували з місця, гриміти на «злісних порушників тиші» і погрожувати їм санкціями.  

«Прошу вас поводитися толерантно: не перебивайте виступаючих, дайте їм сказати, ведіть себе спокійно, не шуміть і не смійтеся! На цій зустрічі не буде ухвалено жодних рішень, ми лише обговорюємо! У всіх буде час, щоб висловитися, але я, як той фехтувальник, стежитиму за кожною секундою!», — і пан головуючий строго здіймав палець вгору.  

«Порядок такий, — продовжував він настановлення. — Спочатку молоді люди презентують свою ініціативу «Чисте місто», після них виступить з лекцією доктор наук…»

— Яких саме наук? — цікавляться з перших рядів.

— Психологічних!

Там розчаровано зітхають.  

— … і після цього у вас буде дві години, або все з’ясувати і поставити питання, які вас цікавлять.

Але майже одразу все пішло не за сценарієм.

Пристрасті за садибою

Мешканці, які прийшли на зустріч, живуть у будинках навколо садиби Міхельсона.

Це ансамбль з чотирьох дореволюційних будинків у стилі неоренесансу, які належали київському купцю і домовласнику Фрідріху Міхельсону. У 2015 році компанії-власники цих будинків — ТОВ «Дім на Пушкінській» і компанія НЕСТ — оголосили конкурс на відновлення всього колишнього маєтку. Головні умови — реставрація чотирьох історичних споруд і зведення нового 9-поверхового житлового будинку у дворі на місці колишнього дитячого садка.

Увесь цей час продовжувалася невпинна позиційна боротьба між девелоперами і місцевими мешканцями. Останні звинувачують нових власників у навмисному доведенні історичних пам’яток до руйнування і вимагають повернути їх до комунальної власності. Представників громадської організації «Квартал Пушкінська — Велика Васильківська» — Ярослава Колосовича та Єлизавету Ясієвич — вони називають «людьми забудовника». На їхню думку, проект пішоходизації вулиці — ніщо інше, як план з будівництва підземного паркінгу під оновленими будинками. Тому дискусія відразу ж пішла на підвищених тонах.

«Хочу наголосити, — бере слово один з присутніх, — що ці молоді люди — штатні співробітники компанії-забудовника. Обидва вони — не з нашого району і не мають жодних повноважень виступати від нашого імені. Наш ОСН весь цей час судиться з їхніми роботодавцями. Вони ж їм всіляко допомагають: роблять нам капості, переслідують, виступають проти нас свідками, а нещодавно звинуватили одного з наших мешканців, ніби той побив сусіда-п’яничку!».

У перших рядах пробігає осудливий гомін.

«Вони вже знищили дитячий садок, прибрали до рук будинки-пам’ятки архітектури. І все це — без жодних документів! У них нема будівельного проекту, немає землі, вони не заплатили до бюджету жодної копійки! Ми знаємо всіх наших мешканців, і всі вони проти ваших ідей! Десь на лівому березі робіть що хочете, а нас залиште у спокої!», — продовжує він, зриваючи аплодисменти.  

«Я чудово розумію ваші емоції! — починає гуркотіти до нього головуючий Чиж. — Але ми також давно знаємо цих молодих людей і з хорошого боку! Якщо вони таке з вами роблять — подавайте на них до суду і доведіть це у суді! Ми всі вас у цьому підтримаємо!».

«А ви хіба не знаєте, — починає вигукувати з задніх рядів чоловік років тридцяти, — що суд ніколи не стане на сторону потерпілих мешканців, а буде захищати отакі громадські організації?».

«Так, наші суди недосконалі! — кричить йому головуючий. — Але саме для цього зараз і створюється антикорупційний суд!».

— Господи, починається… — зітхає хтось позаду.

Втім, ця суперечка швидко стихає. Головуючий вирішує дати слово ініціатору зустрічі —  Ярославу Колосовичу.

Вам тут не Лондон!

«Перш ніж розповідати нам про ваші великі проекти, передайте вашим роботодавцям, щоб вони припинили вести будівельні роботи на вихідних!», — кричить йому один з мешканців кварталу з задніх рядів.

«І взагалі хай у себе вдома порядок наводить!» — підхоплюють у передніх.

Головуючий знову починає гриміти і майже на хвилину навколо западає тиша.

Користуючись паузою, Колосович починає розповідати про майбутню пішохідну вулицю, перемикаючи зображення на проекторі. Він пояснює, що остаточного варіанту облаштування цієї частини вулиці ще немає. Але, на думку їхньої ініціативної групи, перекриття ділянки від площі Льва Толстого до бульвару Шевченка було б цілком правильним рішенням.

«Я кожний день буваю у цьому кварталі, щодня бачу проблеми, які тут виникають. Тому у нашій організації й вирішили спробувати зробити його кращим. Одна з наших перших місцевих ініціатив — встановлення освітлення біля під’їздів квартальних будинків. З нею ми зайняли перше місце на конкурсі успішних практик, який проходив в КМДА, у категорії “Ініціативи з благоустрою”.

Це чудове місце для пішохідної зони — прекрасна архітектура, історичні будинки, що збереглися ще з кінця ХIХ століття, вражаючі двори-колодязі. На цій вулиці жили видатні митці, політики, меценати, тож її культурно-історична цінність прекрасно пасує до пішохідного простору. Нашу ініціативу підтримали чимало мешканців цієї вулиці, а також людей, які тут працюють.  

На Пушкінській — односторонній дорожній рух. Поруч розташовані вулиці, які його дублюють, і тут не ходить громадський транспорт. Ми вже підрахували інтенсивність автомобільного руху. Ми вважаємо, що можна буде залишити під’їзд для власників закладів та мешканців.

Вздовж вулиці можна буде облаштувати велодоріжки, посередині — зелену зону, яка стане чудовим рекреаційним простором. Пішохідна Пушкінська може перетворитися на нову туристичну локацію міста і розвантажить вулицю від запаркованих автівок. Питання нових паркувальних місць ми вирішимо з громадою кварталу.

Розробляючи цю концепцію, ми спиралися як на український, так і на закордонний досвід. У Бухаресті є декілька пішохідних вулиць. У нас є Андріївський узвіз, яким дозволено проїзд лише автівкам мешканців та власників місцевих закладів. Пішохідна зона є й в Дніпрі. У Львові вже налічується 26 площ та вулиць, закритих для приватних автівок. Можна згадати і Дерибасівську в Одесі, і вулицю Незалежності в Івано-Франківську, яка стала пішохідною ще за радянських часів, а протяжність її складає 410 метрів. Багато таких вулиць і у містах по всьому світу — Стамбулі, Копенгагені, Лондоні. Ось, наприклад, лондонську Карнебі-стріт за рік відвідали 30 млн туристів…».

Власне, на цих тезах й закінчився виступ — «бойовий актив» вочевидь не збирався його слухати і під час доповіді постійно дошкуляли йому вигуками з місця.

«Та до чого тут Лондон? Ми не в Лондоні живемо! А ті дерева, що зараз ростуть, ви, значить, зріжете? А де представники «Прем’єр-палацу», ви їх взагалі запрошували, вони знають, що ви їм знищите бізнес? А про які велодоріжки йде мова, навіщо вони тут потрібні?».   

«Ваша презентація не відповідає дійсності, — з місця підводиться архітектор Михайло Силенко, який також мешкає у цьому кварталі. — Існує Генеральний план міста Києва, де всі ці зміни мають бути передбачені, є інститути, які мають розробляти вирішення таких проблем. І над вашою ініціативою там всі сміятимуться.

Ваш представник, Трофімов, нещодавно казав, що будинки №35 та №37— не пам’ятки архітектури і тому ви їх “завалите”. При цьому у вас немає проектної документації, дозвільних документів та землі. Від Інституту геології ми отримали висновок, що підземний паркінг тут неможливий. І просто зараз ви ведете роботи, розбираючи перекриття між поверхами та дах. Тому з вами немає про що розмовляти!».

«Мені вже треба йти і забирати дитину зі школи, тому я скажу дуже швидко, — раптом схоплюється один з чоловіків, що сиділи в залі. — Я мешканець одного з будинків на Пушкінській (називає номер), моє прізвище Арбузов. Я стовідсотково вас підтримую і готовий долучатися до вашої діяльності…».

Та ми його взагалі не знаємо! Хто це такий? — у перших рядах знову заклекотіло обурення.

І навколо вчергове здіймається галас.

Підземний Київ, знищений Омельченком

Врешті, цей шум настільки набрид головуючому, що він вдався до надто серйозних заходів.

«Ось дивіться, у мене є пальці! — і Чиж дійсно проводить перед собою розведеною п’ятірнею. — От хтось кричить, я закладаю палець, знову кричить — закладаю другого, а як закричить втретє — то давайте щось із ним зробимо!».

Поліцію сюди треба! — каже одна з жінок.   

«Скільки ж це буде продовжуватися! — вів далі головуючий. — Я людина, яка об’їздила 35 країн світу і більше п’ятдесяти разів була у Нью-Йорці! Я жив у Німеччині і Південно-Африканській республіці, тренував короля Іорданії, але повернувся до України, щоб з вами розмовляти очі в очі!».

Втім, було видно, що презентація так і не справила враження на присутніх мешканців кварталу. Колосовича звинуватили у тому, що він політолог і не розуміється на міському плануванні. Дісталося й іншій ініціаторці зустрічі — Єлизаветі Ясієвич. Її намагання хоча б вставити слово постійно зашикували, а Колосовича взагалі закликали спровадити дівчину з зали.   

«Вулиця, як вона є зараз, повністю влаштовує її мешканців. Ви кажете, що встановили нам освітлення, але ж хто вас просив? Ми знаємо, що ваші роботодавці запланували тут підземний паркінг на 350 місць. Ви нам тут демонструєте якісь гарні вулиці з кафе, барами, ресторанами, і забуваєте про звичайних людей, які просто хочуть доїжджати до своїх домівок. Ця вся пішоходизація — звичайна фантазія, все одно, що пропонувати рити тунель до Ла-Маншу. А саме слово — знущання з української мови!».  

Своєрідний підсумок цій зустрічі підвів киянин Олександр Станков. Він представився громадським інспектором з охорони культурно-історичної спадщини і зауважив, що під садибою Міхельсона не може бути ніякого паркінгу.

По-перше, розповідає Станков, там протікає річка, по-друге — там пролягають стародавні катакомби, а по-третє, під Києвом існує величезне місто, яке від киян старанно приховав колишній міський голова Омельченко. Зокрема, на його совісті — знищення старовинного київського Кремля заради будівництва на його місці «пінопластового готелю». Тому це величезний злочин проти давнього Києва, який закладали ще греки. Вже не кажучи про те, що Київ — це пантеон, а під Софійською площею і досі лежить півтори тисячі святих людей.

Ошелешені цією інформацією, люди поволі розходилися…