Маркіян Прохасько, автор книги «Нестримна сила води», розповів «Хмарочосу» про експедицію в Антарктиду, тамтешній побут, наукову діяльність та свою книгу, яку на початку 2020 року випустить Видавництво Старого Лева. 

З чого все починалося 

Ідея відвідати Антарктиду виникла шість років тому, коли я навчався у Школі журналістики УКУ. Тривалий час я цікавився цим континентом, але реально поїхати туди задумав, коли дізнався, що у НАНЦ прийшов новий керівник – посаду директора обійняв Євген Дикий (ред. український науковець, кандидат біологічних наук, військовий, учасник війни на Сході України). Мені здалося, що він відкритий до нових ідей та проєктів – Євген сказав, що мене з радістю приймуть на станції, якщо мені вдасться здійснити задумане і самотужки туди дістатися. Взагалі, літератури на цю тему українською мовою мало. Переважно це інтерв’ю з учасниками різних експедицій. Є кілька книг самих учасників експедицій. Звісно, є і наукові матеріали. Моя ж книга – щось всеохопніше: я поставив собі за мету популяризувати тему Антарктиди загалом, а для цього варто написати про якомога більше питань, пов’язаних із нею.

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Кошти для подорожі збирав поступово. Першим відгукнулося івано-франківське видання «Курс», а основним спонсором стало Видавництво Старого Лева. Якщо планувати дуже заздалегідь, а не так, як у мене вийшло за 4 місяці, то така подорож може обійтися десь у сім тисяч доларів, але це лише умовні підрахунки. 

Про дорогу та перші враження 

Я їхав в Антарктиду влітку. Українська наукова станція знаходиться в Західній Антарктиді, до того ж, на острові біля узбережжя. Температура у той час коливалася від -10◦C до +5◦C, але по відчуттях часом було значно холодніше через високу вологість та вітер. Загалом умови не гірші від нашої зими, тож я не проходив особливої фізичної підготовки. А люди, які їдуть туди на цілий рік, проходять медичну і психологічну підготовку – більшу частину свого часу ти проводиш у замкнутому просторі. Зі спорядженням так само: якщо їдеш не надовго, підійде одяг для походів у гори. Також знадобляться сонячні окуляри і крем проти засмаги. Сонце віддзеркалюється від води, снігу, і важко дивитися не лише на небо, а й довкола. 

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Я, користуючись порадами, склав найбільш оптимальний маршрут. Зі Львова поїхав у Київ, звідти вилетів у Рим, а там пересів на трансатлантичний рейс у Буенос-Айрес. У найпівденніше місто світу в Аргентині – Ушуайя я прибув літаком 14 лютого. І 17 лютого туристичною яхтою плив два тижні до станції “Академік Вернадський” на острові Ґаліндез. Першого березня я прибув на українську станцію. А вся подорож тривала трохи більше двох місяців.

Перші краєвиди Антарктики ми побачили з борту яхти “Selma” близько 12 години дня у винятково хорошу погоду. Незадовго перед цим минула морська хвороба, тож враження нічим не затьмарювалися”. Перші види – далекі глазуровані пагорби, які виблискували на сонці. А ось на станцію “Академік Вернадський” ми дісталися вночі. Подекуди під час плавання нічого не було видно через хмари і туман. А от сама станція світилася вогнями. Присутність цивілізації справила на мене щонайсильніше враження: такий сильний був контраст після багатьох днів усамітнення. Всередині будівлі було тепло, всі ходили у футболках і домашніх капцях, був вихідний, і у барі грала приємна музика.

Про адаптацію і побут 

Важче було адаптуватися до клімату України після Антарктиди, ніж навпаки. Перший час вдома було надто жарко. До слова, під час подорожі на яхті обігрів працює з розрахунку на те, щоб було сухо, але не тепло. Але найгіршие – це морська хвороба. Жахливе відчуття, яке може довго не минати. Проте це пригода і, зрештою, враження від нового світу перекривають будь-які негативні враження. 

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Харчування на станції нічим не відрізнялося від звичного українського: перше, друге і компот. У четвер – рибний день, також давали випічку. Дефіцитом були лише фрукти. Дозвілля кожен планував собі сам – залежно від завдань той чи інший науковець і працівник станції планує свою роботу по-різному. Наприклад, озонометрист  має чіткий графік, коли знімати покази зранку, вдень і вночі. Потрібно бути напоготові і кожні 3-4 години здійснювати заміри. Біолог збирає різні зразки, пливе на інші острови, спостерігає за морськими ссавцями. З озера, яке утворилося влітку внаслідок танення льоду можна взяти зразки і визначити, яке у ньому “життя”. Є науковці, які перебуваються тут цілий рік. В основному на станції працюють метеорологи, геофізики, біологи. Є один кухар, механік, лікар, адміністратор зв’язку, дизелість-електрик. З деякими дослідниками я познайомився ще до прибуття, ми обговорювали питання, які мене цікавили. Але як і в кожному колективі, з одними у тебе лише ділові стосунки, а з іншими – з’являються спільні зацікавлення, ви можете поговорити про щось більш особисте. 

В Антарктиді є період, коли сонце не заходить і ти не можеш заснути впродовж ночі. Можна взагалі не помітити, що настала ніч, якщо не дивитися на годинник. Але це не стосується того періоду, коли я там був. У всякому разі, зважаючи і на це, і на особливості роботи різних спеціалістів, там немає жорсткого графіку однакового для всіх. Лише обід, вечеря і графік прибирання є фіксованими. Інших жорстких правил немає, кожен мусить зробити свою роботу, але як йому зручно. У вільний час можна гуляти, читати у бібліотеці, грати у дартс або більярд, дивитися телевізор, на якому є велика колекція фільмів. 

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Найбільше я любив гуляти по острову, виходити на човнах у море разом з дослідниками. Все, що б я не бачив, і про що б не говорив з людьми, можна було б використати для майбутньої книги, принаймні, як натхнення. 

Якось, біологиня Вікторія Іванець запропонувала провести літературні читання на станції. Це була її ініціатива, я погодився, хоча і не робив масштабних “анонсів”. Того вечора прийшло 10 людей, з якими я найбільше спілкувався – ті, кому це було цікаво, можливо, більше через мене, ніж через мою книжку. Але там це було щось майже буденне. Лише по приїзді до Львова, почав усвідомлювати, що насправді – це щось дивовижне, непересічне, навіть для письменника, який порівняно часто має якісь заходи тут, в Україні.

Про українські дослідження та глобальне потепління

Роль України в дослідженні Антарктиди по кількості станцій, обсягу виконаної роботи, очевидно, поступається британцям, американцям і, можливо, росіянам (у них є з десяток станцій, але не всі робочі). З іншого боку, не кожна країна у світі має свою станцію. Звісно, передовими є американські та британські дослідники. Британці – взагалі першопрохідці в Антарктиді. В США є лише три станції, проте на одній з них влітку можуть працювати до двох тисяч людей. Це як маленьке місто.

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Разом із тим, за якісним підходом до «роблення науки» в Антарктиді, українці, на скільки мені видається, багато-кого переганяють. Врешті, українці були в Антарктиді практично від відкриття континенту, ще у експедиціях, які відкрили Антарктиду. Відомий також приклад з Омельченком, який був у експедиції Скотта. Пізніше, у період СССР, українці також брали участь у вивченні Антарктиди, власне, з тих часів залишився напрацьований науковий потенціал. Саме завдяки йому Україна отримала у конкурсі від британців станцію «Фарадей» (сьогодні «Академік Вернадський»).

Українські науковці розповідали мені про те, що на власні очі могли спостерігати, як неподалік станції в Антарктиді досить швидко розтала значна частина льодовика. Це наслідок так званого глобального потепління. У той же час, у Східній Антарктиді стає холодніше, випадає більше снігу. Головне питання, чи це суто природній процес, як вважають деякі вчені, чи результат людської діяльності, як вважають інші вчені. Мені, щоб на власні очі побачити вплив глобального потепління на клімат, потрібно було б побувати в Антарктиді десять років тому і тепер знову. Тож я можу лише послуговуватися свідченнями інших і, звісно, фактами.

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Варто зазначити, що є природна закономірність коливання клімату, яка виявлена вченими. Але проблема в тому, що є антропогенний вплив, який прискорює потепління. Деякі вчені побоюються, що цей додатковий фактор може переважити природний баланс настільки, що потепління не заміниться знову на похолодання, а сягне критичної точки і призведе до вимирання видів, катаклізмів і катастроф. Про це багато говорять, і як в кожній науковій дискусії, люди розділяються. Я схиляюся до того, що антропогенний вплив є катастрофічним. Достатньо спостерігати, скільки людина споживає енергії та інших земних ресурсів.

Про враження від подорожі та майбутню книгу 

Антарктида неймовірна, прекрасна, велична і розширює кругозір. І щодня зі мною траплялися несподівані речі. Я знав про морську хворобу, але не думав, що це настільки паскудне відчуття. Коли потрапляєш на станцію – вражає ефект цивілізації. Здивувався, бо думав, що поїду туди і буду працювати 24 години на добу. Але, як і вдома, хотілося відпочити, піти погуляти, випити кави. Звучатиме смішно, але несподіваним є те, що ти залишаєшся собою, куди б ти не поїхав. А з іншого боку, ти змінюєшся, відкриваєш у собі нові риси, які не мали можливості проявитися у звичайному житті. 

Фото надані Маркіяном Прохаськом

Під час звичайного робочого виходу в море, ми натрапили на китів. Їх було близько п’ятнадцяти, і один проплив під нашим човном. Хтось сказав, що теоретично, він може навіть спробувати нас перекинути. Ця подія ілюструє непередбачуваність Антарктиди. Більшу частину світу ми вже освоїли, а тут може статися будь-що: поява кита, шторм або звалився шматок айсбергу. Несподіванка тут насправді є несподіванкою. 

Після подорожі в Антарктиду хочеться залишити позитивний меседж – світ величний і прекрасний. Але з іншого боку, сумно, що незайманих територій стає все менше. Дуже багато природи людство знищило і забруднило.

Результатом подорожі стане моя книга. У логічній пропорції у ній буде суміш науки, публіцистики, цікавих історій, розмов із дослідниками, які там працювали, моїх вражень та спостережень. На станції я збирав інформацію, брав інтерв’ю, робив фото, відео і нотатки. Вже після повернення почав опрацьовувати всю інформацію і перетворювати на цілісний текст.