Проєкт нового публічного простору розробило архітектурне бюро AER. Головним архітектором проєкту стала Анастасія Стрижевська.

28 вересня після трирічної реставрації був відкритий відреставрований храм Спаса на Берестові, пам’ятки архітектури XII—XVII століть, розташованої поблизу Києво-Печерської лаври. Разом з відкриттям був презентований також новий публічний простір площі біля храму та Спаського бастіону. Про особливості проєкту «Хмарочос» дізнавався у засновника бюро AER, Артема Додонова. 

Фото: Іван Авдеєнко

До початку робіт територія навколо церкви була занедбана, а бастіон – вкритий чагарниками та стихійними стежками. За словами Додонова, архітектори мали кілька завдань стосовно цього простору. Перше – вкрай практичне: відвести воду від церкви. Раніше вали мали постійний негативний вплив на споруду, що знаходиться у понижені, адже створювали надмірну вологість.

Проект реконструкції простору

Наступним завданням стало спрямувати до храму Спаса на Берестові пішохідні потоки. «Це одна з найстаріших церков у Києві, проте, про неї мало хто знає – розповідає Артем. – Основний потік від станції метро «Арсенальна» до Лаври проходить повз храм, бо він немов прихований за земляними валами». Рішенням стали сходи, які розмістили у трьох точках: одні підіймаються на бастіон зі сторони «Свічі пам’яті», другі  спускаються до відреставрованого храму, а треті – до вулиці Лаврської. Це дозволило поєднати територію з уже наявними пішохідними шляхами».

Фото: Іван Авдеєнко

Під час роботи над проєктом архітектори бюро AER приділили також багато часу дослідженню історії простору. Спаський бастіон був одним дев’яти бастіонів багатокутника Печерської фортеці. Її розбудова почалася у XVIII столітті за наказом Петра I. Наприкінці ХIХ століття вали перестали виконувати оборонну функцію та почали втрачати первісну геометрію. 

Обриси бастіону округлилися, його бруствер (прим. земляний насип або кам’я­не підвищення для прикриття бійців від ворожого вогню) втратив обриси, а під час будівництва парку Вічної Слави був засипаний рів, що зменшило відносну висоту укріплення на п’ять метрів. 

Фото: Іван Авдеєнко

Для того, щоб означити залишки бастіону, на земляних валах були розчищені хащі та відновлений бруствер. Крім того, усіх сходи були приховані у товщі ґрунту: таким чином архітектори намагалися мінімізувати вплив на зовнішній вигляд пам’ятки. Для них, як і для бруствера, була використана легована сталь. Особливістю цього матеріалу є довговічність – така сталь поступово покривається захисним шаром іржі.

«Легована сталь повинна забезпечити потрібний контраст між сходами, бруствером та ландшафтом. На Заході ми постійно бачимо приклади використання цього матеріалу в ландшафтному дизайні. Коли ми починали роботу над проєктом три роки тому, в Україні цей вид сталі ще ніхто не використовував. Хоча сьогодні вже було відкрито кілька просторів, де її можна зустріти» – пояснює архітектор.

Фото: Іван Авдеєнко

Ще однією особливістю оновленого простору стане оглядовий майданчик, обумовлений тим, що Спаський бастіон, з висотою у 198 метрів над рівнем моря, є найвищою точкою Києва. Тут встановили чотирирівневу круглу лаву, посередині якої вдалося зберегти дерева. «Людям  завжди хочеться піднятися якомога вище. І ми хотіли дати відвідувачам таку можливість завдяки багаторівневій лаві, щоб бажання ставати на бруствер у них не виникало, – розповідає Додонов. – За нашими спостереженнями, зараз це працює».

Сама площа навколо храму Спаса на Берестові була розширена, щоб дати можливість відвідувачам оглянути її та залишки давньоруського фундаменту з усіх сторін. Тут були також встановлені лави для відпочинку.

Фото: Іван Авдеєнко

Цікавими є рішення з освітлення площі: окрім ліхтарів на високих щоглах, які підсвічують церкву, хрестоподібні світильники були вмонтовані у мощення. Їх використали, щоб додати площі тематичної єдності. «Під час роботи над проєктом нам часто говорили, мовляв, “навіщо ходити по хрестах”. Але, як на мене, це символ, далекий від церковного хреста», – пояснює Артем. 

Храм Спаса на Берестові був відновлений у якості музею. А тому до функціонала території навколо не застосовували особливих вимог. «Цей простір одразу полюбився студентам Коледжу культури і мистецтв, розташованого неподалік. Вони тут відпочивають, спілкуються, проводять час, – каже Додонов. – Приємно спостерігати за тим, як цей простір оживає».

Фото: Іван Авдеєнко

Читайте також: Річка на Валах, амфітеатр замість парковки: якими можуть бути нові громадські простори Подолу