Як промзони повертають у міський простір – кращі світові приклади

У партнерстві з SAGA Development розповідаємо про кращі світові приклади, як промзони стають найпопулярнішими місцями для роботи та відпочинку.

З епохи індустріалізації міста отримали в спадок великі промислові об’єкти. Заводи, мануфактури і процвітаючі порти приваблювали нових мешканців та назавжди змінювали міські пейзажі. Згодом з’явилися нові сприятливі місця для виробництва, а масштабні промислові зони стали закинутими пустирями.

Щоб повернути ці території в міський простір, девелопери та міська влада вдаються до їхньої ревіталізації та переосмислення в новому середовищі. Величезні фабрики стають престижним житлом, а водонапірні вежі – арт об’єктами. «Хмарочос» зібрав п’ять прикладів перетворення промислових об’єктів,

Квартал Роттерманні в Таллінні

Квартал Роттерманні був однією з найголовніших промзон Таллінна. На початку XX століття тут розташовувалися млини, ткацькі фабрики, лісопильня та спиртовий завод. Після примусового приєднання Естонії до Радянського Союзу всі підприємства кварталу націоналізували, і з того часу промислові будівлі району почали занепадати. Наприкінці 70-х років постапокаліптичні пейзажі промзони стали знімальним майданчиком для фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Радянська влада навіть планувала знести квартал заради будівництва пішохідного бульвару від порту до центра міста, однак завдяки протестам архітекторів цей план так і не здійснили.

Після здобуття Естонією незалежності, місцева влада вирішила реконструювати промисловий район. У 1996 році завершили ремонт колишнього соляного складу, в якому розмістили Естонський музей архітектури, а згодом відновили й усі інші будівлі. Під час реконструкції зберегли всі важливі промислові споруди, зокрема й димову трубу, яка стала домінантою району. Деякі зі споруд отримали надбудови. Так, за проектом архітектурної студії KOKO, на будівлі столярної майстерні з’явилися 3 футуристичні вежі, які, за задумом авторів, відсилають до промислової архітектури. Ревіталізація простору передбачала й будівництво нового житла. У 2001 році територію кварталу визнали цінною забудовою та заборонили тут зводити споруди вище 24 метрів. Зараз квартал Роттерманні є однією з головних точок тяжіння Таллінна з магазинами та різноманітними закладами.

Ландшафтний парк у Дуйсбурзі

Дуйсбург розташований на півдні Рурського регіону – колись промислового центру Німеччини. Ще з XIX століття тут почали видобувати вугілля, а згодом – виплавляти метал. Одним з головних підприємств міста став завод з виплавлення чавуну, який побудували в 1901 році. Однак наприкінці століття у Німеччині почалися зменшення виробництва металу й поступова відмова від видобутку вугілля, тож у 1985 році завод закрили.

Деякий час територія підприємства стояла закинутою, однак вже в 1989 році проходить конкурс на проект ландшафтного парку, який повинен з’явитися на території колишньої промзони, площею 200 гектарів. Першу чергу відкрили через п’ять років, а в 1997 році вся територія стала доступна для відвідувачів. Через увесь завод були прокладені пішохідні маршрути, які проходять і промисловими об’єктами. Для відвідувачів залишили доступ до однієї з трьох доменних печей, яка збереглася в початковому вигляді, та зробили на її конструкціях оглядовий майданчик. Інші будівлі комплексу переробили під розважальні та адміністративні потреби.

Public Folly в Шеньяні

У 1958 році Китай проголошує початок кампанії «Великого стрибка тигра» – стрімкого промислового розвитку країни. В той час по всій країні відбудовувалися нові заводи та стрімко зростало виробництво. Попри це реалізація обраного економічного курсу за часів правління Мао Цзедуна супроводжуваля політичними репресіями, терором та масовими порушеннями прав людини.

Місто Шеньян, що на північному сході країни, стає головним промисловим центром регіону. Зокрема, тут з’являються військові заводи, які обслуговують потреби одного з найбільших військових округів Китаю.

Одне з таких підприємств згодом закрилося, і його продали під забудову житловими будинками. На території заводу залишилася водонапірна вежа, яку вирішили не зносити, а перетворити на арт-об’єкт. Дизайнерська студія META-Project розробила проект системи кольорових вікон-екранів, які створюють особливе освітлення всередині башти. За проектом, екрани зроблені на місці старих віконних отворів у башті. Таким чином автори хочуть нагадати про зв’язок між минулим та теперішнім. В основі вежі також залишили простір для суспільних заходів та виставок.

Albert Dock у Ліверпулі

У 1846 році в порту Ліверпуля урочисто відкрили нові доки, які назвали на честь принца Альберта. Комплекс складських приміщень був унікальним для того часу – зроблений з вогнетривких матеріалів й захищений від пожеж. Нові доки користувалися значною популярністю та сприяли розвитку торгівлі в місті.

Однак вже через кількадесят років вони почали втрачати своє значення. Гавань, яка була розрахована на парусні суди, не змогла приймати великі пароплави. У післявоєнні часи морські перевезення віддали величезним контейнерним судам, що остаточно поставило крапку на розвитку доків Альберта. У 60-ті роки навіть розглядався варіант їхнього знесення, однак у 1976 році муніципалітет визнає склади пам’яткою архітектури та надає цій території охоронний статус.

В 1981 році ухвалили рішення реконструювати комплекс. За наказом тодішньої прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер була створена девелоперська компанія Merseyside Development Corporation, якій доручили перебудову декількох портових комплексів у країні.

У 1986 році в будівлі колишнього складу відкрився перший громадський заклад – Морський музей, а у 1988 році з’явилося ще одне туристичне місце – музей The Beatles. Зараз на території доків розташовані апартаменти, магазини та заклади харчування. З 2004 року разом з іншими портовими будівлями Ліверпуля доки Альберта увійшли до Світової спадщини ЮНЕСКО. Крім того, муніципалітет представив проект Liverpool Waters, який передбачає редевелопмент всієї портової зони Ліверпуля.

Manufaktura в Лодзі

У 1871 році підприємець Ізраель Познанський відкриває в Лодзі – невеликому місті в центрі Польщі – фабрику з перероблення бавовни. Кожного року тут розширювалося виробництво, залучали нових спеціалістів з-за кордону та збільшували кількість виробничих корпусів. Так, перед Першою світовою війною Лодзь став головним ткацьким центром Польщі, а його населення за майже століття зросло з 799 чоловік до 500 тисяч. У ХХ столітті місто залишалось другим за розміром після Варшави.

Однак після падіння соціалістичного режиму воно почало занепадати. Не витримавши умов ринкової економіки, в 1993 році ткацька фабрика зачинилася.

Після повного зупинення виробництва фабрика деякий час стояла закинутою, однак вже під кінець дев’яностих з’явилася ідея ревіталізації комплексу. Колишній президент підприємства Мечислав Михальські запропонував викупити комплекс у менших підприємств, які розділили його після банкрутства, та відновити у відповідності до нових потреб. Він знайшов партнерів, залучив до проекту компанію-забудовника та в 2003 році розпочав роботи. Проект редевелопменту створило французьке архітектурне бюро Sud Architectes та дизайнерська студія з Лондона Virgile&Stone. Задля цього дизайнери деякий час жили в Польщі, щоб ознайомитися з культурою країни та врахувати свої спостереження в проекті. В ході реконструкції були знесені всі нові корпуси, відреставровані цегляні фасади та металеві вікна. Ткацьке обладнання, як нагадування про минуле Мануфактури, зібрали в музеї фабрики.

Зараз на території комплексу працюють кінотеатр, готель, ресторани, база скелелазіння та торговельний центр.

Зменшення обсягів промисловості відбувається не тільки в Україні. Безліч міст у всьому світі пережили закриття заводів та занепад економіки. Однак взаємодія муніципалітетів та девелоперських компаній допомогла переосмислити простори цих промислових об’єктів та отримати нові можливості для розвитку міст.

На Подолі стартував масштабний проект – незалежна студія «Постпромисловий Київ. Трансформації в Україні», організована в рамках співпраці Массачусетського технологічного інституту (MIT) та компанії SAGA Development у партнерстві з Urban Curators. Студія має на меті проаналізувати та розробити сценарії трансформації частини промислового району Подолу в Києві.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 286 днів. За цей час ми опублікували 23554 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?