Національний художній музей України обурився появою зображення роботи харківського конструктивіста Василя Єрмілова (1894–1968 роки) на світшоті Syndicate Clothing. Дизайн одягу розробив київський художник Вова Воротньов.

Що трапилося?

Процитована Вовою Воротньовим на світшоті робота Єрмілова – обкладинка для журналу «Авангард» 1929 року. На сайті Syndicate Clothing світшот коштує 1800 грн. За мотивами робіт Єрмілова Воротньов створив також інші принти для колекції одягу.

Скандал почався з допису менеджерки культурних проектів НХМУ Дарини Якімової. У пості в Facebook, який зараз закрито для публічного перегляду, вона звинуватила Воротньова у тому, що він «сп…див» роботу Єрмілова, тобто порушив авторські права, адже оригінал малюнку зберігається в музеї.

Позиція музею

НХМУ випустив заяву, в якій зазначив, що Воротньов мав би отримати дозвіл у власників авторського права, а потім письмово повідомити музей про використання зображення. Такі дії у НХМУ називали «нетоксичною поведінкою в межах єдиної екосистеми».

Символічна сума за отримання якісного зображення, які платять сумлінні видавництва і періодичні видання, цілком підйомна і для комерційних брендів… Музей як інституція вкладає людський і фінансовий ресурс, аби твори мистецтва, що стали суспільним надбанням, належним чином зберігалися, реставрувалися, досліджувалися, експонувалися, створює додану інтелектуальну вартість.
– НХМУ

Каталог виставки «Василь Єрмілов» // justdesign.ru

Серед художників і арт-критиків розгорнулася запекла дискусія. На захист позиції музею, стала, зокрема, мистецтвознавиця Олена Червоник. Вона послалася на американський досвід, де ані fair use (використання зображень, на які ще діє авторське право, для суспільного блага), ані public domain (вільний доступ) не поширюються на комерційне використання. В якості прикладу співпраці в арт-середовищі Червоник навела власну сплату Картинній галереї Цюриха 360 швейцарських франків за можливість надрукувати в її есеї живопис Генриха Фюсслі (1741–1825). Вона також звернула увагу на те, що Воротньов процитував не обкладинку журналу, а саме макет, який зберігається в Художньому музеї.

Вова Воротньов створив комерційний продукт, на якому він заробляє. створив він його з іміджа художньої роботи, на яке, по-перше, скоріше за всього ще дієї авторське немайнове право, а по-друге, ще й до того ж існує окремий власник авторського майнового права. тобто Вова взяв частину суспільного блага та використав його для свого збагачення, не відшкодувавши нічого носіям авторських прав на цю роботу. Під “відшкодувавши” я маю на увазі навіть не стільки фінансовий аспект, скільки насамперед етичний – з музеєм варто було б проконсультуватися, чи існує на цю роботу власник автроського немайнового права, адже художника помер менше ніж 70 років тому. плюс музей дуже варто було б долучити і до маркетингової історії створення цього одягу з принтом з музейної колекції: відзняти, наприклад, фотосесію в музейних залах, на фоні оригінальної роботи, домовитися продавати одяг в музейній крамниці, додати в інстаграмі, де промотується цей одяг тег Нацмузею – це найменше, що можна зробити для інституції, яка цей принт усі ці роки зберігає для того, щоб через надцять років ми могли б дізнаватися про існування українського авангарду не лише через випадкові картинки в інтернеті чи одежні переспіви візуальних мотивів, а з належно збережених оригіналів, намальованих рукою художника.
– Олена Червоник

Представники «ЄрмиловЦентра», у свою чергу, заявили, що покійний Єрмілов Воротньова такий вчинок «не схвалив би».

Позиція Вови Воротньова

Вова Воротньов вважає, що дозвіл від НХМУ не потрібен, адже він цитував роботу 1920-х років, яка є у вільному доступі. Він наголошує, що був ознайомлений з контекстом авторських прав, коли «робив триб’ют журналу “Авангард” 1929 року у вигляді светра і заголовка колекції для СНДКТ, надаючи у своїй інтерпретації цьому макетові для верстки значення символу українського авангарду 20х років».

Зображення на реглані, яке має безумовний етимологічний зв’язок з оригіналом, є художньою репрезентацією, а не копією технічного макету Єрмілова.
– Вова Воротньов

Коментар юриста з авторського права

У коментарі «Хмарочосу» юрист Клим Братківський, який спеціалізується на авторському праві, зауважив, що в різні історичні періоди терміни дії авторського права на зображення були різними. Так, із 1974 року його збільшили до 25 років, в 1994 – до 50, а в 2001 – до 70.

Єрмілов помер 1968 року, і термін дії авторського права, за тодішнім законодавством, сплив 1992 року і не подовжився, адже Закон України «Про авторське прав і суміжні права» набув чинності лише 1994 року.

У Національного художнього музею немає жодних прав на обкладинку журналу «Авангард» 1929 року. Музей посилається на Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Музейний фонд України» від 20 липня 2000 року №1147… Але це не закон, а підзаконний акт. У Законі України «Про авторське право і суміжні права» нічого не сказано про право музеїв видавати дозволи на видання творів, які зберігаються в їхніх фондах. Після завершення терміну охорони авторського права твір перебуває у суспільному надбанні і кожен має право використовувати його без дозволу спадкоємців і без виплати авторської винагороди.
– Клим Братківський

Василь Єрмілов – харківський художник-авангардист, який займався графікою, живописом і монументальним мистецством. Він багато працював у промисловій графіці, зокрема розробляв ескізи упаковок, афіш, малював обкладинки журналів і книг, створив власний шрифт. У 1928-1929 роках був художнім директором журналу «Авангард».

Читайте на «Хмарочосі» статтю Вови Воротньова про те, чому київські стінописи не є муралізмом, стріт-артом чи графіті, а також статтю Олени Червоник про «Театр на Подолі» як провісника нової архітектури Києва.