Киянка Олександра Патлач понад рік живе за принципом «нуль відходів». Вона не купує нічого, що потрібно викидати. Максимум — здати на перероблення, але перед цим компостує сміття вдома.    

Вона користується одним засобом для миття туалету, ванної кімнати, й кухні, ходить в магазин зі своєю торбинкою і контейнерами, щоб не брати одноразові пакети. Чоловік Олександри повністю підтримав її ідею. Вона вважає, що концепція zero waste підходить всім й усі мають нею керуватися. «Наголошую на тому, що це не моє хобі чи дивацтво. Навпаки, я хочу показати, що це і є нормальний спосіб життя».  

Рух Zero waste («Нуль відходів») створений для зменшення індивідуального споживання та кількості виробленого сміття. Акцент робиться на реорганізації усього ланцюга споживання, щоб сміття взагалі не утворювалося. Олександра Патлач розповіла «Хмарочосу» про свою мотивацію і як її життя стало комфортнішим.

З чого все почалося

Я завжди вважала себе відповідальною. Ще з часів, коли працювала в міжнародній компанії. Там був «зелений» офіс і введена практика сортування. В межах роботи я цим дуже переймалася, але вдома так не робила.

Понад ріку тому я випадково потрапила на лекцію Маріанни Бойко — першого практичного екоблогера України. Під час заходу Маріанна звернула увагу на два моменти.

Перший: трагічний випадок на Львівському сміттєзвалище. В той час, коли на Сході України люди гинуть від куль, інші – прийшли на роботу і загинули від сміття. Ми подивилися на цю трагедію з іншої точки зору, мене це дуже зачепило.

Другий момент — це питання, де зараз знаходиться сміття, яке я викинула п’ять років тому? Воно досі існує і, скоріше за все, буде існувати й тоді, коли мене вже не буде. Ця думка перевернула моє ставлення до життя і відходів. З того моменту я перестала викидати сміття.

До цього я його збирала, накопичувала і в якийсь момент у ньому «закопалася». Намагалася дуже ретельно все сортувати, мити пакети, сушити, складати. Я два дні прала в ручну кульки, які були в мене і у батьків. Це був ще один переломний момент, коли я зрозуміла, що сортування не вирішує проблему сміття. Це крок, через який люди можуть пройти до більш свідомого споживання. Я зрозуміла, що мій вибір — зменшити кількість сміття і взагалі його не продукувати.

Фото: Анна Лисун

Про комфорт

У моєму випадку життя стало комфортнішим лише після того, як я зменшила кількість відходів. Коли я їх сортувала, не змінивши споживацькі звички, було складно і некомфортно. Сміття накопичувалося вдома у великій кількості, і це було дуже незручно.

Це були неймовірні купи, які лежали і в кімнаті, і де завгодно. Якби пересічна людина це побачила, вона б подумала, що опинилася на звалищі. В якийсь момент ми зрозуміли, що треба цього сміття уникати, тому це був корисний досвід.

Коли я перейшла на zero waste, стало набагато легше. Як мінімум, я не виношу сміття, бо його просто немає.

Про покупки

В магазин я ходжу з текстильними багаторазовими торбинками і судочками. Але покупки мають бути заплановані. Це організовує, раціоналізує і дозволяє заощадити кошти, адже немає спонтанних дій, коли на касі береш додатково кілька шоколадок..

Зазвичай я пишу список, дивлюся, що мені потрібно. Беру з собою необхідну кількість торбинок: у тому числі для товарів на вагу і декілька запасних, контейнери і одну велику сумку-шоппер, куди все це поставлю. Закон України не забороняє споживачам купляти товари у свою тару. Єдине, я підходжу до охоронця і показую свої контейнери, щоб він знав, що я з ними прийшла, а не взяла в магазині.

У мене немає машини і за покупками ми ходимо пішки, але це все одно дуже зручно: контейнери і торбинки компактно стають в сумці. Вдома немає смердючих пакетиків від м’яса чи риби. Колись я йшла додому і не мала нічого, крім звичайної сумки. Мені дуже захотілося купити кукурудзи, тож я взяла її прямо в шкіряну сумку. А продавчиня довго наполягала, що треба взяти пакетик, бо не можна класти просто так.

Багато хто каже, що треба постійно думати про торбинки і контейнери, якщо хочеш по дорозі з роботи зайти в магазин. Але ж торбинки майже не займають місця. А в контейнері можна брати обід, помити його, а потім покласти товар.

В плані покупок це стало справжнім квестом. Читаю, що написано на упаковках, шукаю маркування. Якщо я щось купляю в упаковці, обов’язково дивлюся, щоб на ньому був значок, з якого матеріалу вона зроблена, щоб відсортувати її і здати на перероблення.

Я не можу сказати, що є товар, який я дуже хочу, але він продається лише в не екологічній упаковці. В принципі, будь-що можна знайти. Люди навіть червону ікру купують на вагу. До того ж, все більше постачальників і виробників розуміють, що «еко» стає модним, на нього з’являється попит.

Взимку овочі я купую в свою тару, нещодавно скористалася послугами онлайн-ринку продуктів FreshMart. Коли я попросила їх упакувати в папір, вони це зробили. У них також можна упакувати все в коробку від бананів.

Фото: Анна Лисун

Найбільший емоційний вплив, – коли ти вперше йдеш в магазин з контейнерами. Є мандраж, ти не знаєш, чи все вдасться. Але цей острах був марний. Мені ніколи не відмовляють. Був лише раз, коли я попросила нарізку і продавчиня відмовилася класти в мою тару, я пояснила свою позицію, а вона все одно відмовилась. Тоді я покликала адміністратора, і мені все продали.

Головне, коли починаєте так жити, — пам’ятати, що ви робите правильно і правда на вашому боці. Ніколи не треба йти на конфлікт. Варто пам’ятати про кінцеву мету і те, що ви праві.

Про імпортні товари

Я купувала й італійські макарони в картонній упаковці, й українські, вони для мене за якістю нічим не відрізняються. Я завжди, в першу чергу, шукаю локальний продукт,  а потім – екологічну упаковку. Якщо я можу обійтися без товару, я від нього відмовлюсь.

Але все одно я купую імпортні товари. Це стосується засобів гігієни. Наприклад, прокладки. Я частково намагаюся переходити на багаторазові альтернативи. Зараз купую одноразові — органічні, в картонній упаковці, втричі дорожче звичайних. Там взагалі немає пластику. Що стосується харчів, практично все я купую українського виробництва в екологічній упаковці або в своїй тарі.

Про пошуки мотивації

Мотивація — це чітке бачення, що буде з тим сміттям далі. Я уявляю, як викинула пакет, а він лежить на звалищі сотні років. Це впливає на стан довкілля, на життя дітей і наступних поколінь.

Я є членом громадської організації «Зелена генерація», діяльність якої спрямована на зменшення кількості сміття. Одного разу наш президент сказав хорошу фразу: «Якось діти запитають: Мамо, тато, а де озеро? Де ліс? Де чиста річка і чисте повітря? А батьки їй скажуть: нащо тобі це все, у тебе ж три квартири в Києві, машина і 10 тисяч доларів». Споживацтво не принесе щастя майбутнім поколінням. Це і є моя мотивація.

Фото: Анна Лисун

Про інфраструктуру 

Для багатьох серйозним стопером є відсутність інфраструктури. Мені пощастило, адже біля дому стоять сітки для прийняття паперу і пластику PET-1 (це звичайні пластикові пляшки). Такі сітки ставить компанія «ЕкоСорт» по всьому Києву. Я точно знаю, що це сміття потім потрапляє на переробку. Біля звичайних смітників у нас немає розділення сміття, але недалеко від дому також є пункт «Київміськвторресурси».

Це пункти прийому вторсировини від населення, розташовані у районі. Можна зайти на їхній сайт і подивитися на мапі, куди вам ближче дійти. Також будь-хто може подзвонити в «ЕкоСорт» і поставити сітки біля свого будинку. Ще є варіант — станція сортування «Україна без сміття». Вони приймають багато з того, що не приймає «Київміськвторресурс». Багато хто накопичує сировину, сушить і відвозить її туди раз на місяць.

Як людині перейти на zero waste

Насправді є багато концепцій. Наприклад, 5R: refuse, reduce, reuse, recycle, rot (відмовляйся, скорочуй споживання, використовуй повторно, переробляй, компостуй).

Я б радила скоротити кількість всього одноразового: пакети, станки для гоління, стаканчики для кави (попри те, що вони паперові, все одно мають пластик всередині і не переробляються), пляшки для води. Все можна замінити на багаторазові аналоги.

Є люди незадоволені тим, що треба постійно носити з собою мішечки, термочашки та пластикові контейнери. Проте для початку варто спробувати. Я ніколи не чула, що термочашка – це незручно. Відмовитися від усього одноразового — перший крок.

Друге — це сортування. Тоді можна насправді побачити, скільки утворюється сміття.

Важливо в перший період себе не змушувати і не сварити. Можна настільки відштовхнути від цієї ідеї, що потім захочеться все покинути і жити, як і раніше. Якщо людина дуже хоче Snickers, нехай купить. Це буде їй винагорода, і наступний тиждень вона буде з задоволенням продовжувати власний еко-шлях.

Фото: Анна Лисун

Про заощадження коштів

Я досі не підрахувала, скільки мені вдається заощадити. Як мінімум, ми не купуємо миючий засіб, сміттєві пакети, одноразові станки для гоління і тд. Звичайно, що є інвестиція в багаторазову річ, але з часом вона все одно окупиться.

Багато що є маркетинговим ходом. Наприклад, говориться, що для унітаза, раковини, кухні повинні бути різні засоби з різними упаковками. Насправді ж достатньо оцту і соди, які не гірше справляються з усіма необхідними завданнями, але це тільки один засіб. Тим паче, що оцет можна купити у склі, а соду в папері.

Продумані покупки збережуть вас від спонтанності. Це також стосується одягу і косметики. Зазвичай, людина не потребує 12 спідниць, достатньо двох чи трьох.

Про буденне життя

Я вірю, що це все не даремно і оптимізм мене не покидає. Коли я бачу, що людина бере один лимон і продавець запитує, чи треба пакетик. Людина вагається, а я втручаюся і раджу не брати кульок, показуючи власний приклад. У більшості випадків, це працює.

Ще мені дуже хотілося б, щоб ввели єдиний квиток для громадського транспорту. Тому що талончики і чеки не переробляються. Цей папір ще й токсичний, тому його не варто викидати на землю. Я їх накопичую, за місяць виходить дволітрова банка.