Будівництво багатофункціонального торговельного комплексу Terminal Food з пішохідним променадом поруч завершилося у серпні 2017 року. Це другий об’єкт девелоперської компанії KDD Engineering поблизу Південного вокзалу, архітектором якого став Єгор Лєбєдєв. В інтерв’ю «Хмарочосу» він розповідає про функції комплексу, особливості роботи з українськими будівельниками та інтерпретацію творчості Марії Приймаченко.

Єгор Лєбєдєв – київський архітектор. Раніше працював у компанії KDD Engineering, на сьогодні має власне проектне бюро Lebed-EV architects. Крім будівель поблизу Південного вокзалу, він також проектував TЦ Doma Center, кілька приміщень для закладів громадського харчування («Пузата хата», «Domino`s», McDonald`s), і зупинки швидкісного трамвая «Політехнічна» та «Вулиця Генерала Потапова».

Всупереч стереотипам про вокзал

Вокзал – це місце, куди щодня приїздить дуже багато людей. Те, що вони бачать, виходячи на Південний вокзал, формує їхнє перше враження про Київ.  

Ми намагалися зламати стереотип, який закріпився за цим простором. Адже часто вокзал в Україні асоціюють з бездомними, автомобільними заторами, брудом і дискомфортом. У нас була ідея створити тут поліфункціональний комплекс, який змінив би таке сприйняття. Створити місце, де люди зможуть провести час перед від’їздом, посидіти в ресторані або купити продуктів в дорогу.

Основним завданням було створити комфортне місце. Усі проекти, які розроблялися на цій ділянці до нас, передбачали високоповерхову забудову, близько 25 поверхів. Ми ж пішли іншим шляхом. Потрібно розуміти рівень навантаження на транспортні шляхи, які тут існують. Висотки просто не могли б нормально функціонувати в таких умовах.

На подібних проектах – будівлях комерційного призначення – завжди намагаються  зекономити. Буває складно переконати замовника зробити щось понад того, що зазначено у ДБН (державних будівельних нормах). Але трапляються і такі, що дослухаються до твоїх рішень. Так було в цьому випадку. Терміни проектування об’єкту виросли майже вдвічі, і тому бюджет, розрахований на рік, довелось розтягнути на два . Але існує вислів: якщо зробиш швидко і погано, всі забудуть, що ти зробив швидко, і пам’ятатимуть, що погано. І навпаки.

Ми також намагалися зробити цей простір доступним для маломобільних категорій населення. Скрізь є пандуси та пониження бортового каменю, на парковці є місця, виділені для людей з інвалідністю. Поруч з такими місцями для паркування ми встановили таблички. Виявилося, що вони працюють значно краще, ніж просто розмітка. Трапляються замовники, які запитують, чому це потрібно. Я їм відповідаю: сьогодні ми здорові, проте, ніхто не знає, що буде завтра. Давайте сьогодні міняти те, на що ми маємо вплив. Усі питання одразу зникають.

Переосмислюючи позитивний досвід

Під час подорожей я часто зустрічаю цікаві речі, які мені хочеться адаптувати для Києва. Адже винайти щось нове дуже важко, важливо аналізувати те, що уже зроблено добре і розвивати це далі. Наприклад, подібні нахилені ліхтарі я бачив в Дубліні. Коли велика кількість ліхтарів стоїть прямо в ряд, вони створюють відчуття стіни або лісу. А так, через них можна бачити, між ними можна пройтися.

На території парковки один з ліхтарів також пофарбований в червоний колір. Нам подобається з ним працювати у якості акценту. Люди, проходячи, не залишають без уваги такі елементи. Вони викликають у них емоцію, бажання задуматися, знайти сенс. Подібні деталі, на мій погляд, роблять архітектуру більш якісною.

Нижні ряди ліхтарів ми додали, коли зрозуміли, що верхнього освітлення недостатньо. Кожна зона повинна відповідати своїй функції. І тут, на променаді, особливо враховуючи близькість вокзалу, комфортніше йти, коли відчуваєш себе, як вдень. Ввечері, коли вмикаються ліхтарі та підсвітка, тут стає дуже затишно.

Ще один елемент променаду – плитка, подібну розкладку я зустрів у Бостоні. Вона розбавляє монотонність. На площі з терасами ми зробили однотонне покриття, адже тут планувалося багато елементів, що привертатимуть увагу. А якщо взяти транзит – їх фактично немає, тому потрібно було цікавіше рішення.

Нашим завданням було в рамках обмеженого бюджету реалізувати рішення, що будуть виглядати дорожче, ніж є насправді. Тобто ми могли б покласти звичайний сірий ФЕМ, але ми пішли іншим шляхом, і це коштувало так само. Щоправда будівельники трохи помучилися. Вони мені говорили, що звільняються, бо це надто складна розкладка: тут різна кількість білих, сірих та темно-сірих плиток, викладена зі зміщенням. Жодної симетрії, такий скандинавський стиль.

Але тільки-но я поїхав у відпустку, робітники відклали мій ескіз в сторону, і виклали все дуже чітким прорахованим візерунком, коли вимощували невелику ділянку за будівлею торговельного комплексу.

Керамограніт, яким облицьована частина стін, також був знайдений в Епіцентрі. Ми намагалися використовувати для цієї будівлі теплі кольори, дерево, багато зелені, щоб змінити сприйняття вокзалу. П’ять хвилин від потяга – і людина знаходиться вже у зовсім іншій атмосфері.

Чи буває забагато зелені?

На парковці біля Terminal Food висаджені дерева, у Києві мало подібних місць. Справа в тому, що для дерев потрібно забезпечити додатковий полив, і власники рідко розуміють сенс витрачати на нього кошти. Але такі насадження візуально додають затишку, розбавляють ряди припаркованих автомобілів.

За концепцією, рослини повинні утворювати тут камерні зони на терасах закладів. Ми прописували, як ці тераси повинні виглядати, але рослини в кашпо заклади встановлювали самостійно. Головне, що вони виконані у одних стилістичних рішеннях і не створюють візуальної засміченості.

Усі зелені насадження зі сторони дороги зроблені на рівні припаркованих автомобілів, щоб люди, які йдуть променадом, були від них закриті. Крім того, вони спрямовують пішохідний потік своєрідним зигзагом. Так променад стає цікавішим, пішоходам відкривається вид з різних ракурсів.

Водночас, з цієї сторони об’єкту практично немає дерев, адже вони закривають фасадну групу. Тут важливо знаходити баланс між зеленими насадженнями та комерційним призначенням будівлі. Для нас було дуже важливим сприйняття людини, що виходить з вокзалу: що вона бачить, які вивіски видно, як вони сприймаються.

Кожна вивіска, до слова, узгоджувалася зі мною та власником будівлі. Крім ресторану «Мама Манана» вони не мають підложки. Такий дизайн-код використовується у європейських країнах. Взагалі, у цьому проекті дуже багато деталей. Вивіски, ліхтарі, покажчики розроблялися спеціально для цієї будівлі. Це відрізняє Terminal Food від багатофункціональних будівель поблизу Центрального вокзалу, де ніхто не намагався вплинути на рекламоносії.

Фото на пам’ять

Біля Південного вокзалу знаходиться десять закладів громадського харчування, і на початку було важко повірити, що таке розмаїття буде працювати, було важко переконати майбутніх орендарів. Але насправді, таким чином ми розширюємо можливості вибору для людей. Сюди можна приїхати і точно знайти щось до вподоби – як за кухнею так і за рівнем цін. Від бюджетних закладів та фастфудів до грузинського, італійського ресторанів більш високого класу.   

Одним з акцентів комплексу є також скульптури. Колись, здається, була ідея перейменувати Південний вокзал на честь художниці Марії Приймаченко. Інвестор цього проекту вирішив її підтримати, створивши тут своєрідний арт-простір Приймаченко, забезпечивши новий погляд на її творчість. Усі питання, пов’язані з авторськими правами, були узгодженні згідно з законом.

Ці скульптури ми розробили з Олександром Лідаговським. Взявши образи з картин Марії Приймаченко, він виконав їх у власних стилістичних рішеннях. Для стіни за парковкою, яку зазвичай відводять під рекламні площі, ми теж обрали інше рішення. Зараз там панно авторства Степана Рябченка. Це своєрідна еклектика його стилю та робіт художниці. Панно складається з окремих панелей, на яких надруковано малюнок. Це була дуже клопітка робота, але вона була того варта.

Мені часто надсилають фотографії, відеокліпи, зняті у цій локації. Було б цікаво, якби це стало певним культовим місцем для Києва. Щоб люди приїжджали на вокзал і казали: ходімо сфотографуватися до лева Марії Приймаченко. Майже як з биком Волл-стріт».

Нагадаємо, що частина фотографій до матеріалу «Хмарочоса» про власників автомобілів у Києві також були зроблені біля панно на парковці Terminal Food.