Група архітекторів BURØ – це київський колектив, створений у 2012 році. Сьогодні тут працює близько тридцяти людей, які розподілені на три команди: архітектори, візуалізатори та дизайнери. Серед їх робіт – пропозиція оновлення «Українського дому», що перемогла у конкурсі «Територія гідності», проєкти Музею Революції Гідності та Меморіального центру Голокосту. Архітектори BURØ також брали участь у створенні проєкту реконструкції Контрактової площі. 

Велика частина роботи бюро пов’язана з житловою архітектурою: так, вони співпрацювали з SAGA Development над житловим районом Rybalsky, ЖК Chicago Central House та San Francisco Creative House. 

Про те, чому Києву потрібні архітектурні конкурси, меморіали майбутнього та оновлена Контрактова площа «Хмарочос» поговорив з архітекторами та співзасновниками бюро Антоном Олійником та Олексієм Пахомовим.

Вероніка Луцька: Розкажіть про історію створення та перші проєкти BURØ.

Антон Олійник: Ми зібралися близько семи років тому, на початку нас було троє: Олексій, Денис Матвієнко та я. Ми познайомилися, ще коли разом були у бюро Віктора Зотова, але на той момент вже працювали над власними замовленнями. Нашим першим спільним проєктом стала рецепція магазину Кasta, яку так і не реалізували. Ми зробили її у трьох варіантах і витратили на це місяць. Сьогодні за цей час можемо, мабуть, мікрорайон спроєктувати. 

Антон Олійник. Фото: Анна Лисун

Коли приєдналося ще кілька людей, ми отримали можливість працювати з чимось більшим. Вирішили спробувати свої сили у конкурсах, це був період Майдану, низових ініціатив. Першим була «Територія гідності», і це був доволі успішний досвід.

Про вплив архітекторів

Вероніка: Стосовно житлових комплексів SAGA Development. Чи не здається вам меншовартісною практикою забудова центру Києва комплексами, що і в назві, і в зовнішньому вигляді відсилають до інших міст?

Олексій Пахомов: Насправді, ми навіть не отримали замовлення на проєктування Chicago – наша пропозиція суттєво програвала конкурентам за кількістю квадратних метрів. Нас запросили вже згодом, щоб загорнути те, що вийшло, в обгортку, яка відповідала б маркетинговій стратегії. 

Ця стратегія вже існує, ми її не розробляємо і жодного впливу на неї не маємо. Її формує український ринок: так чи інакше, вау-ефект продається найкраще. Навряд те, що ми можемо спроєктувати відповідно до власних переконань, сьогодні добре виглядало б на рекламних плакатах та продавалося в Києві як інвестиційна нерухомість.

Олексій Пахомов. Фото: Анна Лисун

Антон: Олексій говорить саме про інвестиційну нерухомість, тому що це важливий аспект, який визначає ставлення до архітектури. В Україні фактично немає фондових ринків, тому люди інвестують гроші у нерухомість. Вони не купують комфортне житло для себе, а обирають те, що можна дешево купити, а потім дорого продати.

Вероніка: Цієї весни у Києві давав лекцію Рейнір де Грааф, автор книги «Чотири стіни та дах». Він говорив саме про таку архітектуру, про будівлі, які стоять порожніми та слугують лише для інвестицій. Грааф також зазначав, що архітектори повинні цьому протидіяти. Ви поділяєте його позицію?

Антон: Коли де Грааф працював у офісі, саме такою архітектурою і займався. Зараз він у позиції, коли може дивитися на ситуацію критично. Можливо, коли ми почнемо писати, теж говоритимемо про подібні речі. Але поки ми персонажі іншого розділу цієї книги – тієї, де графік архітектора не залишає часу для подібних роздумів.

Олексій: Мене цікавить інструмент впливу архітектора, тому що я бачу лише два шляхи: проєктувати або не проєктувати. Протидіяти означає не проєктувати? Це однак зробить хтось інший. Насправді, в нашій країні можуть навіть без архітектора будувати. 

Фото: Анна Лисун

До речі, у Лондоні, про який говорив Рейнір де Графф, тільки п’ять або шість років тому з’явилися інвестори, готові зводити жилі та офісні будівлі далекі від парадигми інвестиційних квадратних метрів. Невідомо, скільки часу знадобиться, щоб ця ідея дійшла до Києва.

Вероніка: Говорячи про інструменти. Частина людей обирає протест, наприклад, у випадку з «тарілкою», інші намагаються впливати на забудовника. Для себе ви не бачите дієвих способів впливати на рішення, які приймаються стосовно міського середовища у Києві? 

Олексій: Як архітектори – ні. На мою думку, від архітекторів забагато очікують у цьому контексті. Ми працюємо у певному правовому полі, його і треба змінювати. 

Антон: Я згоден з Олексієм стосовно того, що архітектори в межах роботи не можуть впливати на ситуацію. Але можуть поза нею. Можна займатися громадською діяльністю, законотворчістю, архітектурною освітою, яка в Україні на дуже низькому рівні.

На мою думку, є три важливих аспекти, яка дозволять зробити якісний стрибок вперед. Це хороша архітектурна освіта, реформа будівельного законодавства, що враховуватиме соціальні та економічні механізми, та встановлення зрозумілих правил гри. 

Фото: Анна Лисун

Але є й менші кроки, які вже сьогодні можуть покращити якість архітектури. Наприклад, відсутність безіменних проєктів. Коли люди знають, що їхні прізвища стоять під майбутньою будівлею, вони відчувають зовсім інший ступінь відповідальності. 

Про будівлі з історією

В: Зараз триває міжнародний архітектурний конкурс на Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». BURØ стало єдиною української командою, яка увійшла до його фіналу. У нещодавньому інтерв’ю ви розповідали про те, що центр буде орієнтовано на теперішнє та майбутнє на противагу радянським монументам, які розповідають про минуле. Як такий підхід втілюється на практиці?

О: Ми не можемо розповідати про деталі проєкту, поки конкурс триває. Але стосовно підходу – він вже закладений у конкурсному завданні. Крім власне виставки, тут заплановано діалоговий та дослідницький центр, що можуть функціонувати незалежно від неї. Для порівняння, у Національному музеї історії України у Другій світовій війні крім експозиції нічого немає.

А: Це багатофункціональний громадський центр, де будуть відбуватися освітні, наукові та мистецькі програми. Звісно, тут буде частина, присвячена Голокосту та подіям Бабиного Яру. Але вона не має на меті розповісти про життя усіх жертв тих подій, а радше зафіксувати переломну точку в історії цього місця.

В: Ви також працювали над проєктом Музею Революції Гідності, він, врешті, посів друге місце у конкурсі. Чи працює такий підхід для музею на тему подій, які відбувалися всього шість, а не 75 років тому?

Фото: Анна Лисун

А: Ці два проєкти, насправді, мають багато спільного. Давність подій не має великого значення, адже архітектура відображає передусім час, у якому вона народжується. Якщо вона хороша – це про майбутнє і сьогодення. Архітектура про минуле – це завжди фейк, намагання відтворити події чи стиль минулого. 

В: У конкурсі «Територія гідності» ви перемогли з проєктом перетворення «Українського дому» на культурний центр. Сьогодні туди переїжджає Офіс Президента. Як вам таке використання будівлі?

О: Краще, ніж виставки спідньої білизни, які там регулярно відбуваються.

А: «Український дім» – це чудовий приклад радянської архітектури, одне з найбільших досягнень тих років. Але останні років 20 він перебуває у дивному стані. Варіантів, куди міг би переїхати Офіс Президента, не так багато, і цей видається якщо не ідеальним, то одним з найбільш логічних.

В: Чи не основною причиною переїзду стала сама будівля на Банковій, яка «тисне» на нового президента та його команду. Музей Леніна – це кращий варіант?

О: Колишній музей.

В: Чи можна бути прогресивними та демократичними у колишньому музеї Леніна?

О: Для мене ця історія про сталий розвиток. З точки зору впливу на довкілля, набагато краще використовувати будівлю кілька сотень років, змінюючи її функції на актуальні у цей момент, ніж щоразу будувати та зносити щось легке, дешеве та тимчасове.

А: Мені особисто байдуже, що це був музей Леніна. Важливою є робота архітекторів. Будівля є пам’яткою тих людей та часів, яка заслуговує на повагу та своє місце у Києві.

Про міжнародні конкурси

В: Часто міжнародні конкурси виграють одні і ті ж великі архітектурні бюро, й існує думка, що це уніфікує вигляд сучасних міст. 

А: Центри більшості міст або вже сформовані, або над ними працюють місцеві архітектори. Міжнародні конкурси насправді проводять для дуже незначної кількості будівель, зазвичай це унікальні громадські об’єкти.

В: Але, врешті, саме вони опиняються на листівках. І з кількох міст, де проєктувала, скажімо, Заха Хадід, вони можуть виглядати вкрай подібно.

О: Це правда. Але є дуже обмежена кількість архітекторів, які продукують такі впізнавані форми. Як на мене, це питання не конкурсів, а так званих starchitects (з англ. – зіркових архітекторів), переважно представників деконструктивізму. Подібний підхід вже відходить у минуле.

А: Сьогодні дійсно проєктують все менше об’єктів, що намагаються показати свою унікальність. Будівлі стають менш пафосними та одіозними, більш інтелігентними. Архітектура вже не претендує на те, щоб кричати. Для цього є Youtube. Такі будівлі-ікони, як Музей Ґуґґенгайма в Більбао, стають практикою минулого.

Фото: Анна Лисун

В: Тоді питання з іншого боку. Чи потрібно Києву більше міжнародних архітектурних конкурсів?

А: Їх часом проводять, але результату немає. Були конкурси на генеральний план «Мистецького арсеналу», на «Крайку», на велопішохідний міст, на «Територію гідності», де було чотири проєкти-переможці для різних об’єктів поблизу Майдану. У нас немає системи подальшої реалізації результатів цих конкурсів, у цьому й проблема.

Про Контрактову площу

В: Ще кілька слів про Контрактову площу. Архітектурний конкурс завершився кілька років тому. На якому етапі цей проєкт сьогодні?

А: Вже реалізували першу фазу: жителі отримали нову пішохідну вулицю – Сагайдачного та частково пішохідну Контрактову площу. Для цього потрібно було перекроїти транспортну схему половини Подолу, але це відбулося.

Проєкт-переможець, врешті, розділили на три частини. Одна з них – це транспортний вузол, який знаходиться у зоні відповідальності «Київпастрансу». Вони ж його і розробляли, ця частина вже пройшла експертизу. Вона відрізняється від нашого проєкту тому, що змінилося саме завдання: ми розробляли частково автомобільну площу, але зараз, завдяки зусиллям багатьох однодумців та ініціатив, ми говоримо про повністю пішохідну Контрактову.

Стосовно двох інших частин, якими займаємося ми, вже зняті всі зауваження. Ми можемо отримати позитивний висновок експертизи найближчим часом. Більш актуальними зараз стають питання стосовно того, хто буде проводити реконструкцію, чи виділять на неї гроші та чи потрібно це взагалі місту. 

О: Реалізація початкового задуму все ж дуже залежить від бажання усіх причетних. Якщо його не буде, у будь-який момент все може піти не так. 

А: У Києві практично не було прикладів створення гарних публічних просторів без скандалів. Але Контрактова зараз має шанс такою стати: тут був конкурс, громадські слухання, експертиза. Тому мені дуже хочеться, щоб ця реконструкція таки відбулася.

Читайте також: Як проектують переможці конкурсу «Ukrainian Urban Awards»: інтерв’ю з архітекторами «Проектної майстерні Бєляєвих»