Що таке сексизм та як його уникати? Пояснюємо на прикладах

Жарти про блондинок, порівняння жінки за кермом з «мавпою з гранатою», напівоголені красуні, що «продають» дрилі та автомобілі, дві третини чоловіків ще чекають від жінки, щоб вона була «гарною господинею» – це не лише замальовки про сексизм, а частина українського повсякдення.

Упередження чи дискримінація людей через їхню стать або гендер, тобто сексизм, тече в наших жилах, не зважаючи на те, що на дворі уже давно ХХІ століття.

«Хмарочос» зібрав найяскравіші приклади сексизму і разом з дослідниками спробував знайти відповідь, що з цим можна і потрібно робити.

Зарплатня жінки нижча за чоловічу на тій самій посаді

Андрій і Марія працюють тестерами в одній міжнародній IT-компанії. Вони мають однакову освіту та досвід роботи. При цьому за однакову роботу Марія отримує в середньому на $300 менше за свого колегу.

За даними Держстату, жінки в середньому отримують на 27,5% менше, ніж чоловіки. Найбільший розрив у зарплаті – в сфері фінансової та страхової діяльності, у транспорті та промисловості. Найменша нерівність оплати – в сферах охорони здоров’я, державного управління та оборони, операцій з нерухомим майном та у сфері освіти.

Це є наслідком того, що в українському суспільстві досі існують «чоловічі» та «жіночі» професії. Це підтверджує дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення спільно з CRS Ukraine серед учнів третіх класів у 10 регіонах України. Дітям пропонували намалювати представників чотирьох професій: вірусолога, аеророзвідника, реаніматолога та рятувальника. З понад 900 малюнків лише 13,3% дітей зобразили жінок. Лише троє школярів намалювали аеророзвідницю-жінку на своїх малюнках.

Що робити? Координаторка програми «Гендерна демократія» Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні Анна Довгопол відмічає, що жінки отримують менше за чоловіків не лише в Україні. Ця тенденція властива й для більш розвинених країн на Заході. Наприклад, у Польщі жінка отримує 91 цент на кожен долар, який отримує чоловік. У Ізраїлі ця різниця ще більша і складає 81 цент на кожний долар.

«У цій темі варто враховувати два виміри. Перший – жінки частіше обіймають нижчі посади, ніж чоловіки, або виконують менш кваліфіковану роботу, яка нижче оплачується. Тут немає прямої дискримінації. Інша сторона питання – за одну і ту саму роботу жінкам платять менше, ніж чоловікам з аргументами, що чоловіку потрібно годувати родину», – відмічає вона.

Крім того, до 2017 року в Україні існував перелік з 450 професій, де було заборонено працювати жінкам. Жінки не могли бути машиністками метро, пожежницями, машиністками бульдозерів та екскаваторів, а також працювати на підземних роботах.

«На сьогодні цей указ скасовано, і жінки можуть працювати на цих роботах. Зараз поки їх не так багато, адже їм потрібен певний час, щоб вивчитись, але вже найближчим часом ми вже можемо побачити жінок-пожежниць та машиністок. Крім того, ДСНС постійно заохочує жінок здобувати ці професії», – відмічає феміністка Ольга Коваль.

Гендерна експертка Української гельсінської спілки Тамара Марценюк відмічає, у патріархальному суспільстві основна роль жінки — передусім материнство, тому молоді жінки — це завжди «потенційні матері», які в будь-який момент можуть завагітніти.

«За такими уявленнями жінки — “ненадійні” працівниці, яких не варто призначати на відповідальні посади та давати їм серйозні доручення. І роботодавці схильні призначати жінок на допоміжні, менш важливі посади, які, відповідно, менш престижні і нижче оплачуються. Допоки діти «закріплені» насамперед за жінками, доти над ними буде “скляна стеля”», – відмічає вона.

Жінка не має йти у декретну відпустку

На початку 2019 року науковець Вадим пішов в декрет для догляду за донькою. Головних причин було дві – дружині було складно поєднувати роботу і материнство, крім того, більше заробляє у родині саме жінка. У декреті чоловік планує бути, допоки доньці не виповниться три роки.

За статистикою, лише 3% декретних відпусток в Україні оформлено на чоловіків. Експерти називають дві головні причини, чому чоловіки не поспішають в декрет. Перша – законодавча база написана під жінок, що йдуть у декрет, друга – суспільні стереотипи, за якими доглядати за дитиною має саме жінка.

Що робити? Анна Довгопол звертає увагу на те, що немає жодних досліджень, які доводять, що жінки доглядають за дітьми краще, ніж чоловіки.

«Жінки роблять це добре, бо вони присвячують дітям багато часу. Однак чоловік теж за бажанням може змінити підгузник», – відмічає вона.

Для прикладу Довгопол наводить скандинавські країни, де уряд заохочує чоловіків або інших родичів жінки йти у декретну відпустку. Для цього у бюджеті передбачені кошти, які родина може отримати лише, коли чоловік або інший родич йде в декрет.

Тамара Марценюк вважає, що варто кидати виклик стереотипу про те, що чоловік – лишень «гаманець» і залучати чоловіків до відповідального татівства, щоб вони розуміли всю важливість і складність репродуктивної праці. Це ще один вимір, який призводить до нерівності у зарплатні – поки жінка сидить вдома з дитиною, чоловік будує кар’єру. Навіть, якщо чоловік і жінка до декрету працювали на однакових посадах з однаковою зарплатнею, то повернувшись через три роки декрету жінка займатиме значно нижчу посаду і, відповідно, отримуватиме значно меншу зарплату, ніж чоловік.

Це важливо враховувати задля того, аби перерозподіляти жінок і чоловіків рівномірно не тільки на ринку праці, а у домогосподарстві, приватній сфері.

Хто має платити за вечерю?

Марія та Сергій зайшли повечеряти до ресторану у центрі столиці. Після вечері офіціант приносить рахунок Сергієві, але Марія забирає термінал та платить за вечерю своєю карткою.

У суспільстві популярним на рівні стереотипів залишається так званий «спонсорський гендерний контракт», який передбачає, що чоловік – «гаманець». Натомість реальність XXI століття уже давно змінилася, ситуації бувають різні, усе більше жінок самі можуть і готові за себе платити.

Що робити? Дослідниці звертають увагу на існування так званого «гендерного договору». Наприклад, якщо чоловік запрошує жінку на вечерю до дорогого ресторану, він розраховує, що вона йому заплатить, але чимось іншим. Так працює стереотип.

«Це як рівняння з двома невідомими – якщо ми вибиваємо одну частину рівняння, тоді автоматично й вибиваємо й другу. Заплативши за себе, кожен може залишитись на своїй території. Англійською це звучить “платити по-голландськи”», – відмічає Довгопол.

При цьому експертки відмічають, що важливо, дати жінці вибір. Було б помилково вважати, що фемінізм – це коли жінка платить за себе. Правда в тому, що фемінізм – це коли жінка має вибір.

«Запрошувати на побачення і пригощати ніхто не забороняє, але важливо зауважити, що залицяння та стосунки не повинні базуватися, передусім, на грошових відносинах», – відмічає Тамара Марценюк.

Гумор не обов’язково має бути сексистським

Олена повертається з роботи додому і вмикає телевізор. Показують відоме гумористичне шоу. Краєм вуха вона чує, що ведучий порівняв жіночий мозок з сумочкою, а жінку за кермом – з «мавпою з гранатою».

Вчені університету Мельбурна провели дослідження і з’ясували, що сексистські жарти провокують депресію у жінок. Для цього вони проаналізували дані 88 досліджень, в яких взяли участь майже 80 тисяч жінок. При цьому межа між сексистсьскими жартами та жартами про гендер та стосунки між статями не завжди видима.

Крім того, ця проблема має ще інший вимір. Серед коміків не лише в Україні, але й у США та інших країнах переважають чоловіки. Американський комік Марк Марон звертає увагу на те, що інколи чоловіки запрошують жінок-коміків, однак це не знімає проблеми доступу жінок до індустрії.

«Справа в тому, що у коміків немає відділу кадрів або гарячої лінії, куди можуть звертатись жінки-коміки за підтримкою, а все залежить від кількох сильних босів, серед яких немає жодної жінки», – відмічає він.

Що робити? Дослідниця мистецтва Катерина Яковленко відмічає засилля сексизму на телебаченні, особливо в жартах «Кварталу-95» та «Ліги Сміху». Такі численні випади в бік жінок, гомосексуалів та людей з інвалідністю важко було б уявити на європейському чи американському каналі. Вони призвели б до численних позовів до суду, через що власникові каналу було б значно дешевше закрити шоу, ніж витрачати кошти на юристів та виплату штрафів.

«Ця ситуація не така однозначна, оскільки медіа віддзеркалює свою аудиторію. Такі жарти є, бо їх потребують. У такій ситуації треба більше просвітницьких програм на телебаченні, які б розповідали, що таке сексизм і чому це погано. При цьому це мають бути передачі не лише для дітей і підлітків, але й для людей старшого віку», – вважає експертка.

Ольга Коваль звертає увагу, що засилля сексисьских жартів свідчить про слабкий розвиток політичної сатири і гумору в Україні. «У нас, якщо й обговорюють політиків, то переважно їхню зовнішність. В основному це стосується саме жінок», – відмічає вона.

Серед винятків – гумористичне шоу Майкла Щура на UA:Суспільне. Його ще порівнюють з американським форматом Late Night Show. Щур – один з небагатьох, хто наважується жартувати про політику на українському телебаченні. Хоча його інколи звинувачують в сексизмі, але це вже зовсім інший рівень, без шеймінгу та середньовічних стереотипів. Також важливо, що його співведучою є акторка і засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко.

Координаторка кампанії «Повага» Ірина Славінська пропонує перевіряти жарти на сексизм за допомогою вправи дзеркало. «Англійською це називається reversibility test. Біля свого жарту ставиш дзеркало і замінюєш усі слова “жінка” на слово “чоловік”. Якщо текст виглядає нормально, усе в порядку, якщо ні, значить, десь допущений сексизм», – пояснює експертка.

Експерти відмічають й інший бік гумору – якщо жінки почнуть сміятись над собою, це підірве стереотипи і призведе до оздоровлення суспільства. Тому на американському телебаченні чорношкірі часто висміюють стереотипи, пов’язані з ними. Таким чином, монополія жартів переходить до самих чорношкірих і це підриває суспільні стереотипи.

Sex не sells

На в’їзді до міста напівгола дівчина в комбінезоні рекламує дрилі, за 500 метрів на сусідньому білборді – реклама насосів з зображенням молодої жінки, яка смокче цукерку.

Маркетологи при просуванні продукту схильні звертатись до сильних людських емоцій – страху та сексуального бажання. Вважається, що апеляція до них змусить цільову аудиторію купити цей товар. Оскільки дриль вважається товаром для чоловіків, тому її рекламує оголена жінка.

Однак нещодавно дослідження довели, що реклама не спрацьовує за таким принципом. За даними Advertising Standards Canada, 67% покупців обох статей та 77% жінок з меншою вірогідністю придбають продукт, що просувається за допомогою сексистської реклами. Іншими словами sex не sells.

Що робити? Катерина Яковленко звертає увагу, що сексиська реклама не є винятково українським явищем, оскільки навіть такі знамениті бренди, як Dolce&Gabbana, Balenciaga досить часто вдаються до такої реклами. Дослідниця Дженніфер Мосс навіть виділила пози і положення жінок в популярних рекламах і образах, які можна назвати об’єктивуючими. Серед них:

налякана та/або жертва; у позі для сексу або оголена; безпечна, скромна, наївно-дитяча; безлика, об’єкт, одна з багатьох.

Експерти відмічають, що небезпека такої реклами криється в тому, що вона знаходиться у публічному просторі – на вулиці, на телебаченні, в інтернеті. Її бачать не лише дорослі, а й діти, у яких ще не повністю сформована психіка. У хлопчиків формується неправильне уявлення про жінку, як сексуальний об’єкт. У той час як у дівчатка прагнуть подобатись хлопцям сексуально, бо так вчить реклама.

Голова ГО «Ліга захисту прав жінок “Гармонія Рівних”» Олександра Голуб відмічає, що за останній час ситуація з рекламою дещо покращилась.

«Люди все частіше звертають увагу на сексистську рекламу. Це вже велике досягнення. Нещодавно мали випадок у Коломиї. Там ресторан “Кружало” рекламували напівголі пишногруді красуні зі шматками м’яса. Ми звернулись до власника і він погодився зняти цю рекламу ще до того, як Держспоживслужба накладе на нього штраф. Однак більшість власників закладів навіть після штрафу не розуміють, що не так з рекламою. Тому тут дуже важливо продовжувати просвітницьку роботу», – наголошує вона.

Крім того, ГО зараз працює над змінами до законодавства, щоб притягти до відповідальності за сексистську рекламу було простіше.

Цькування за зовнішіність –
не ознака цивілізованого суспільства

Олена працює фітнес-тренером у одному зі столичних клубів. Дівчина має підтягнуту фігуру і викладає свої фотографії в купальнику з Instagram. Однак крім прихильників, у дівчини чимало хейтерів, які називають її «проституткою» і регулярно скаржаться на її акаунт.

Цькування та осуд жінок за їхню сексуальну активність або зовнішній вигляд позначають англійським терміном слатшеймінг (англ. «slut» — «шльондра» та «shaming» — соромлення, публічний осуд). Він може набувати різних форм — чутки про велику кількість партнерів та осуд щодо цього, публікація інтимних фото або переписок, цькування в інтернеті, відверті образи через яскравий макіяж чи окремі елементи одягу.

Дещо окремо у цій категорії стоїть засудження жертв згвалтування або інших статевих злочинів – віктімблеймінг. У таких випадках жінку зазвичай звинувачують, що вона «сама винна». Особливо часто жінок критикують за вбрання – короткі спідниці, прозорі блузи, одяг з декольте. Однак насправді це немає жодного зв’язку з реальністю.

У 2018 році в Університеті Канзасу відбулась виставка «У що ви були одягнуті», головною метою якої було розвіяти міф, що жертвами зґвалтування стають тільки ті, хто носить надто відкритий або «провокаційний» одяг. Виставка розповідає 18 історій сексуального насильства. Головними експонатами були предмети одягу, які були на жертві в момент насильства. Тут можна побачити все що завгодно – від червоної сукні та джинсів й аж до піжами.

Що робити? Анна Довгопол звертає увагу на те, що суспільство висуває до жінок вимоги, які протирічать одна одній. «У нашому суспільстві жінка має бути зручною для чоловіка. Тобто вона має бути гарною, але не дуже, щоб інші чоловіки не дивились на неї. Вона має бути сексуальною, але не занадто, бо тоді її вважатимуть “проституткою”. Розумною, але не занадто. Заробляти кошти, але не більше ніж чоловік. І так далі, і так далі. При цьому до чоловіка в основному лише одна вимога – його ресурсність. Тому й маємо таку ситуацію», – пояснює експертка.

Катерина Яковленко наголошує на тому, що жінка має повне право розпоряджатись своїм тілом. «Є таке гасло: “Моє тіло – моє діло”. Воно показує, що треба робити зі слатшеймінгом. Тобто жінка вільна сама розпоряджатись своїм тілом – робити чи виводити татуювання, вдягнути відверту сукню чи светр під горло», – відмічає вона.

Але при цьому варто розрізняти, як і для чого використовують інтимні фотосесії. «Одна справа якщо це індивідуальний аккаунт, фото робиться з особистих причин, щоб показати красу свого тіла, то це цілком нормально. Інша справа, якщо це тіло у рекламі прирівнюється до якогось предмета чи об’єкта, який воно рекламує. Це вже зовсім інше і тут важливо знати межу», – стверджує Яковленко.

У жінки немає обов’язку робити всі хатні справи

Юлія та Ярослав виховують 3-річного Ростика. Ярослав має свою невелику ювелірну майстерню, Юлія у цей сидить вдома з дитиною, прибирає та готує. При цьому до заміжжя вона була успішною журналісткою. Однак після народження дитини Юлія стала «берегинею» домашнього вогнища, и при цьому не почуває себе щасливою.

Жінка-берегиня, яка сидить вдома з дітьми і веде господарство, поки чоловік заробляє гроші, є одним з найпотужніших гендерних стереотипів. Це підтверджують і дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення. Згідно з опитуваннями, в Україні «гарна дружина», на думку чоловіка, повинна бути поступливою (67%), гарною господинею (70%), прагнути догодити чоловікові (66%), піклуватися про маленьких дітей (63%) і заробляти менше за чоловіка (37%).

Що робити? Тамара Марценюк вважає, що домашні обов’язки варто розподіляти по можливості рівномірно, обговорюючи деталі, делегуючи певну роботу, беручи до уваги часові та трудові можливості людей у родині.

«Прикро, але досі дехто думає, що, до прикладу, варити борщ – це природна схильність саме жінок, хоча ми розуміємо, що борщ не вариться статевими органами. Жінка виношує дитину в утробі, годує груддю. Усю іншу роботу із догляду дитини на рівних може виконувати чоловік», – відмічає дослідниця.

На думку Марценюк, гендерні стереотипи варто долати шляхом освіти і просвіти, адже на сьогодні зміст шкільної освіти також відтворює гендерні стереотипи.

«Це відбувається на рівні прихованого навчального плану: його важко побачити у програмах та інструкціях, але він «зашитий» у вигляді цінностей або ідей у зміст начебто нейтральних текстів та ілюстрацій. Тому варто виконувати гендерну експертизу підручників. Гендерна експертиза — це критичний аналіз змісту літератури з метою виявити в ній певні гендерні стереотипи», – стверджує дослідниця.

При цьому в Україні, на жаль, ця робота лише починається, тому програми й підручники досі щедро наповнено гендерно упередженими прихованими повідомленнями про те, що люди різної статі можуть виконувати лише різну роботу, відігравати різну роль в історії і в суспільстві.

Читайте також нашу серію статей «Жінка і місто» про жінок і дівчат, які живуть у містах і те, як вони себе почувають в українському суспільстві.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 273 днів. За цей час ми опублікували 23454 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?