Софія Грабовецька – гід у Києві, збирає незвичайні під’їзди і публікує їх на своїй сторінці у Фейсбуці з хештегом #підїздикиєва. Часто, щоб потрапити всередину, можна простояти під дверима до години. Але, на її думку, краса під’їздів варта очікування. 

Ми поговорили про найнезвичніші під’їзди з Софією, а також дізналися історію будинків, в яких вони розташовані. Номери будівель залишаються в таємниці з повагою до їхніх мешканців.

Головна проблема усіх під’їздів Києва, на думку Грабовецької, – це байдужість їхніх мешканців. «Часто, відповідальність жителів будинку закінчується на порозі їхніх квартир. За під’їздом мають доглядати, щоб не було поганого запаху чи сміття. Щоб зберегти пам’ятки архітектури не потрібно багато – небайдужість влади до історії і турбота мешканців». 

Прибутковий будинок на вулиці Гончара
(неподалік Золотих воріт)

Про цей будинок відомо небагато. Побудований в епоху модерну. П’ятиповерхова будівля зводилася для заможних мешканців. На першому поверсі розташовувалися магазин й квартири, на верхніх – по дві квартири. На жаль, ні імені архітектора, ні імена тих, хто проживав тут не відомо. Оформлення самого під’їзду характерне для прибуткових будинків стилю модерн: м’які заокруглені форми, розетки на стелях, рослинні орнаменти. 

Будинок з магазином на вулиці Богдана Хмельницького
(неподалік Оперного театру)

Будинок спроєктовано архітектором Миколою Яскевичем в 1900-1901 роках. Через сто років будівлю реставрували, тому на фасаді зазначено 2001 рік. Завдяки реставрації ліпнина у під’їзді виглядає, як нова. Архітектурний стиль – неоренессанс. Всередині під’їзду розташовані скульптури янголів. 

Ця будівля фігурувала у романі М. Булгакова «Біла гвардія» і на першому поверсі, за його координатами, знаходився магазин «Мадам Анжу», у якому продавалися капелюшки. Цитуючи з роману: «На лівому вікні була намальована кольорова жіноча шляпа, із золотими словами “Шик паризьєн”». Але з інших джерел, вважається, що власницею цієї крамниці була не мадам Анжу, а мадам Ольга. 

«Будинок Мороза» на вулиці Льва Толстого
(неподалік університету Шевченка)

Кияни споруду на вулиці Льва Толстого знають як «Будинок Мороза». Повз нього щодня проходять тисячі людей. Сотні обідають у «Жовтку», «Банці» чи «Пастатеці». Однак одиниці потрапляють у під’їзд модернової споруди авторства архітектора Йосипа Зекцера. Будівля вважається вершиною інженерної думки на той час. Тому що тут були безшумні ліфти, англійська сантехніка, пральні і навіть загальнобудинковий пилосмок. Фасад виконаний в еклектичних формах з елементами французького бароко у стилі раціонального модерну. У під’їзді до сьогодні збереглося небагато елементів декору та ліпнини. Тут можна споглядати керрарський мармур, що є найдорожчим у світі, скульптуру жінки, яка розміщена ліворуч над нішею, вітражний світловий ліхтар і ліпнину. Свого часу тут працював гастроном Мороза, куди частенько заглядали студенти і викладачі університету Св. Володимира. До речі, саме останні тут, в основному, й мешкали. Зараз це звичайний житловий будинок, і є не підтверджена інформація, що лише у квартирі №8 збереглась дореволюційна краса. 

Будинок з кінотеатром на вулиці Великій Житомирській
(неподалік Львівської площі)

Ця будівля відома киянам тим, що в ній знаходиться найстаріший кінотеатр «Ліра» (у радянські часи – ім. Чапаєва). Його назву поновили після реорганізації у 2015 році. Відкрили кінотеатр ще в 1913 році з назвою «Кінематограф». З того часу його власники змінювалися. Будинок цікавий ще й тим, що тут мешкала родина історика мистецтв, археолога та художнього критика Прахова. Тому тут часто бували ходожник Віктор Васнєцов й Михайло Несторов.
Автентичні розетки на стелі збереглися ще з тих часів. Пройшовши далі до сходового майданчика, можна побачити, що на одній зі сходинок викарбувано 1913 рік зведення будинку. 

Будинок зі скульптурами на вулиці Саксаганського
(неподалік Цирку)

Будинок на Саксаганського належав терапевту Якову Білаковському. Лікар будував його для себе у популярному на початку ХХ століття стилі пізнього модерну. Але достеменно не відомо, хто ж був архітектором споруди. Всередині є мармурові східці, що ведуть одразу на другий поверх, викладена метласька плитка, на стінах – античні барельєфи. На фасаді будинку помітні деталі пізнього модерну: скульптури закручених ніг з людськими обличчями на стопах. Але основний акцент цієї будівлі – дві дзеркальні напівоголені жінки під п’ятою еркера. Вхід до будинку можна впізнати за напівколонами тосканського ордеру.

Будинок з ліпниною на вулиці Хрещатик
(неподалік Майдану Незалежності)

Громіздкий будинок на Хрещатику бачили усі, хто хоч раз там гуляв. У ньому після війни мешкали відомі діячі культури і мистецтв. Тому на будинку багато меморіальних дошок. Історія самої споруди дуже цікава, за попереднім планом, її мали збудувати ще в 1913 році, для офісів і магазинів. Але проєкт повністю реалізувати не вдалося. І тільки повоєнна відбудова Хрещатика повернула будинок у відносно первозданний і самобутній вигляд. Під’їзд цієї будівлі – одна з родзинок вулиці. Ззовні ж на стінах будівлі можна роздивитись янголів, русалок, сов, бога торгівлі Меркурія та ін. ліпнину.

Будинок з лебедями на вулиці Тарасівській
(неподалік ботанічного саду Фоміна)

Будинок на Тарасівській належав панянці Марії Скибинській. Його збудували у період модерну у 1913-1914 роки за проєктом архітектора Миколи Шихоніна. На фасаді є цікава деталь: на четвертому поверсі загорожа балконів має вигляд пари лебедів. У самому під’їзді збереглася рама світлового ліхтаря, але, на жаль, в ній немає скла. Парадне Скибинської викладене плиткою авторства дизайнера Василя Кричевського, яку виготовляли на харківській фабриці Е. Бернгейма. Цей будинок горів у 1943 році, після чого його відновили, але багато архітектурних елементів було втрачено. 

Будинок зі звірями на вулиці Костьольній
(неподалік костелу Олександра)

Будинок на Костьольній легко впізнати за цікавим фасадом. Між вікнами на стінах можна знайти голубок і павичів. Там же є змії, виноградні лози, пантера. Інколи, дивлячись на цей будинок, здається, що фасад розповідає історію Мауглі: на третьому поверсі зображено хлопчика, який сидить в оточенні двох тварин. Хто збудував і хто був власником, на жаль, невідомо. Але знаємо, що у будинку проживав певний час  Сергій Корольов, радянський вчений у галузі ракетобудування і космонавтики. 

Будинок у стилі модерн на вулиці Назарівській
(неподалік ботанічного саду ім. О. Фоміна)

Збудований в 1907-1910 роках. Фасад будівлі симетричний, характерні еркери ритмічно чергуються, а віконні прорізи і балкони різні за формою. Особливістю зовнішнього вигляду є ліпні фризові вставки й панно, і, звична для епохи модерну, плинність ліній. Будували споруду спеціально для адвокатів за проєктом Ігнатія Ледоховського. Через це, планування є дещо незвичним. На кожному поверсі будинку – по дві п’ятикімнатних квартири, де організовували, окрім спалень, віталень та кабінетів, ще й  спільну приймальню на два помешкання. До сьогодні, на фасаді будинку зберігся оригінальний металевий піддашок, що підтримується тонкими прусами-консолями. До цих же консолей прикріплені металеві кола, які вільно хитаються у повітрі.

Будинок на вулиці Пушкіньскій
(неподалік театру Лесі Українки)

Будинок на Пушкінській зведений у стилі раціонального модерну з елементами неокласицизму приблизно в 1913-14 роках. У квартирі №7 мешкав композитор і диригент Михайло Вериківський. Написав тут опери “Вій” (1946), “Утікачі” (1948). Також у цій садибі проживав під час революції у березні 1917 Володимир Винниченко. А в кімнаті №5 у кінці 1945 – на початку 1946 року жив генерал-лейтенант Дерев’янко Кузьма.