На станції метро «Осокорки» завершили масштабний розпис, який складається з восьми муралів.

Над проектом чотири місяці працювали вісім художників із Бразилії, Швейцарії, США, Коста-Ріки, Іспанії, Бельгії та України. Результатом стало повністю розмальоване склепіння платформи – простір між авторськими муралами розписали квітковим орнаментом. Для преси проект офіційно презентують о першій ночі 19 грудня, після того, як поїде останній вагон метро.

Фото: Анна Лисун

Куратором проекту «MoreThanUs» став Гео Лерос, ініціатор численних муралів у Києві та встановлення нових лавок у парку Шевченка. Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» заплатило за мурали за 3,65 мільйона гривень.

Заявлена мета – «зміцнення національної єдності», яку мають підкреслювати сюжети муралів. У своєму Facebook Гео Лерос пояснював символіку кожного з творів. Так, бельгійський художник Мет’ю Дон переніс на стіни фотографію зруйнованої артобстрілами Авдіївки та наніс зверху нібито малюнок дитини з мрією про «іншу реальність». Мурал ілюструє, що «дітям і майбутньому поколінню залишиться розгрібати весь цей безлад, що створили дорослі».

Фото: Анна Лисун

На іншому муралі – «Знання – це скарб» – зображено учителя, який воював під Іловайськом. Він тримає яблуко, яке очікувано символізує знання. «Адже саме знання, отримані із книг протягом життя, любов до родини і батьківщини, допомогли йому вижити в умовах, в яких він опинився», – роз’яснює Гео Лерос.

Фото: Анна Лисун

«Хмарочос» поцікавився в експертів, дотичних до сучасного мистецтва, урбаністики та муралізму, що вони думають про проект «MoreThanUs».

Євгенія Моляр,
мистецтвознавиця

Цей проект є абсолютним злом як з етичної, так і з естетичної точки зору. Це нагле втручання в авторську роботу архітектора Анатолія Крушинського та художників Олександра Бородая та Олександра Бабака. Хоча прес-служба метрополітену запевняла мене, що проект був погоджений з автором станції, але не зрозуміло з ким із них трьох. Та й доказів цього надати не змогли. Спекулятивні картинки просто напхані в інтер’єр станції, недолуго скомпоновані та надто яскраві для такого простору.

Важливим мені видається саме те, що цей проект настільки потворний, що аж викриває серйозні питання усіма своїми вадами. Щойно в країні розбитими пам’ятниками прогуркотіли декомунізаційні процеси, як нам насаджують таку ж монументальну пропаганду, намальовану сучасними акріловими фарбами. Держава за 3,5 мільйона гривень замовляє у художників великі малюнки в публічному просторі для того, щоб об’єднати країну… Чи є якесь обґрунтування об’єднавчої здатності цих малюнків? Чим керувалися представники міністерства розпочинаючи цей проект? Все як у ненависному совку, тільки в гривнях.

Фото: Анна Лисун

Словом це «покращення» – серйозне випробування для міста. Сподіваюся, що воно стане прецендентом, який зупинить прикрашальницьке свавілля Київради.

Аліса Ложкіна,
кураторка, арт-критикиня

Тут складно сказати щось оригінальне. Це погано. Щоразу здається, що гірше вже бути не може. Але потім на багатостраждальній станції метрополітену або десь ще в місті з’являється новий «шедевр». З ім’ям Гео Лероса у мене в останні роки асоціюється урбаністична катастрофа Києва. Звичайно, хаотична забудова, забиті дороги, потворна безконтрольна реклама, інфраструктура, яка руйнується на очах, та роздратовані люди – ніяк не результат діяльності цього громадянина. Але Гео Лерос і його потворні, оплачені за держкошт мурали – це «обличчя столиці», яке заслужили керівники цього міста і цієї країни.

Фото: Анна Лисун

Це уособлення безкультурного й естетичного невігластва, а також приклад вітчизняної патологічної пристрасті до косметичного ремонту. Навіщо лагодити паркан, коли його можна пофарбувати свіжим шаром огидної на вигляд олійної фарби? Навіщо будувати нову станцію метро, якщо можна подарувати жителям міста розкішний мурал на тій, що вже існуює? І так у всьому. Після десятиліть нещадної варварської експлуатації Київ потребує не припудрювання і «подарунків» на кшталт цих муралів, а термінового і радикального хірургічного втручання.

Фото: Анна Лисун

Рівень усього, що відбувається на станції метро «Осокорки», не витримує жодної критики. Описи концепцій муралів – це якась пародія на сенс. Візуальне втілення ще більш неякісне. Станція метро відпочатку має стриманий і цілком адекватний дизайн. І саме цю візуальну строгість, якої сьогодні так бракує нашому місту, варто було б берегти і любити. Ситуація навколо цих муралів – наочний приклад відсутності механізмів управління процесом. Нездібний художник, який випадково дістався до годівниці і, як завжди, за сумісництвом чийсь родич, раптом отримує величезний ресурс і починає самостверджуватися за рахунок усього світу й, особливо, нашого міста, загиджуючи його другосортним візуальним сміттям.

Фото: Анна Лисун

З іншого боку, все залежить від того, яким ми хочемо бачити Київ. В якомусь сенсі всі ці моторошні мурали від Гео Лероса та його підопічних дуже вдало доповнюють постапокаліптичну атмосферу обшарпаного, згвалтованого забудовниками і немилого власним жителям міста, де на кожній стіні хтось пропонує купити недорогі наркотики, на дорогах дірки, і кожен другий мріє тільки про одне – виїхати подалі й більше ніколи не повертатися. Ласкаво просимо в третій світ… Хочеться сподіватися, що це свавілля незабаром все ж закінчиться.

Володимир Манжос,
Waone Interesni Kazki. Художник, мураліст

Загалом ідея розписати станцію метро непогана. Але вийшло те, що можна описати приблизно так: мистецтво, на яке заслужило наше суспільство.

Радше за все, людям подобається, і на це й був розрахунок організаторів. Це й сумно, бо обиватель ніколи не був носієм високої культури.

Те, що мурали на тій ребристій поверхні станції  недоречні, мені здається очевидним, – адже є кілька станцій з рівним склепінням. Але це не так страшно, як сама візуальна частина. Кілька робіт художників з різним стилем, які ніяк не узгоджуються між собою, створюють відчуття абсолютного хаосу і руйнують хоч і сумну, але все ж гармонію інтер’єру станції метро.

Фото: Анна Лисун

Вибір художників дуже сумнівний: суспільству вселили міф про те, що запрошені автори – всесвітньо відомі. Але це no name artists, тобто початківці, які не встигли ще зробити собі ім’я.

В ідеалі всю станцію мав би робити один художник, в одній стилістиці та кольоровій гамі. Композиція була б цілісною, підкреслювала б геометрію станції, а посил (якщо він взагалі доречний) зчитувався б легко. Бюджету, до речі, цілком вистачило б на роботу всесвітньо відомого художника.

Ксенія Малих,
мистецтвознавиця, кураторка

Іронічно, що замовник цього злочину проти естетики та здорового глузду має назву «Центр захисту інформаційного простору України». Користувачі метрополітену наразі справді потребують захисту, тому що мурали на станції «Осокорки» – це насилля.

З точки зору мистецтва тут нема чого розглядати, бо це фестиваль несмаку, який можна порівняти лише з нагромадженням МАФів поблизу будь-якої кінцевої станції метро нашого міста.

Фото: Анна Лисун

З точки зору культури масового споживання ця станція – квінтесенція всього того спричиненого муралізмом «добра» на фасадах будинків Києва та інших міст України. Адже будь-який розпис фасаду подається як «покращення».

На цих замовленнях зручно вмостився Гео Лерос, який за державний кошт «об’єднує» Україну шляхом паплюження громадського простору. Сподіваюся, що мої співвітчизники завдяки цьому проекту таки об’єднаються проти вульгарщини та кічухи, реалізованої коштом держбюджету.