10 днів мовчання: чому кияни їздять вчитись медитувати за методом віпассани

В середньому кожен українець чи українка щодня проводить в інтернеті по п’ять з половиною годин. Чимало людей не уявляють життя без ґаджетів, улюблених додатків і сайтів. Залежність від них стає реальною проблемою.

Проте є ті, хто на десять днів відмовляється від зв’язків із зовнішнім світом і присвячує час собі. Для цього вони обирають медитативну практику віпассана. Приблизно на півтора тижні учасники курсу зобов’язуються мовчати, медитувати і дотримуватися низки правил. Все – заради пізнання себе.

Віпассана вчить приймати речі такими, які вони є насправді. Так і звучить переклад цього слова з мови палі. Техніка медитації була відкрита Буддою ще 2500 років тому. Є різні варіанти віпассани, проте, найпопулярніший – по системі Гоєнки.

У світі існує 188 постійно чинних і 138 сезонних (кілька разів на рік) Dhamma центрів, де можна пройти навчання. Один курс триває 10 днів і є безкоштовним. Проте іноді на нього важко потрапити. Реєстрація відкривається за два місяці до початку і закривається дуже швидко – у кращому випадку у є кілька годин.

Під час віпассани заборонено спілкуватись (під забороною підморгування і жести) з іншими учасниками, малювати, читати, писати, грати в телефоні, танцювати та будь-яким способом комунікувати зі світом. Головне завдання практики займатися медитацією і собою.

За цей час потрібно слідувати п’яти приписам: не вбивати живих істот, не красти; утримуватись від усіх видів сексуальної активності; не брехати; не вживати будь-які речовин, що викликають сп’яніння.

На курсі є чіткий графік: ранній підйом приблизно о 4-5 ранку, кілька годин медитації, сніданок, знову медитації, обід, медитації та прослуховування лекцій, невеликий підвечірок і знову медитації. Чоловіки і жінки живуть окремо і в центрі майже не бачаться.

Та чи допомагає віпассана змінити життя? «Хмарочос» дізнавався про досвід киян, які пройшли практику в Україні та за її межами.

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Наталя Красильникова
засновниця фестивалю документального кіно просто неба Lampa.doc

Вперше я дізналась про віпассану більше чотирьох років тому від колеги з Польщі. Єдине, що врізалося в пам’ять, 10 днів ти не можеш говорити. Проте на курс поїхала лише навесні цього року, і трапилось це з декількох причин: хотіла, нарешті, почати медитувати, заспокоїти свідомість та розібратись з особистими питаннями. До цього жодних медитативних практик в моєму житті не було. Перший, і поки що єдиний, курс я проходила в центрі під Києвом.

Перед поїздкою я ніяк не готувалась, ані морально, ані фізично. Знала лише, що доведеться жити за жорстким графіком, обмежувати харчування, відмовитись від спілкування, здати мобільний та медитувати багато годин поспіль. Виявилося, що жити за графіком не було надто складно. Я була певна, що не матиму проблем через заборону спілкуватися, оскільки сама інтроверт, і бути наодинці з собою мені комфортно.

До харчування в мене жодних претензій так само не було. Ми не вживали м’яса, оскільки за правилами не можна вбивати. Я не вегетаріанка, але їжі вистачало. Можливо, тим, хто любить поїсти дуже багато та ще й масного, буде важко звикнути. Сніданок був о 6:30, обід об 11:30 і о 17:00 чай з яблуком. Але з часом розумієш, що такі обмеження – не примха організаторів, а певна обставина, яка впливає на якість медитації. Аскетичність в їжі та готовність приймати все те, що є, мало дати відчуття чернечого способу життя, що в свою чергу впливає на усвідомлення необхідності приборкання свого его.

На перший погляд можуть шокувати побутові умови. Ми жили на території дитячого табору в кімнатах було від 4 до 10 осіб. Гаряча вода подавалася за розкладом і, встигнувши записатись у графік приймання душу, можна було отримати свої 15 хвилин на день. Але туди їдуть не за побутовими зручностями. І, коли ми спілкувались із сусідками після курсу, у жодної з них нарікань не було.

Я очікувала, що в мене можуть бути проблеми з розпорядком дня, а саме – з підйомами о четвертій ранку. До віпассани була совою, лягала спати о другий чи третій ночі. Але графік та емоційне виснаження такі, що все рівно заснеш перед 10 вечора. Звикнути до графіка вдалося десь на другий день.

Спочатку було важко засинати через велику кількість думок. Через відсутність спілкування чи можливості записати думки, в голові починала працювати сценарна майстерня, «робота над фестивалем», а паралельно з тим ще й «бюро по ремонту квартири». Думок було постійно безліч і питання, як це все заспокоїти. А власне вся практика про це і для цього – тренування свідомості, отримання навичок та можливостей підкоряти її своїй волі.

Коли ти їдеш на віпассану, зобов’язуєшся дотримуватись встановлених правил. Вони доволі прості і не суперечать жодній релігії. Відсутність спілкування дає можливість не брехати. Адже навіть перебільшення – це теж свого роду брехня. Відповідно ти виключаєш цей момент зі свого життя на десять днів.

Віпассана для мене стала хорошим досвідом щоб зрозуміти, що таке медитація. Перші кілька днів практикувала медитативну практику аннапана. Це медитація, під час якої відстежуєш своє дихання на невеликій частині обличчя. Ти маєш відчути етап, коли ти вдихаєш і видихаєш повітря, які відчуття з’являються над губою, наприклад. На відміну від інших дихальних практик не потрібно регулювати дихання, воно має залишатись природнім. Просто слідкуєш за ним і починаєш відчувати повітряні потоки та різні відчуття – у кожного свої.

Потім перейшла до віпассани, де задіяне все тіло. Потрібно «сканувати» його за ділянками на предмет відчуттів, починаючи з голови й до п’ят. Суть практики – примусити свою свідомість відмовитися від прив’язки до позитивних і негативних відчуттів. Їх не потрібно ідеалізовувати. Це допомагає зрозуміти, що все мінливе.

Пам’ятаю, як одного дня в певний момент почали дуже дратувати чоловіки в медитативній залі. На жіночій половині все більш-менш тихо, ніхто не кашляв, а у чоловіків – хтось постійно рухався, шарудів, видав звуки через нежить і застуду. А під вечір до мене прийшло усвідомлення: «бідненькі, нема когось, щоб подбав про них. Може їм холодно у корпусі через те і захворіли». В такі моменти ти починаєш ставитись до людей з любов’ю і розумінням того, що зараз саме такий момент і треба прийняти його і людей в цих обставинах такими, які вони є.

З четвертого дня в нашій практиці з’явились декілька одногодинних медитації, коли ти маєш сидіти в одному положенні. Весь інший час, сім годин, такої вимоги не було і позу можна було змінювати. Така форма медитації називається Аддітана і означає прийняття жорсткого, вольового рішення, у цьому випадку – не рухатись і не відкривати очей протягом години. Перша така медитація тривала дві години. Мені здалося, що все тіло оніміло. Я почала відчувати біль в різних зонах. Але це допомогло зрозуміти, що і він мине. І біль справді зникає, коли починаєш його приймати і розуміти, коли не відчуваєш до нього огиди і не боїшся його. Він в нашій голові, фізично його не існує.

Важко бути один на один, коли намагаєшся шукати відповіді на власні запитання. Коли не хочеш давати собі відповіді на ці питання, але знаєш їх. Така практика є хорошим способом прийняти себе тут і зараз.

У нас була вчителька німкеня Фло, їй десь за 80. Вона щодня включала аудіолекції Гоєнки. Іноді вона викликала до себе невеликі групи людей і запитувала у кожного одне й те саме: чи є відчуття, які вони, чи є якісь проблеми. До неї можна було звертатись з приводу практики, але відповіді були однакові. Спочатку це дратувало. Але згодом зрозуміла, що віпассана – це про тебе, і ти сам маєш розуміти.

Процес адаптації за межами центру у всіх проходить по-різному. Знаю, що дехто підхопив застуду, хтось тимчасово втратив голос. Тому рекомендують кілька днів побути вдома.

Після курсу я отримала навички медитувати, але роблю це не щоденно. Якщо казати про суто побутові речі, то, напевно, стала менш дратівливою через людей чи обставини. Досягла цього через спробу приймати навколишній світ таким, який він є.

Я не виключаю, що за рік відвідаю курс віппасани ще раз. Де саме це відбудеться, в Україні, чи за кордоном, не знаю, бо життя мінливе. Але буду вдячна якщо це просто станеться.

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Олександр Король
підприємець

З віпассаною познайомився три роки тому і вже пройшов п’ять курсів – чотири з них в Україні і один в Індії. До цього були різні практики: споглядання за диханням, тілом, читання мантр, динамічна медитація Ошо. На віпассану потрапив через бажанням дізнатись про нові методології самопізнання та саморозвитку.

Віпассана – для мене, це побачити все, як є. Залишатись тверезим. Позитивним реалістом. Якщо я злюсь – значить злюсь. Але, коли я споглядаю за цим процесом, то я вже менш залежний від цієї емоції, та стан змінюється. Медитація – це не про мовчати і терпіти. Це про бути адекватним.

Перший курс. Я людина з бізнесу і маркетингу. Перші три дні було важко. В голові я
детально прописував чотири бізнес-проекти. Я намагався концентруватись, але були
такі цікаві проекти, що я не чув, що відбувалось поряд майже три дні. Добре, що це
відбулось. Я зрозумів, що є я і є думки, які захоплюють мене так сильно, що я
не бачу реальності. «Втрата» трьох днів була неприємною і дуже корисною. На третій день я зрозумів, наскільки не міг собі дозволити виконати вправу, яку просять і
повторюють кожного разу – споглядати за диханням. І в цей момент я запитав
себе, а хто мною керує? Якщо я не можу дозволити собі спокійно дихати. З цього
й почалася глибока практика медитацій.

Мені подобається віпассана тим, що вона не має додаткових зовнішніх інструментів: музики, мантр, образів чи людей. Є твоя свідомість і тіло. Якщо є напруга в голові, то вона буде відбиватися у тілі. Коли ми «водимо» увагу по тілу, то можемо бачити біль чи пусті місця. Віпассана перекладається як «побачити як є». Якщо є біль, то бачити його, якщо є пуста зона, то побачити її. І споглядаючи за ними ми отримуємо досвід, що все змінюється.

Другий курс був інший. Весь час я перебував у страшному
болі. У спині був зажим, ніби кинджалом проткнули. Три чи чотири дні я оминав
цей біль, перестрибувати увагою це місце. Не хотілось споглядати, а біль зростав
з кожним днем. Я пішов до вчителя і спитав, що робити? Мені кажуть – дивись на нього. Я дивився на, але він поглинав всю увагу. Я з ним боровся і намагався швидше позбутись його – хотів та очікував приємних відчуттів. Це була цікава пастка.

Того разу ми були з колишньою дружиною. На дев’ятий день ми одночасно вийшли з медитаційного будинку. Вона пропонувала піти, але я вирішив, що на 9 день не треба все це кидати. І ми повернулись. Потім я сів на чотири години і не рухався. З сильним наміром розібратись. В один момент я розслабився – набридло вирішувати щось з цим болем. І він зник. Настільки наша свідомість впливає на фізичний стан.

В Індії я проходив схожий курс, оскільки техніка одна й та сама. Відрізнялось трохи за їжею та національним складом. Під час віпассани суттєво покращуються відчуття. Тому їжа смакує насиченіше, світ сприймається біль наповнено. Помічаєш багато деталей, кольорів, звуків.

Після проходження десяти денного курса у багатьох через спеціальний режим харчування нормалізується обмін речовин. Янабирав вагу, що мені дуже важко дається. А ось моя колишня дружина на одному із курсів навпаки – схудла. До віпассани вона кожного дня активно займалась фізичними навантаженнями і була на дієтах. Протягом курсу вона втратила більше ваги, ніж за 2-3 місяці занять в реальному житті.

Після курсу у мене змінилось ставлення до відчуттів: приємні чи не приємні – це лише відчуття. Вони змінюються. Наприклад, я розлучився з дружиною, розійшовся з бізнес-партнером, другом, з якими ми товаришували 15 років і були ще інші події. За ці чотири роки сприйняття реакція на ці події була іншою. Я пам’ятаю себе до віпассани, все було б інакше. Я б болісніше реагував на це. Також часто нервував в заторах, кидав машину і йшов пішки. Тепер я можу медитувавти в метро і навчився розслаблятись в заторах. До Віпассани я нервував, коли людина спізнювалась. Тепер я їй вдячний – вона подарувала мені 5-15 хв медитації. І контекст нашої розмови кардинально інший. Планую кожні півроку відвідувати такі курси.

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Максим Миклін
фільммейкер

Перший курс віпассани я пройшов у жовтні 2016 року. Крім цього проходив короткий триденний – минулого літа. Знав, що реєстрація швидко закривається. Тому встав за 20 хвилин до відкриття і кожну секунду оновлював сторінку. Мені вдалось потрапити на курс з першого разу.

На віпассані немає випадкових людей. Всі приходять сюди в пошуках, або раніше займалися подібними практиками і просто це для них нова сходинка. Також потрапляють ті, в кого сталися серйозні життєві потрясіння. За кілька років перед тим, як почати практикувати, я переїхав з Одеси до Києва. Столиця була для мене дуже некомфортною. Все дратувало. Багато людей, негативних емоцій, ще й о восьмій ранку штовханина в метро. Я міг дуже швидко запалитись. Час від того, що мені наступили на ногу, і до того, як я сварюсь з клієнтом, був дуже коротким. Однак очікувань, що я помедитую і стане легше, не було.

Про віпассану розповіли подруги, одна вже пройшла п’ять курсів. Їхні розповіді були цікаві. Десять днів без телефону і без проблем.

Перша віпассана походила під Києвом на території дитячого табору в селі П’ятихатки. Після поселення ми спробували помедитувати. Однак під кінець першого дня в мене було відчуття, що я там тиждень. Це було пекло. Ти можеш дуже добре себе знати і розуміти, але, коли довго сам на сам, то це починає витискати щось із тебе. На другий і третій дні ще важче, я почав рахувати години. Дуже складно бути з самим собою, таке відчуття, ніби чогось не вистачає.

В якийсь момент ми перестаємо розділяти в собі потоки інформації. Якщо ти запитуєш у людини, хто вона, то кажуть – я працюю тим-то, я займаюсь тим, а ще є таке хобі. Це такі зовнішні речі, які можна прибрати і залишитись з собою. І це нерозуміння, хто ти починає швидко тебе займати – що я тут роблю, що відбувається. На десятий день ти знаходиш відповіді і розумієш, що є важливим саме для тебе.

Медитація щось змінює в тобі. До мене почали приходити спогади про людей, які мене дуже давно образили. В якийсь момент я прокинувся десь на шостий чи сьомий день, і зрозумів, що мене це більше не турбує. Про ці випадки згадую спокійно, і бажаю людині добра.

Також ти починаєш менше хвилюватися. Мені здається, що в перший місяць після Віпассани Папа Римський злився більше ніж я. Моя дівчина казала, що я повернувся іншою людиною. Не виникало жодних конфліктів, і неможливо мене було спровокувати.

До графіка я звик. Я люблю спати і вісім чи дев’ять годин сну для мене є нормою. Але там якось було по іншому. Трошки складно фізично. З другого-третього дня ниє спина, але у вас є можливість медитувати на стільцях.

Раціон страв здавався дивним, але було смачно. Там готують колишні студенти, які раніше проходили віпассану. Оскільки мало рухаєшся, то багато енергії не витрачаєш. В перший день чоловіки їли дуже багато. Всі хвилювались, що не витримають без м’яса. Обідати і снідати хотілось лише через те, що це була певна зміна в графіку і діяльності. Ти міг піти думками від себе, думавши про їжу.

Після курсу Віпасани ти по іншому відчуваєш світ. Як він пахне. Просто цього раніше не помічав. Або починаєш щось їсти і розумієш, яке воно смачне. Хоча до цього їв кожного дня. Особливо говорити мені ні з ким не хотілось. Я більше думав про свою дівчину. Бо коли я їхав, не міг їй нормально пояснити, що це. Я знав, що вона за мене хвилюється. Тому важко буває не тобі, а тій людині, яка залишилась вдома. Ніхто не знає, яким ти повернешся.

Після курсу я став спокійнішим. Почав толерантно ставитись до людей навколо. Я просто приймаю все, що відбувається у місті, як є. Віпассана допомогла цього досягнути.

Не знаю чи поїду на 10-денний курс. Мені лячно. Навіть після двох курсів. Це складно і тяжко для мене, емоційно. Але не шкодую, що поїхав. Я до курсу і зараз – це просто небо і земля. Можу контролювати емоції, хоч і не завжди. Можливо, цього року поїду знову на триденний курс.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 282 днів. За цей час ми опублікували 23535 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?