Видання TIME опублікувало топ-10 найкращих фільмів останньго десятиліття. Чим вони вражають?

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 298 днів. За цей час ми опублікували 23640 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Фото: Denise Jans / unsplash

Критикиня Стефані Захарек склала для журналу TIME список із десяти найкращих фільмів 2010-х років. За словами авторки, про деякі фільми вона довго роздумувала після перегляду, а іноді поверталася до осмислення стрічок через кілька років.

«Десь», 2010

Фото: Focus Features/Everett Collection

У другій половині останнього десятиліття виник запит на історії, розказані жінками та про жіночий досвід. Стрічка «Десь» розповідає про стосунки між батьком та дочкою на межі підліткового віку. Залишившись наодинці в готельному номері, Клео замість того, щоб замовити готову страву, просить принести їй всі необхідні інгредієнти, щоб приготувати макарони з сиром. Здається, що вона може подбати про себе краще, ніж її дорослий тато про себе. У фільмі нібито не відбувається нічого особливого. Але чи не живемо ми щодня таким життям без вибухових подій, запитує критикиня. І так можна дуже легко пропустити момент, коли дівчинка вмить подорослішає і стане жінкою.

«Печера забутих снів», 2011

Фото: IFC Films/Everett Collection

У документальній стрічці «Печера забутих снів» Вернер Герцог знімає печеру Шове у Франції, прагнучи через палеолітичні малюнки носорогів та коней встановити зв’язки сучасності з минулим. Фільм випустили у 3-D, але оцінити його красу можна і при звичайному перегляді. В одному з епізодів режисер ставить дивакуваті питання французькому археологові про художників давніх рисунків: «Вони бачать сни? Вони плачуть вночі?». «Сон з’єднує нас усіх, але іноді потрібно побачити стародавній офорт, щоб повернути собі сни наших предків», – пише критикиня.

«Меланхолія», 2011

Фото: Mary Evans Picture Library

Критикиня називає «Меланхолію» одним із найбільш привабливих фільмів Ларса Фон Трієра. Це історія двох сестер із кардинально різним сприйняттям думки про кінець світу, що наближається. «Кінець усього, що ми знаємо, також означає, що нам більше не потрібно турбуватися ні про що: це схоже на вихідний день служниці, за винятком того, що триває вічність», – пише Стефані Захарек. Трієр називає фільм комедією, і, на думку авторки, так, зокрема, дещо насміхається і над самим собою.

«Перед опівніччю», 2013

Фото: Sony Pictures/Everett Collection

Романтична стрічка Річарда Лінклейтера «Перед сходом сонця» (1995) розповідає про захопливу зустріч на одну ніч, після якої коханці вже ніколи не зустрінуться. Втім, у фільмі «Перед опівніччю» режисер показує, що трапляється, коли ці люди не тільки знову зустрічаються, але й створюють сім’ю, народжують дітей. Фільм показує, як руйнуються стосунки між людьми, що люблять одне одного.

«Фенікс», 2014

Фото: Schramm Film Koerner Weber/Wdr/Arte/Tempus/Kobal

Німецький режисер Крістіан Петцольд спеціалізується на складних фільмах про людські очікування, бажання і тугу. «Фенікс» – один із найкрасивіших з них. Фільм адаптований з роману французького злочинця Губерта Монтейльхета 1963 року «Повернення з попелу», а також має алюзії на «Вертиго» Альфреда Гічкока. «Фенікс» розповідає історію Неллі Ленц, жінки зі спотвореним обличчям, яка пережила Освенцим. Пластичний хірург відновлює обличчя, проте тепер воно вже зовсім інше, ніж раніше. У напівзруйнованому післявоєнному Берліні Неллі шукає загубленого чоловіка Джонні. Коли вони нарешті зустрічаються, Джонні не впізнає свою дружину. На думку критикині, у фільмі закладено попередження: люди не завжди такі, якими ми їх хочемо бачити.

«Джон Вік», 2014

Фото: Summit Entertainment

Стрічка режисерів Чада Стахельського та Девіда Лейтча починається з вбивства цуценяти (яке, втім, не показують на екрані) і закінчується своєрідним благословінням. Кіану Рівз майстерно вписується у заплутаний сюжет помсти, який передбачає взаємодію з цілим рядом російських лиходіїв. «Правильно зроблені бойовики – це одне з найбільш задоволень кіноманів», – написала про цей фільм Захарек.

«Сельма», 2014

Фото: Paramount/Everett Collection

Стрічка з’явилася на екранах без великого шуму. Втім, сам момент був дуже точним, адже це був час вбивства Майкла Брауна, Еріка Гарнера і Таміра Райса від рук поліцейських та історії зі скасуванням знаментої постанови 1965 року «Про заборону расової дискримінації при голосуванні» в червні 2013 року. Сельма» розповідає про три марші 1965 року – від Сельми до Монтгомері (штат Алабама) на чолі з Мартіном Лютером Кінгом-молодшим у знак протесту проти обмежень реєстрації афроамериканців для участі в виборах. Режисер показує найзначніші моменти в історії руху за громадянські права, включаючи вбивство білими чотирьох маленьких афроамериканських дівчаток у церкві Бірмінгема в 1963 році.

«Місячне сяйво», 2016

Фото: Everett Collection

«Місячне сяйво» Баррі Дженкінса, фільм за короткою п’єсою Тарелла Елвіна «Маккрані», – це кіно про дорослішання, історію кохання та вивчення механізмів захисту людини. У стрічці показана історія одного персонажа від юнацтва до дорослого життя – як він перетворюється з невпевненої дитини на фізично зрілого, але все ще емоційно нестійкого чоловіка. Фільм змушує відчути себе виставленим напоказ, оголеним і водночас відновлює сили, готуючи до життєвих викликів, пише критикиня.

«Загублене місто», 2017

Фото: Everett Collection

У цій адаптації книги Девіда Гранна 2009 року Чарлі Ханнам грає британського дослідника Персі Фосетта, який у 1925 році зник у амазонських джунглях, шукаючи втрачену цивілізацію. Багато людей не вірили в існування цієї цивілізації, втім, Персі Фосетт присвятив пошукам усе життя. На думку критикині, це красива «історія одержимості, а не глупоти».

«Рома», 2018

Фото: Netflix

Фільм-згадка «Рома» Альфонсо Куарона засновується на згадках режисера про своє життя в сім’ї середнього класу в Мехіко в 70-х роках. Особливу увагу в стрічці приділили жінкам, які займалися вихованням головного героя, зокрема служниці Клео, яка є видимою і непомітною одночасно.

З одного боку, вона частина родини. Але з іншого боку її просять виконувати брудну роботу, приміром, прибирати за собакою. «Фільм запрошує нас у специфічний світ пам’яті, і хоча ці спогади належать комусь іншому, до кінця фільму вони починають почасти належати й нам», – написала Захарек.