Як автор поняття «креативний клас» змусив світ повірити у свої ідеї та помилився

«Хмарочос» розібрався з думками Річарда Флориди та наслідками ідеї зростання креативного класу для міст в усьому світі.

Термін креативний клас ввів американсько-канадський економіст і соціолог Річард Флорида, професор Школи менеджменту ім. Джозефа Ротмана в Торонтському університеті. У 2002 році він опублікував книжку «Rise of the creative class» (в перекладі українською книжка має назву «Homo creativus. Як новий клас завойовує світ»), в якій виклав теорію успіху розвитку міст.

Хто може вважати себе «креативним класом»?

Поняття «креативність» Флорида розуміє, як створення важливих форм, які є найціннішим продуктом в економіці кінця ХХ століття, хоч і не є товаром як таким. Виходячи з цього, автор вибудовує свою теорію навколо людини, яка продукує креативність. Саме працівник креативного сектора, на його думку, є уособленням духу часу та формує економіку сучасного міста.

«Творчі люди – інші, вони не живуть, як класичний робітничий клас попереднього століття», – пише він.

За Флоридою, майбутнє належить креативному класу, тож відтепер міста мають стати комфортними для життя цих людей та підлаштуватись під їхній стиль життя. Графік роботи ненормований, вони можуть в обід мати пробіжку після зустрічі, а вночі – працювати. Відповідно й офіси трансформуються для зручності таких людей.

Для того, щоб креативний клас жив і працював у вашому місті, робив його економічно успішним, на вулицях цілодобово має вирувати життя, говорить Флорида. Креативний клас не любить місця, які працюють за графіком, оскільки сам його не має. Йому до вподоби динамічні простори. Вулиці мають бути насичені кав’ярнями, галереями, виступами музикантів. На його думку, галерея в закинутому місці для креативного класу цікавіша, ніж класичний музей.

Секрет економічного зростання, за Флоридою, захований в комплексі трьох Т – толерантність, технології, талант. «Економічний розвиток регіону забезпечується креативними людьми, які надають перевагу місцям, що відрізняються різноманіттям, толерантністю і відкритістю до нових ідей», – пише він.

Важливим на думку Флориди є «гей-індекс». Він провів дослідження, в якому проаналізував карту розселення геїв. Згідно з нею, автор робить висновок, що вони є «лакмусовим» папірцем креативності, оскільки креативний клас відчуває себе безпечно в містах, де є терпимість. Слідуючи за цією ідеєю, західні європейські міста почали приймати закони щодо толерантності, вважаючи, що це підвищить їхню економічну спроможність.

«Ефект Флориди»

Книжка Річарда Флориди – «не звичайна наукова монографія, яку прочитає дружина професора або п’ять його колег, якщо пощастить. Ця книжка стала бестселлером», – пише гарвардський професор Едвард Глейзер.

Одразу після її виходу у 2002 році Флорида почав надавати консультації містам про те, як їм розвинути креативний потенціал. Мери повірили в його магічну формулу успішного міста і ставали в чергу за консультацією. Список клієнтів включав такі міста й організації, як Остін (штат Техас, США), Барселона (Іспанія), Брісбен (Австралія), Дублін (Ірландія), Памплона (Іспанія) та ООН.

Він надавав поради у формі звітів за допомогою консультативної фірми Catalytix. Один звіт коштував $250 000. Наприклад, місто Веллінгтон (штат Північна Кароліна) отримало рекомендації, які включали поради типу «Прийняти блогерів на роботу, щоб стимулювати участь у віртуальних заходах регіону Кейп-Ферс». Втім, ще одна компанія Річарда Флориди Creative Class Leadership Program надавала містам інструкції з чітким планом дій, як стати креативними. Слідувати правилам можна було без присутності у місті самого Флориди.

Його менеджер, який працював з автором «креативного класу» протягом п’яти років, розповів в інтерв’ю, що за перші декілька років після випуску книжки він відвідав кілька сотень міст. За один візит Флорида отримував гонорар розміром $35 000 – $40 000. Його послуги оплачували місцеві фонди, які прагнули, щоб місто стало успішним. У 2004 році через постійні виступи йому довелось покинути роботу в університеті в місті Піттсбург. У 2007 році Флорида почав працювати в Торонто в університеті Джорджа і отримував зарплатню $346 000 на рік. Також Флорида став директором аналітичного центру, де може проводити свої дослідження.

За 15 років після виходу його книжки в містах західної Європи відбулось помітне зростання нерівності. Оскільки теорія Флориди ставила в центр лише один клас суспільства, відповідно міста, які звертались до нього за допомогою, чинили так само. В результаті, вони перестали приділяти увагу жителям міст, які не працюють в креативному секторі. Це підтверджують дослідження аналітичних центрів щодо прибутків креативного класу, а також показники зростання цін на житло та різке покращення якості інфраструктури тільки в певних районах.

При цьому вартість житла стала недоступною для мешканців цих територій. Наприклад, квадратний метр житла в таких районах Лондона як Белгравія, Челсі, площа Ітон, Найтсбрідж, Кенсінгтон, Регентс Парк, Південний Кенсінгтон коштує до 19 000 фунтів стерлінгів. На думку оксфордського професора Донні Долінга, ціни на житло почали зростати, тому що деякі міста почали вважати, що вони є креативнішими, а отже й кращими за інші. І, відповідно, дорожчими.

Аналітичні дослідження показують, що за перші кілька років після виходу книжки Флориди, 1% найбагатшого населення Великобританії збільшив відсоток володіння багатством з 7% до 10%, в той час як найбідніші 50% населення зменшили цей показник з 19% до 18%. І хоча це не заслуга автора «креативного класу», він все ж таки долучився до формування політики у містах, що сприяла зростанню нерівності у суспільстві.

Так, мерії почали вкладати кошти в розбудову закладів культури, зокрема, у створення арт-просторів на територіях колишніх промислових зон. Так, в іспанському місті Більбао збудували на місці колишньої промислової зони арт-простір, щоб привабити туристів. У Великій Британії також на місці колишніх заводів та складів стали будувати галереї. Наприклад, галерея Тейт Модерн, розташована навпроти колишньої електростанції, художня галерея Baltic, на території старої фабрики з виробництва борошна, Тейт Ліверпуль, що на місці старих складських приміщень.

Проте всі ці дії були направлені не для того, щоб зробити міста комфортними для жителів, а щоб привабити інвестиції та туристів. Через нерівномірний розвиток міської інфраструктури виникають ситуації, схожі на ту, що трапилась у місті Гейтсхед на півночі Англії. Тут за кілька кварталів від The Sage, величезного концертного комплексу, поруч одразу розташовані бідні райони без необхідних послуг.

Критика теорії Флориди

Попри те, що мери багатьох міст та місцеві ініціативи сприйняли теорію Флориди із захопленням, його університетські колеги поставились до неї критично. Вони закидають, що ці ідеї спричинили джентрифікацію в містах. В деяких районах почали покращувати інфраструктуру, створювати культурні центри, і це призвело до зростання попиту та цін на житло там та нерівномірного розвитку міста. «Креативний клас виявився просто найбагатшим», – пише журналістка Гейзер Стеворд.

Серед критиків Флориди був також Данні Дорлінг – оксфордський професор, який вважає, що креативний клас є розмитим поняттям. На його думку, всі люди у якійсь мірі є креативними. У своїх текстах Флорида згадує про це, втім, згідно з його теорією, заробляти в креативній індустрії можуть лише деякі люди.

Доролінг вважає, що опис і розуміння креативного класу у Флориди не зовсім відповідає реаліям. Він говорить, що люди не будуть покидати свої міста. Пошук кращого місця для житла та роботи притаманний для робітничого класу. Зараз люди не готові покидати свої спільноти, які існують протягом останніх 200 років. Вони вимагають змін у своїх містах, а не емігрують в інші.

Енріко Моретті у своїй книзі «Нова географія робочих місць» пише, що вважає ідею Флориди помилковою, оскільки він описує причинність навпаки. Як приклад він розглядає два міста. Одне з них Сіетл, який був звичайним містом, поки туди не прийшов Microsoft. З того часу місто стало IT-центром з великою кількістю інноваційних компаній, розвиток яких спричинив попит на культурне життя. Ця історія показує, що каталізатором розвитку став Microsoft, а не навпаки. Наступним його прикладом є Берлін, який, на думку автора, своєю історією розвитку притягує творчих людей.

«Сталі та прогресивні погляди Берліна, цікава архітектура і важка історія надихає на експерименти, які нагадують Нью-Йорк в 1980-х роках. Як не дивно, місто також має вигоду зі свого минулого поділеного навпіл міста: тут є два зоопарки, три великих театри, сім симфонічних оркестрів та багато музеїв. Прогулюючись красивими вулицями історичного центру, ви не можете уникнути враження, що це унікальне поєднання творчості і якості життя в місті важко перевершити», – пише автор книги.

Проте в Берліні з 2002 по 2012 роки був найвищий рівень безробіття в Німеччині. Він майже у два рази перевищував середній показник в країні. Навіть креативний клас залишився без роботи. Наприклад, 40% художників в Берліні, станом на 2012 рік, були безробітними. Моретті вважає, що Берлін є хорошим прикладом того, що ідея Флориди не працює. Місто комфортабельне для креативного класу, проте його економіка не процвітає.

Критикують Флориду також і за його «гей-індекс». Гарвардський професор Едвард Глейзер, провівши власне дослідження, зробив висновок, що геї не обов’язково позитивно впливають на економіку. «Є багато інших причин бути толерантними, крім цієї», – пише він.

Він також не згодний і з іншими ідеями Флориди, наприклад, з тим, що креативний клас любить жити в центрі міста та історичних місцях. Його дослідження показують, що креативний клас так само любить жити в заміських будинках, їздити на автомобілі, цінує безпечні вулиці та невисокі податки. Він наводить приклад Техасу, який був успішним штатом в 1990 році та мав багато кваліфікованих кадрів, проте не був «богемним раєм», як Флорида називає території, на яких оселяється креативний клас.

У Торонто – місті, де зараз працює Річард Флорида, ініціативна група створила організацію Creative Class Struggle, яка намагається зупинити вплив його ідей. Вони проводять інформаційну кампанію та намагаються показати наслідки, до яких призводить теорія Флориди. Вони критикують його погляди, які ставлять на перше місце привілейований клас населення і не враховують інтереси жінок, людей іншого расового походження та соціально незахищених. На їхню думку, це призвело до ще більшого класового поділу та виокремлення одного найкращого класу, який, нібито, розвиває місто.

Життя і смерть «креативного класу»

У 2015 році Річард Флорида публікує свою нову книжку «Нова міська криза», де частково описує, що його ідея не спрацювала. Тепер він намагається запропонувати нові рішення, щоб уникнути джентрифікації в містах. Втім, цього разу він не пропонує покрокових інструкцій або індексових розрахунків. Флорида радить інвестувати містам у громадський транспорт, якого, до речі, в попередній книзі не згадував, будувати доступне житло та підвищувати зарплати у сфері послуг.

У Лондоні для розв’язання проблеми подорожчання житла ввели податок на багатство у 2013 році. Більшість міських дослідників дійшли до висновку, що для того, аби подолати наслідки джентрифікації, потрібно вводити земельний податок, кошти від збору якого йшли б на розвиток усього міського середовища, а не кількох престижних районів. У Монреалі в районі з сильною джентрифікацією заборонили будувати нові кав’ярні на відстані менше 25 метрів від попередньої. Це потрібно, щоб в цьому районі могли розвиватись інші види послуг.

Також в місті діють правила за контролем рівня орендної плати за житло і місцеві суди часто вирішують справи на користь орендодавця. Завдяки цьому місто залишається привабливим для художників та молодого населення, на відміну від Торонто чи Ванкувера. Середня вартість місячної оренди двокімнатної квартири в центрі Монреаля коштує $760, а в Торонто – $1288. Також міська адміністрація інвестувала один мільйон доларів у побудову соціального житла. Саме такі заходи потрібні містам, щоб подолати нерівність. Місто може бути успішним лише за умови рівномірного розвитку інфраструктури, а не лише створення кластерів для креативного класу. Креативність є наслідком успішної економіки та хорошої інфраструктури, а не навпаки.

В Україні книжку Флориди переклали в 2018. Його ідеї у нас лише починають поширюватись. Дослідження креативності міст в Україні провів аналітичний центр CEDOS. Проте автори вважають, що креативна галузь економіки в Україні ще не сформована, тому цю категорію важко окреслити.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 272 днів. За цей час ми опублікували 23454 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?