Перший «Історичний переплив Дніпра» був організований Державним агенством водних ресурсів України. Він відбувся сьомого липня у рамках святкування «Дня Дніпра – 2018». Приєднатися до перепливу могли усі охочі. Його учасницею стала журналістка «Хмарочоса» Вероніка Луцька. 

Рідкісний птах

Як писав Микола Гоголь, лише рідкісний птах долетить до середини Дніпра. І лише рідкісний учасник «Історичного перепливу» не пожартував про цей вислів. Зранку сьомого липня на Трухановому острові зібралося майже 400 охочих подолати Дніпро вплав. Ширина річки у цьому місці – близько 450 метрів. Пощастило з погодою: попри прохолодний тиждень вода встигла прогрітися до 19°C.

Разом з тим, чимало плавців одягли гідрокостюми, справляючи на мене враження підготовлених до дистанції спортсменів. Я ж у свою чергу, вже встигла окинути оком «широкий та могучий», і впевненості у власних силах стало трохи менше. Не додав її й документ, що підписують учасники. У ньому зазначено: у разі вашої травми або смерті, організатори відповідальності не несуть.

Разом з тим, «Історичний переплив Дніпра» був непогано організований. За кілька днів до події на сторінці в Facebook з’явилася детальна інформація про заплив, дистанцію та інші моменти. Організатори запевнили, що вдалося скоординувати роботу Київської та Канівської ГЕС таким чином, щоб зменшити швидкість течії на час заходу. Рух річкового транспорту також зупинили. Організаційний збір запливу для учасників склав 300 гривень.  

Тим часом, перед стійкою реєстрації утворилася черга. У ній можна було побачити молодиків спортивної статури, пенсіонерів та дітей віком близько десяти років. Обговорювали здебільшого погоду, жартували про нещасні випадки та ділилися спортивними досягненнями. «Я почав серйозно думати про Ironman…» – вихоплюю я з натовпу і знову задумуюсь про свої сили. Насправді, для частини учасників цей переплив став лише розминкою. Після нього вони вирушили на аквамарафон «AQUAMAN 3.8» з дистанцією 3,8 кілометра.

На старт, увага, руш

Тим, хто вже зареєструвався, малюють маркером на щоках номери. О 10.30 рятувальники на човнах та каяках вишиковуються у лінію, утворюючи коридор для плавців. Першими на дистанцію запрошують досвідчених плавців, що будуть змагатимуться за призові місця. «Заходимо за стартову лінію тільки за моєю вказівокою, рівно сто людей. Хто поза чергою пройде сто першим – будемо топити веслом», – жартує інструктор. Із натовпу «на передовій» пробирається бабуся у суцільному синьому купальнику. «Я не професіонал, просто любитель, любитель я», – примовляє вона, прямуючи до кінця черги.

Перша сотня впевнено стартує та чіткою лінією наближається до середини Дніпра. Усі інші починають прощатися з «групою підтримки» та відправляти друзів, родичів та партнерів до місця фінішу – причалу №10. Адже пішки тут обходити значно довше, ніж пливти. Потрібно постаратися, щоб встигнути з камерами і рушниками на інший бік. Для тих, хто прийшов на заплив сам, була можливість переправити речі катером. Врешті, першим фінішує Петро Галайчук. Щоб подолати відстань 500 метрів, хлопцю знадобилося 5 хвилин. На березі здіймається хвиля оплесків.

450 метрів

Я займалася плаванням ще у шкільні роки, техніка залишилася, а ось фізична підготовка – навряд. До запливу не готувалася, лише за тиждень до події відвідала басейн. Хотіла перевірити, чи мої руки та ноги взагалі здатні подолати подібну відстань. Результат виявився позитивним. Але пливти у відкритій водоймі, враховуючи температуру, течію та хвилі, завжди складніше. Врешті, я потрапила у третю «хвилю» запливу. Зі мною на старті виявилося два чоловіки за шістдесят, які обговорювали вже не спортивні звершення, а пігулки від тиску.  

Усі хвилювання зникли, щойно ми зайшли у воду. Завдяки вдалому рішенню розділити учасників на кілька «хвиль», плавці змогли швидко розподілилися річкою і не заважали один одному. Однак, мої спроби зберігати правильну техніку плавання брасом у відкритій водоймі швидко закінчилися кількома ковтками живильної дніпровської води. Професійні спортсмени зазвичай обирають для подібних запливів стиль кроль. Любителі поряд зі мною намагаються пливти брасом, не опускаючи голову у воду, іноді перевертаючись на спину для відпочинку. Психологічно найважчий момент наступає на ста метрах після старту. У м’язах починає відчувається втома, але дистанція ще тільки починається. На середині річки вже з’являється настрій роздивитися навколишні краєвиди.

Для того, щоб зійти з дистанції, достатньо підняти руку та покликати найближчого рятувальника. Кілька людей, не розрахувавши сили, отримали рятувальні кола та були відшвартовані до берега корабликами. Тим часом, я допливала останні сто метрів і розуміла, що нетреновані руки вже не розгинаються достатньо для красивого гребка. Врешті, я вирішила акумулювати сили, повернувшись до спортивного стилю, і вже невдовзі була у черзі для виходу з води. Для зручності перед причалом встановили пластиковий понтон зі східцями.

«Близько дев’яти хвилин» – промовляє мій «секундант», коли я, нарешті, долаю хиткий понтон. Для тих, хто не претендував на призові місця, час не заміряли. При виході з води на учасників запливу одягали символічну медаль: камінець з наліпкою «Історичний переплив Дніпра». Після цього покотилася хвиля синхронних жартів, цього разу про «камінь на шию». Ті, хто вже здолали дистанцію, фотографуються, обмінюються враженнями та йдуть переодягатися у тенти, спрямовані відкритою частиною у напрямку рятувальників на човнах.

Врешті, люди поступово покидають причал. Частина вирушає на наступний заплив, хтось залишається святкувати «День Дніпра» на Поштовій площі.