Сьогодні у центрі Києва відкривається ресторан із безкоштовним простором для лекцій та кінопоказів.

Це стало можливим завдяки співпраці одразу декількох сотень містян. «Хмарочос» побував всередині нової локації та розпитав її засновників, чи легко було людям, які раніше навіть не знали один одного, організувати роботу подібного закладу?

В глибині кварталу на вулиці Бориса Грінченка, поряд з Будинком архітектора зачаївся старий чотириповерховий будинок, лаконічно декорований і обкладений жовтою цеглою.

Фото: Анна Лисун

Це — будівля радянської музичної школи, зведена у 1937 році за проектом українського архітектора-конструктивіста Йосипа Каракіса. Нещодавно на першому поверсі тут завершився ремонт. На дверях вивісили розклад роботи нового закладу громадського харчування і логотип із назвою Urban Space 500.

П’ятсот — цифра невипадкова. Саме стільки киян впродовж двох років зголосилися вкласти гроші у новий соціальний проект. Ідея була незвичною: відкрити ресторан європейської кухні, де водночас можна проводити безкоштовні лекції, майстер-класи та кінопокази на тему міського розвитку. При цьому більша частина прибутку йтиме на фінансування освітніх, культурних та екологічних проектів, які «необхідні Києву та робитимуть його кращим».   

Фото: Анна Лисун

«Фактично, це українське ноу-хау, — каже співзасновниця проекту Олена Каравай. — Ми не знайшли подібних кейсів в інших європейських містах, зате дуже надихнулися прикладом наших друзів з івано-франківського Urban Space 100, які вже декілька років успішно працюють у цьому форматі. Але для нас це був новий виклик: чи зможуть українці не пересваритися, поки відкриють ресторан?».

Хто за, хто проти?

Співзасновники згадують, що цифра з п’ятисот потенційних інвесторів з’явилася два роки тому, щойно постала ідея проекту. Ініціатори підрахували, що відкриття такого закладу в центрі міста коштуватиме близько півмільйона доларів. Залишалося знайти п’ятсот киян, готових вкласти у нього по тисячі доларів — і не вимагати їх назад.       

Фото: Анна Лисун

«Ми сподівалися, що у Києві, де середній клас сконцентрований більше, ніж в інших українських містах, ми зможемо залучити п’ять сотень містян — активних, відповідальних, здатних об’єднуватися, навчатися і чути один одного.

Також вони мають бути обізнані в тому, для чого існують соціальні інвестиції. Відтак, вони не прагнуть будь-якою ціною “відбити” вкладений капітал,  а навпаки — розуміють, що це їхній вклад у власне місто».

Одразу зібрати стільки однодумців було непросто. Тож спочатку ініціативні групи вишукували їх усюди: на прес-конференціях, у соцмережах, через знайомих. Але чим впізнаванішим ставав проект, тим більше волонтерів готові були долучитися до нього.

Фото: Анна Лисун

Всіх цих малознайомих між собою людей необхідно було об’єднати в одну команду. Так у інвесторів з’явилася закрита група у Facebook, де вони обговорювали питання щодо проекту, а також приймали новачків.    

«Серед нас — дуже різні люди: фахові юристи, “айтішники”, бізнесмени, співробітники громадських організацій, — розповідає Каравай. — Якщо людина хотіла стати учасником спільноти, за неї мали проголосувати інші співзасновники. І якщо впродовж доби її кандидатура отримувала не менше п’яти лайків і не більше п’яти дизлайків, вона ставала частиною команди. Але співзасновники, які виступали проти певних кандидатур, мали ґрунтовно аргументувати своє неприйняття. Іноді розгорталися справжні баталії. Так ми відсіяли декілька десятків людей — серед них були і представники девелоперських компаній, і політичні діячі, чиї цінності кардинально відрізнялися від наших. Звісно, серед наших інвесторів є політики — але вони не мають права використовувати свою участь в проекті для політичної кар’єри».

Фото: Анна Лисун

Всі зустрічі інвесторів в офлайні стали нагадувати роботу в парламенті. Кожні три місяці співзасновники проводять загальні збори, де обговорюють та приймають важливі стратегічні рішення. З числа інвесторів було обрано правління та наглядову раду (остання уважно стежить за фінансовими справами проекту і звітує про них перед спільнотою). Окремі питання інвестори можуть самостійно опрацювати в робочих групах — і запропоновувати рішення на загальних зборах.

Безкоштовно, екологічно, безбар’єрно

Над інтер’єром ресторану на вулиці Грінченка працювали молоді київські архітектори: Павло Пекер, Карина Сидоренко, Богдан Філонов і Олег Шайнога. Кажуть, що терміни на розробку проектного рішення були стислі, але, попри все, змогли впоратися за місяць.

Приміщення для проектування вони отримали у нечепурному вигляді: демонтована підлога, обшарпана стеля і не надто міцні стіни, а про безбар’єрне середовище годі було й говорити.

Фото: Анна Лисун

Втім, до будівлі Каракіса архітектори поставилися дбайливо: зберегли оригінальні вхідні двері, створили м’яке освітлення, підібрали спокійні кольори і розробили мінімалістичний інтер’єр — без пишного декору і пластикових матеріалів. Всі меблі виготовлені з екологічних матеріалів. В основному, з дерева і тканини.  

Значна увага була приділена зонуванню: великий подієвий майданчик та декілька малих залів розмежовані так, щоб відвідувачі ресторану та, наприклад, кінопоказу не заважали один одному. Для цього була спроектована і двостороння барна стійка.

Для людей з інвалідністю не тільки облаштували пандус, але й загалом намагалися створити максимально комфортні умови. За словами Дмитра Щебетюка, співзасновника Доступно.UA, під час проектування архітектори прагнули врахувати всі передові європейські практики: кнопка виклику допомоги у вбиральні, окремі поручні біля рукомийників, гардеробні гачки, розташовані на рівні інвалідних візків.

Принципова позиція співзасновників Urban Space 500: всі події, які відбуватимуться в цьому просторі, будуть безкоштовними як для організаторів, так і для відвідувачів.

Фото: Анна Лисун

«Концепція культурного контенту ще розробляється,  — каже Надія Парфан, співзасновниця проекту і кураторка подієвого майданчика. — Одразу можна сказати, що наш майданчик буде відкритим для людей будь-якої сексуальної орієнтації, релігійних переконань та національної ідентичності. Тут можна буде організувати і дискусії, і презентації, і майстер-класи, і кінопокази. Але головна увага приділятиметься тим проектам, які розвивають місто і роблять його кращим».

Заробляти ж інвестори будуть завдяки бару та ресторану, який спеціалізуватиметься на стравах європейської кухні. Крім того, тут працюватиме книжкова крамниця і продаватимуться речі українських виробників.

Фото: Анна Лисун

«На жаль, більшість київських ресторанів сьогодні працює за сірими схемами, —  пояснює Євген Лавренюк з управлінської ресторанної компанії Druzi Cafe, яка є партнером цього проекту. — Але ми беремо на себе всі соціальні зобов’язання: наші співробітники офіційно працевлаштовані і отримують “білу зарплату”».  

Втім, 80% прибутку йтиме на фінансування київських проектів з міського розвитку. На які саме — вирішуватиметься на загальних зборах інвесторів.