Починаючи з 2001 року з Києва виїхало понад 500 тисяч осіб. У 2018 році за офіційними даними столицю покинуло 40 тис. мешканців, а про еміграцію задумується 35% киян. Якщо раніше їхали переважно представники робочих професій, то нова хвиля еміграції забирає науковців, IT-фахівців та підприємців.
«Хмарочос» дізнавався, чому Київ щороку втрачає 30 тисяч мешканців і як живуть кияни за кордоном.
Скільки киян працює за кордоном
З 1991 року експерти відмічають зростання темпів еміграції з України, в тому числі й з Києва. Але точно встановити, скільки всього українців перебуває за кордоном, дуже складно, відмічає заступниця ГО «Європа без бар’єрів» Катерина Кульчицька. Дані варіюються від 0,7 до 6,8 мільйонів осіб.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) називає іншу цифру – 2-3 мільйони, за даними експертної оцінки економістки Ганни Вахітової за кордоном перебуває 2,5 млн.
Втім Кульчицька закликає обережно використовувати такі дані, адже державна статистика охоплює лише тих, хто виїжджає на короткий термін, і мігрантів, які мають родину в Україні. Водночас ті, хто виїхав разом з родиною або не має сім’ї, у вибірку не потрапляють.
Держстат проводить дослідження трудової міграції по регіонах – Північ, Захід, Центр, Схід та Південь. Київ при цьому не виділяють в окремий регіон, а рахують його разом з Чернігівською, Київською та Житомирською та Сумською областями (регіон Північ). Згідно з останніми даними, у 2017 році за кордоном перебували 78 тисяч мешканців Півночі (6% загальної кількості мігрантів). За даними попередніх досліджень, у 2012 році, Київ віднесли до регіонів з дуже низьким рівнем трудової еміграції. Однак, як зазначають у Держстаті, ці цифри є ненадійними – похибка складає 25%.
«Даних по окремих регіонах у контексті трудової міграції ще менше, ніж по країні в цілому. По Києву особливо складно, бо тут в принципі великий рух населення. Єдине, можна сказати, що Київ сам є точкою призначення для внутрішньої трудової міграції, і має найвищу в країні середню заробітну плату», – відмічає аналітик ГО «Європа без бар’єрів» Павло Кравчук.
Останні п’ять років експерти відмічають зростання трудової міграції і зі столиці, особливо в напрямку Польщі та інших країн Європейського Союзу. Спеціалісти навіть заговорили про «п’яту хвилю» міграції з України (попередні чотири – остання чверть ХІХ століття, 1920-роки, 1940-50-ті роки та 1990-ті). Цим терміном позначають «молодих впевнених космополітів», висококваліфікованих спеціалістів, які шукають не стільки заробітку, скільки самореалізації.
На думку фахівчині з питань міграції Мирослави Керик, причинами цього є зменшення кількості можливостей виїзду в Росію, погіршення економічної ситуації у 2014-2015 роках, всюдисуща реклама агентств по працевлаштуванню.
Як свідчать дані опитувань соціологічної групи «Рейтинг», у 2018 році про виїзд за кордон задумувались 35% киян. Традиційно вищий рівень міграційних настроїв спостерігається серед молоді та осіб середнього віку (51% та 37% відповідно), а також серед тих, хто має середні або високі доходи (40% та 46%).
За даними Держстату у 2018 році з Києва виїхало 40 тисяч осіб. Це на 5 тисяч більше, ніж в 2012 році. Тоді столицю покинули 35 тисяч.
Всього за даними Держстату починаючи з 2001 року в Києві знялись з реєстрації і виїхали понад 500 тисяч мешканців. Здавалось би, – це п’ята частина офіційно зареєстрованої кількості жителів, однак ці дані мають й інший аспект. Згідно з ними, сальдо міграції у Києві завжди було позитивне – якщо у 2018 році виїхало 40 тисяч киян, то приїхало в столицю з інших регіонів та з-за кордону 55 тисяч осіб. Тобто населення Києва постійно росте через міграцію, але меншими темпами, оскільки багато людей виїжджає за кордон або в інші регіони. Але ці дані включають лише тих, хто знявся з місця реєстрації і не включають тих мешканців столиці, що зберігають за собою реєстрацію.
«Київ є проміжним етапом для міграції за кордон висококваліфікованих спеціалістів, науковців-природничників, які тут отримують освіту і базовий досвід роботи, після чого продовжують наукову діяльність в університетах і лабораторіях ЄС», – відмічає Павло Кравчук.
Хто працює за кордоном
У 2012 році за даними Держстату, серед українських емігрантів переважали чоловіки (775 тис. осіб), жінок було майже у два рази менше – 405 тисяч. У 2017 році цей розрив збільшився – кількість жінок серед мігрантів складала 385 тис. осіб, а чоловіків було майже в три рази більше – понад 900 тисяч.
При цьому 25% емігрантів з північного регіону, куди входить Київ, мали вищу освіту. Найбільше емігрантів з вищою освітою з Півдня – 39%.
За статусом зайнятості, 78,5% (62 тис. осіб) емігрантів працювали на підприємствах, 14,5% (дев’ять тисяч осіб) – у приватних домогосподарствах. Ще 6,8% (п’ять тисяч осіб) мали власний бізнес.
У 2012 році напрямки міграції були іншими – більшість жителів північного регіону обирали для переїзду Португалію, Росію та Польщу.
Слід визначити, що з’ясувати, в які країни переважно емігрували кияни дуже складно, оскільки дані беруться за весь регіон. Але помітна тенденція, що все менше людей виїжджає на роботу у Росію.
Прагнення до змін. Досвід в Польщі
Більшість експертів сходяться на думці, що причини міграції мешканців столиці мають здебільшого економічний характер. Проте українці, що працюють за кордоном, називають й інші причини. Наприклад, прагнення до змін та самореалізації.
Саме це спонукало киянку Надію Якимчук у 2015 році переїхати з Києва до Польщі.
«На той момент хотіла щось змінити у своєму житті, адже розуміла, що зайшла в глухий кут з роботою, хобі, стосунками. Для цього мені було потрібно вийти з зони комфорту. Через це вирішила поїхати на навчання в Польщу. Та й моя родина хотіла, щоб я отримала європейську освіту», – згадує Надія.
Для навчання дівчина обрала Вищу Школу імені Павла Влодковіца в Плоцьку, що в центральній Польщі. «До цього я взагалі нічого не чула про це місто. Вийшло так, що фірма, яка шукала для мене виш, співпрацювала з Вищою Школою в Плоцьку. Тому я вирішила піти на фізкультурний факультет на спеціальність «танець і ритміка», оскільки до цього багато займалась танцями», – пояснює вона.
Після навчання, дівчина вирішила залишитись в Польщі. Спершу думала переїхати до Варшави, але обрала Плоцьк. На пошуки роботи Надія витратила два місяці.
«Я живу в центральній Польщі постійно. Працюю спеціалістом з адміністративних справ на заводі. Мене нещодавно підвищили – до цього працювала офіс-менеджером», -– розповідає Надія.
Крім роботи, вона співає і танцює в ансамблі польського народного танцю і співу «Вісла». Повертатись назад до Києва поки не планує, однак зізнається, що дуже сумує за столицею.
По науку за кордон: досвід Юлії Хоменко
Хімік-технолог Юлія Хоменко переїхала з Києва до Італії у 2013 році. «Рішення про переїзд в іншу країну мало багато підстав. Коли я працювала над магістерською роботою, бачила багатьох людей, які виїхали і працювали за кордоном. Я кілька років працювала програмістом у Києві, але відчувала, що це не те, що мені потрібно», – згадує Юлія.
2012 рік вона присвятила пошуку грантів на навчання. Після декількох подорожей в Італію, Юлія зрозуміла, що їй сподобалася ця країна. «У лютому тут було сонце. Сонячна погода робить мене щасливою. Лише 19 грудня мені відповіли «Так» з Фонду Едмунда Маха. Коли я вже геть зневірилась», – пояснює науковиця.
Переїзд був легким. «За два роки вивчила італійську на рівні можливості прочитати “1984” Орвелла італійською, бо англійською було складніше. Часто мене порівнюють з південними італійцями за темпераментом і звичками. Я це розглядаю як комплімент», – розповідає Юлія.
Зараз Юлія працює технологом в науковій установі, що займається питаннями сільського господарства та довкілля в провінції Трентіно. Повертатись до Києва не збирається.
«Коли мене питають про батьківщину, то я люблю відповідати, що я – равлик. Мій дім завжди зі мною, бо це мої спогади, прожиті мною. Якщо пірнути в історію, то я і не змінила країну. Частина України та Трентіно належали до Австро-Угорської імперії», – пояснює науковиця.
З журналістів у піарники
Киянка Ірина Савчук переїхала до Ізраїля в серпні 2018 року. До цього вона багато років працювала журналістом у Києві, й декілька років жила у Європі.
«Коли мене питають, чому переїхала, це більше особисті та культурні причини. Основний мотив переїзду – мій чоловік, але я була настільки в захваті від Ізраїля, менталітету, культури, що інакше бути просто не могло. Чомусь у мене в Україні менше сил – чи то відгук радянської травми, чи погода, чи низький рівень щастя серед населення», – згадує жінка. При цьому Ірина відмічає, що в Києва у неї було все – власне житло, кар’єра та друзі.
«У Києві я багато років пропрацювала журналістом та редактором. Моя робота пов’язана з мовою, тому шансів на аналогічну роботу за кордоном майже не було. Це компенсувала вільна англійська. Завдяки цьому я знайшла роботу у сфері маркетингу та піару», – пояснює екс-киянка.
Повертатись до Києва Ірина не збирається. «У мене в Ізраїлі більше енергетичних ресурсів. При цьому я патріот України. У мене ставлення до неї, як до мами: люблю, завжди буду захищати, але з батьками краще жити окремо», – підсумовує вона.
Пошуки у Німеччині
Киянка Юлія Павлюк виїхала з України у вересні 2013 році, коли їй було 18 років. При цьому вона не мала наміру назавжди покинути країну.
«Я хотіла спробувати пожити в іншій культурі, випробувати себе в іншому середовищі та щось для себе зрозуміти. Це як американці після школи їдуть в Європу на рік, або як німці часто після школи займаються волонтерством десь в Африці. Проблема тільки в тому, що американці і німці потім повертаються, а українці – ні», – розповідає дівчина.
Оскільки в той момент головною ціллю Юлії була зміна середовища, сама країна важливої ролі для неї не мала. Німеччина виявилась найбільш раціональним рішенням.
«Я вступила в Вільний університет Берліна і закінчила його в вересні 2018 року. Зараз понад півроку працюю в аудиторській компанії технічним консультантом», – пояснює Юлія.
При цьому вона не виключає, що може повернутись до Києва. «Я хочу спробувати пожити ще й на інших континентах, а потім вже зрозуміти, де осісти. Після майже шести років в Німеччині, я зрозуміла, що активно люди мігрують через інших, від нездорового середовища, яке вони створюють», – пояснює Юлія.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 287 днів. За цей час ми опублікували 23554 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті