Дослідник архітектури Семен Широчин розповідає про модерністську забудову кампусу Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сикорського. Що встигли спроектувати та побудувати, і яка доля спіткала ділянки, на яких нові корпуси та гуртожитки не з’явилися?

Модерністська спадщина КПІ

Серед забудови Київського політехнічного інституту найбільш відомими та найкраще дослідженими є корпуси кінця XIX – початку XX століття, зведені а часів Російської імперії. Проте найбільша частина комплексу КПІ була створена у 1970 – 1980 роках та є архітектурним ансамблем у стилі модернізму.

Вид на студмістечко КПІ. На першому плані – корпуси № 13, 14, 15 та 16. Фото автора.

Одними з перших на території студентського містечка звели корпуси № 13,14,15,16 та 17, проте вони були мінімалістично оформлені і ще не стали яскравими представниками свого стилю. Стилістичні особливості модернізму почали більшою мірою виявлятися в більш пізніх проектах, зокрема – в ескізі корпусу №5, запроектованому в 1969 році. Окрім модерністського оформлення об’ємів будівлі, цей корпус цікавий також і зображеним на фасаді бронзовим панно «Прометей», виконаним Євгеном Куликовим.

Наступними модерністськими корпусами стали №18 та 19, збудовані на початку 1970-х за однаковим проектом. Для цих корпусів характерне виокремлення лекційних аудиторій в окремий об’єм, що нависає над головним входом у корпус та прикрашений декоративним панно. Великі віконні рами залу перед лекційними аудиторіями були прикрашені вітражами, частково втраченими у 2000-х.

Корпус №18. Лекційна аудиторія нависає над входом у будівлю. Фото автора.

У 1974 році було збудовано корпус №22. Великі лекційні аудиторії тут розміщені на останньому поверсі, через що він має значно більшу висоту, ніж інші.

Найбільше в історії розширення комплексу інституту відбувалось в 1970-х – 1980-х роках під керівництвом головного архітектора КПІ Володимира Лиховодова. В цей стислий період були створені корпуси № 2,7,9,20,21, а також палац культури, бібліотека, спорткомплекс, військовий корпус та центр харчування.

Макет студмістечка КПІ у 1991 році

Забудова в цей період здійснювалася у трьох головних зонах. Першою з них стала площа знань, утворена єдиним архітектурним ансамблем бібліотеки, сьомого корпусу, палацу культури та центру харчування. Всі споруди мали підкреслений модерністський дизайн та спільне кольорове оформлення. Цікаво, що за проектом усі споруди бути поєднані за допомогою переходів за винятком бібліотеки. Її, на відміну від початкового проекту, не було поєднано з корпусом №7. Архітектура бібліотеки виконана у стилі модернізму та є особливо цікавою у дизайні інтер’єру, що майже не зазнав змін з часів будівництва. Корпус №7, що поєднує цілу низку об’єктів, складається з висотної та стилобатної частини, що містить лекційні аудиторії з денним верхнім освітленням.

Корпуси 21 та 22. Фото автора.

Палац культури КПІ було розроблено в ленінградському інституті Діпрокіно як повноцінний концертний комплекс. Окрім головного залу на 1750 осіб, він має всю необхідну інфраструктуру для проведення масових заходів – концертів, конференцій тощо. Палац культури збудовано впритул до сьомого корпусу та поєднано переходом. Окрім архітектурної складової, площу знань тривалий час прикрашали фонтани, які були демонтовані в 2000-х.

У 1980-х також відбувалась забудова вулиці Політехнічної. Було зведено запроектований харківським Діпровузом комплекс корпусів №20 та 21, що мали окремі об’єми для лекційних аудиторій, лабораторій та практичних занять, а також – окремий висотний об’єм корпусу №21.

Спортивний комплекс КПІ. Фото автора

1980-і роки також характеризуються розширенням комплексу КПІ на південний захід – споруджується багатофункціональний спортивний комплекс, корпус військової підготовки, корпус №30 біля Індустріального шляхопроводу та меблева фабрика. На території КПІ утворюється ще одна архітектурно оформлена площа, домінантою якої стає спорткомплекс. Таким чином, за період активної розбудови у 1970-х – 1980-х КПІ розширює свою територію, створюючи єдиний архітектурний ансамбль з двома новими площами. У 1990-х ця тенденція зупиняється через відсутність фінансування.

Проект легкоатлетичного манежу. Не був реалізований

КПІ, якого не було

Найменш відомою сторінкою історії забудови КПІ є його нереалізовані проекти. Про них розповідає генеральний план інституту, затверджений на початку серпня 1991 року. Генпланом передбачалося подальше розширення комплексу інституту, під яке було зарезервовано територію до сучасної вулиці Гетьмана та до залізниці поблизу Караваєвих дач.

Генеральний план передбачав створення нових лабораторних та навчальних корпусів, обчислювального центру, студентських гуртожитків та гаражних комплексів. Також планувалося розширення спорткомплексу – будівництво спортивного ядра та легкоатлетичного манежу. На місці скверу перед 12 корпусом, також відомого студентам, як «поляна», планувалося будівництво центру студентської творчості. Цікава споруда у стилі постмодернізму поєднувала в собі декілька циліндричних об’ємів та ставала візуальним завершенням перспективи вулиці Борщагівської на місці її вигину.

Макет будинку студентської творчості. Не був збудований

Навчально-лабораторний корпус акустичного факультету мав з’явитись на ділянці за головним корпусом, поблизу корпусу №6. Його східчаста архітектура перегукувалася з архітектурою сусіднього корпусу №20, а вулиця Політехнічна отримала б симетричне модерністське оформлення.

На ділянці між вулицею Борщагівською та корпусами №2 та 9 мали виникнути корпуси приладобудівного факультету, а також комплекс обчислювального центру. Архітектура навчального корпусу доповнювала ансамбль корпусів №2 та 9, а обчислювальний центр було виконано у стилі постмодернізму. На першу половину 1990-х було заплановано будівництво гуртожитку на 650 студентів на Ковальскому провулку, 13.

Фрагмент проекту гуртожитку. Не був реалізований

КПІ мав розширюватись і у південно-західному напрямку. Поряд зі спорткомплексом мали бути збудовані легкоатлетичний манеж та спортивне ядро, нова студентська їдальня та низка корпусів вздовж вулиці Гетьмана аж до самої залізниці. Будівництво одного з корпусів навіть встигли почати – він мав стати продовженням корпусу №30 біля Індустріального шляхопроводу.

Генеральний план передбачав і зміни у вулично-транспортній організації місцевості. Мав з’явитись Залізничний бульвар, прокладений вздовж залізниці між вулицею Борщагівською та залізничною станцією Караваєві дачі. Окрім того, мали з’явитись цікаві багатоповерхові гаражні комплекси, що мали б вирішити тоді ще не гостру проблему паркування.

Макет навчально-лабораторного корпусу. Також не був реалізований

Через кризу 1990-х розпочате будівництво було зупинене, а нове не починалось. Ділянки тривалий час залишались вільними, проте, починаючи з 2008, на означених територіях, зарезервованих для нових корпусів, почалося висотне житлове будівництво, не пов’язане з генеральним планом та потребами КПІ.

Замість студентського гуртожитку на Ковальскому провулку виник багатоповерховий ЖК «Вертикаль». Пізніше замість легкоатлетичного манежу та території КПІ почалося будівництво ЖК «Кампус», оформленого як «навчально-житловий», а по суті – комерційний житловий копмплекс. У 2018 році на вулиці Гетьмана на місці знесеного недобудованого корпусу КПІ почалося будівництво ЖК «Шелтер».

В результаті цих трансформацій територія перспективного розвитку КПІ поступово втрачається, що не лише позбавляє інститут можливостей зручного перспективного розширення, але й призводить до збільшення навантаження на транспортну інфраструктуру, оскільки будівництво жодним чином не враховує створюваного навантаження та не супроводжується відповідним будівництвом гаражних комплексів та шляхів сполучення. Така тенденція є повною протилежністю до вираженого в генеральному плані 1991 року підходу до розвитку інституту, де враховувлось багато чинників та була воля до подальшого розвитку та розширення КПІ.