«Хмарочос» з’ясував, чому марафони відбуваються у містах, а не на околицях, в парках чи на стадіонах.

У неділю, сьомого жовтня, в Києві відбудеться черговий марафон. Хтось обирає форму для участі у ньому, інші планують прийти підтримати бігунів, а хтось, як і кожного разу, нарікає на тимчасові незручності. Йдеться про обмеження руху автівок в центрі міста у вихідний день.

«Що, в Києві немає інших місць для бігунів? Бігайте по своїй Троєщині. Он ще Труханів  острів є. Центр – не для марафонів. І як я маю проїхати на автівці? У мене важливі справи».

Такі публікації в соцмережах можна побачити ледь не перед кожним міським марафоном чи напівмарафоном у столиці. А й справді, яка користь від цих спортивних заходів і кому потрібно проводити їх саме в центрі міста? Зв’язок між змаганнями з бігу та економічним й соціальним зиском, може, не надто очевидний, але позитивний ефект існує.

Як виник марафон і дистанція у 42 км 195 м

Марафони – це легкоатлетичні змагання з бігу на дистанцію 42 км 195 м. Окрім цього, існують напівмарафони (21 км 97,5 м) та ультрамарафони, довжина яких перевищує 42 км 195 м. Правила для міжнародних змагань з бігу здебільшого розробляє Асоціація міжнародних марафонів (AIMS)  і забігів та отримує підтвердження у Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF).

Бігун піднімається схилом у Сан-Франциско. Фото: unsplash.com

Марафонський забіг має давньогрецьке легендарне походження. Історію виникнення марафону пов’язують з ім’ям грецького воїна Фіддіпіда. У V сторіччі до нашої ери відбувалися війни між греками та персами. У 490 році до н.е. греки здобули перемогу у масштабній битві при Марафоні і воїн Фіддіпід прибіг до Афін, щоб сповістити про це. Тож, коли у 1896 році заснували марафон як Олімпійський вид спорту, його маршрут пролягав з містечка Марафон до Афін, як і за часів Античності. Його довжина складала 34,5 км (24,8 милі).

Розмір дистанції змінили у 1908 році, коли Олімпійські ігри відбувалися у Лондоні. Король Едуард VII та королева Александра попросили розпочати змагання біля замку Віндзор для того, щоб королівські особи могли побачити, як бігуни фінішують. Для цього дистанцію збільшили і вона складала 26 миль 385 ярдів (42 км 195 м). Тож, з того часу така дистанція стала стандартом.

Чоловіки могли брати участь у марафонах від самого початку їх заснування у 1896 році, а жінки поступово виборювали своє право бігти цю дистанцію як під час олімпійських ігор, так і у міських марафонах протягом ХХ століття.

Чому марафони почали проводити у містах

У 1970-х роках Нью-Йорк не був містом, куди прагнули потрапити мільйони. Після Другої світової війни багато хто обирав життя у передмісті. Наприкінці 1960-х розпочалася криза промисловості, скорочення податкової бази та соціальних виплат, середній клас масово виїжджав за межі Нью-Йорка, зростало напруження між білим та темношкірим населенням, відбувалась сегрегація. Місто виглядало закинутим, тут відкривались порнокінотеатри, йшла наркоторгівля. Перебувати у деяких районах було небезпечно.

Щорічні марафони в Нью-Йорку зазвичай відбувалися у сільській місцевості або навколо Центрального парку. Тож, коли у 1976 році міська влада вирішила прокласти маршрут марафону п’ятьма районами Нью-Йорка, нічого доброго не очікували. Проводити такий захід було дуже ризиковано, бо могли початися заворушення. Дехто навіть очікував, що поліція розжене змагання і на цьому все закінчиться.

Глядачі виходять на вулиці Нью-Йорка, щоб підтримати марафонців. Фото: unsplash.com

Тож, у 1976 році 2090 учасників забігу з тривогою стартували у марафоні. Однак, несподівано для всіх жителі Нью-Йорка позитивно відреагували на подію і прийшли підтримати бігунів.

Марафон відбувся успішно і Нью-Йорк у міжнародних ЗМІ виглядав блискуче. Це стало одним з поворотних моментів в історії, які вдихнули у місто нове життя. Приклад Нью-Йорка перейняли й інші міста, у яких теж були фінансові та соціальні проблеми. Так марафон став каталізатором міських змін, об’єднуючи містян навколо спільної події, а не роз’єднуючи їх.

У 2013 році у Нью-Йоркському марафоні фінішували більш ніж 50 тисяч бігунів, що стало рекордною кількістю. У 2014 та 2016 роках рекорд повторили.

Забіг у Нью-Йорку входить до списку наймасштабніших марафонів у світі The Abbott World Marathon Majors. Це серія з 6 марафонів у Токіо, Бостоні, Лондоні, Берліні, Чикаго та Нью-Йорку.

Під час марафонів, найчастіше, ділянки для бігу перекривають на кілька годин і повідомляють про це заздалегідь, тому можна встигнути спланувати свої поїздки. Звісно, що доступ аварійних служб у ці зони не обмежується. Якщо, наприклад, в будинку, повз який проходить забіг, сталась пожежа, до нього обов’язково під’їде авто служби надзвичайних ситуацій.

Як марафони створюють позитивний економічний ефект

Організація марафону – це тривалий процес, у якому є багато стейкхолдерів: жителі (виборці та платники податків), місцева влада, бізнес та різні спортивні асоціації. Ініціювати проведення марафону може будь-хто, здатний мобілізувати потрібні ресурси та політичну підтримку.

День проведення марафону обходиться організаторам найдорожче. Перш за все,  вздовж дороги для марафону потрібно розмістити столики з водою, їжею, додаткові туалети. Часто цим займаються волонтери, проте у разі їх відсутності треба оплатити роботу персоналу. Значна частина коштів необхідна для купівлі системи хронометражу змагань. Окрім цього, суттєві витрати потрібні для оплати роботи медиків та поліції. Наприклад, під час проведення напівмарафону у Філадельфії витрати на поліцію становили від 30 до 120 тисяч доларів.

Зростання популярності марафону призводить до підвищення цін на організаційний внесок учасників та учасниць. Пояснюється це тим, що охочих стає все більше, тож задоволення попиту потребує додаткових ресурсів.

Для забігу перекривають не лише дороги, а й мости. Фото: pixabay.com

Економічний ефект від проведення змагань системний та здебільшого довгостроковий.
В місто проведення марафону приїжджають багато людей, відповідно їх кількість залежить від масштабності заходу. Йдеться не лише про учасників марафону, а й про персонал, вболівальників та вболівальниць з інших міст та країн. Різниця між місцевими та немісцевими у тому, що у них різні підходи до витрат коштів.

Економічний прибуток міста підраховують з огляду на кількість днів, які турист проведе у місті, адже проживання, харчування у закладах, шопінг стають щоденною частиною його витрат. Тут важливу роль відіграють якість обслуговування та рівень розвиненості інфраструктури. Задля забезпечення цих умов поступово з’являються нові робочі місця. Якщо місто буде привабливим для туристів, то ймовірність того, що вони повернуться знову і порекомендують відвідати його друзям, значно підвищується.

Таким чином, витрати туристів під час перебування у місті спричиняють тимчасовий позитивний економічний ефект, а повторні візити і збільшення кількості туристів сприяють економічному зростанню міста у довгостроковій перспективі.

До того ж, марафони часто влаштовують з благодійною метою. Такі заходи підтримують великі бізнес-структури та інвестори. Іноземні капіталовкладення – це ще один фактор, що впливає на позитивний економічний ефект.

Єдина проблема, яку поки не вирішили повністю – це шкода довкіллю після марафону, як і після будь-якої масштабної події. Бігуни, організатори та глядачі залишають багато сміття, одноразових упаковок, рекламних банерів, пластикових меблів тощо.

Спортивні події – частина міського життя

Марафони та напівмарафони – це заходи, які об’єднують чоловіків і жінок з різних регіонів, різних поглядів та віросповідань, майнових станів та навіть фізичних можливостей. Окрім популяризації спорту, одна з причин організації марафону – демонстрація того, що місто чи країна відкриті для світу та здорового способу життя, їм є що показати та чим зацікавити усіх учасників події.

Під час марафонів чи, наприклад, велосипедних перегонів містом виявляється, що дороги можна перекривати ненадовго для автівок і при цьому нічого страшного не відбувається, натомість до середмістя з’їжджається багато людей, щоб із користю разом провести час.

Способів, як можна використовувати міські вулиці, має більшати з кожним роком. Як нагадування, що місто має існувати для всіх людей, а не тільки для приватних автомобілів. Наприклад, щоб зробити повітря Парижа чистішим, у першу неділю кожного місяця в’їзд до центру французької столиці на авто та моторолерах буде заборонений. Але кожен може дістатись туди велосипедом, на метро, на роликах чи гіроскутері. Вперше ця акція відбудеться в один день з черговим київським марафоном.