Дослідник Києва та автор книжок з історії архітектури української столиці ХХ століття Семен Широчин розповідає про історію будівництва Борщагівки. Незабаром має вийти друком його наступна книга «Невідомі периферії Києва: Святошинський район».

Грандіозні плани: метро та вокзал

З кінця 1950-х у Києві, як і в багатьох інших містах СРСР, почали будувати житло цілими масивами. Така масовість дозволяла проектувати нові житлові райони, враховуючи кількість населення, транспортне навантаження, навчальну, торговельну та побутову інфраструктуру. Спорудження масивів було вигідно з точки зору логістики у плановій економіці: дозволяло одночасно будувати велику кількість споруд на сусідніх ділянках, ефективно використовуючи робочу силу та ресурси. Для будівництва масивів перші роки обирали переважно вільні території, а пізніше – зносили існуючу сільську забудову.

На початку 1960-х інститутом «Київпроект» було розроблено цілу низку проектів нових київських масивів, найбільшим серед яких була Микільська Борщагівка. Тут мали жити 100 тисяч людей та було заплановано побудувати 890 тисяч кв.м. житла. В Києві вперше планувався масив з таким великим населенням – в періодиці його порівнювали із містом середнього розміру. Детальне планування Микільської Борщагівки було виконане архітекторами С. Покришевським, С. Теслером, О. Фельбейном та інженером-економістом А. Григор’яном.

Початкові плани передбачали спорудження восьми мікрорайонів, а всередині району планувалось створити великий громадський центр з парком, пішохідною зоною, театром, стадіоном та торговельними центрами. Пізніше кількість мікрорайонів була збільшена до 12.

Один з варіантів трасування червоної гілки метро через Борщагівку

Транспортний зв’язок з містом планувалося забезпечити двома основними магістралями – Борщагівською вулицею та Окружною дорогою. Іншою важливою транспортною артерією мала стати вулиця Сім’ї Сосніних, що планувалась у вигляді шестисмугової магістралі з дворівневими розв’язками на перетині з проспектом Леся Курбаса, бульваром Кольцова та Окружною дорогою та мала продовжуватись у вигляді шосе на Вишневе. Але, що найважливіше, згідно з планами 1962-1963 років, саме сюди, а не на Святошин, планувалося продовжити лінію метро після станції «Більшовик». На одній із перспективних схем було заплановано 3 станції: Відрадний (на проспекті Комарова посередині між вулицями Героїв Севастополя та Василенка), Борщагівська (на проспекті Комарова біля перетину з вулицею Героїв Космосу) та Микільська Борщагівка (на перетині бульвара Кольцова та вулиці Володимира Покотила).

За іншою схемою, після станції «Більшовик» слідували станції «Точелектроприлад», «Високовольтна», «Приміський вокзал» та «Микільська Борщагівка». Вищезгаданий вокзал планувався на місці залізничної платформи «Борщагівка». Таким чином, на етапі планування масив бачили з метрополітеном та власним вокзалом.

Починаючи з 1965 року, продовження лінії метрополітену планується вже в сторону Святошина, де незабаром буде побудоване Академмістечко. Замість метрополітену на Борщагівку споруджується лінія швидкісного трамваю, що стане до ладу 1978 року.

Дієтична їдальня на Борщагівці з 16-поверхівками серії БПС на фоні

Оскільки Микільська Борщагівка ставала найбільшим з побудованих на той час масивів Києва, в ньому вперше була використана триступенева система обслуговування «житлова група – мікрорайон – житловий район». Первинним комплексом ставали житлові групи, що складались з декількох сусідніх будинків із спільними дитсадочками. З житлових груп утворювався мікрорайон з населенням шість-сім тисяч чоловік. Мікрорайон мав власну школу, свої торговельні та культурно-побутові центри. Третім ступенем системи ставав житловий район з населенням 35-40 тисяч осіб. Житлові райони повинні були мати культурно-побутові та торговельні центри, розташовані в центрі масиву та спільні для кількох мікрорайонів.

Типове житло: коробочки та рекордсмени

Чим вирішили забудувати масив? В перші роки найбільш масово тут використовувались п’ятиповерхові будинки серії 1-480-15, розробленої в інституті КиївЗДНІЕП. Ця серія прийшла на заміну серії 1-438 і була дешевшою та зручнішою для масового будівництва. Саме ці будинки склали основу забудови масиву у 1966-1971 роках. Окрім цього, з самого початку планувалось будівництво односекційних дев’ятиповерхівок готельного типу («коробочки» серії 1-464А-20). З 1969 почалося будівництво багатосекційних 9-поверхівок, а з 1971 року – 16-поверхівок серії БПС, які ставились як вертикальні акценти до решти забудови.

Буівництво масиву розпочали 1966 року, коли ця територія була ще за межами тодішньої міської смуги. З 1967 по 1972 рік тут було здано приблизно 180 житлових будинків, при чому три роки поспіль, з 1968 по 1970, на масиві споруджувалось майже 40 будинків на рік: 1967 – 19, 1968 – 37, 1969 – 38, 1970 – 38, 1971 – 30, 1972 – 17.

Починаючи з початку 1970-х, 5-поверхівки в забудові замінюються 9-поверхівками. Восьмий мікрорайон Микільської Борщагівки, обмежений бульваром Ромена Роллана та вулицями Зодчих, Тулузи та Жмеринською, став першим на масиві, де не було побудовано жодної 5-поверхівки.

Останнім з мікрорайонів Микільської Борщагівки був забудований № 2, обмежений вулицями Якуба Коласа, Кіпріанова, Героїв Космосу та Жмеринською. Його будівництво, що включало в себе 9-поверхівки та 16-поверхівки, відбувалось у 1984-1987 роках.

Найдовший будинок Борщагівки – проспект Курбаса, 9. Фото автора

Цікавою рисою Микільської Борщагівки є використання надзвичайно довгих багатосекційних будинків, серед яких півдесятка 12-секційних будинків по 250-270 метрів завдовшки, а абсолютний рекордсмен (Леся Курбаса, 9) має довжину 400 метрів.

Південна Борщагівка: масив на місці села

На відміну від Микільської Борщагівки, що була збудована на вільних територіях, сусідня Південна Борщагівка була збудована на місці сіл Братська Борщагівка та Микільська Борщагівка. Остання при цьому була «перерізана» Окружною дорогою, через що частина села стала Києвом і пішла під знесення для будівництва масиву, а частина відійшла до області та була приєднана до Софіївської Борщагівки.

З 1980 року на місці сіл почалось будівництво житлового масиву, що складається з шести мікрорайонів. Головною його магістраллю є вулиця Симиренка, названа на честь відомого ботаніка-помолога Левка Платоновича Симиренка.

Цікавим та нестандартним явищем для Києва є мікрорайон Молодіжного житлового комплексу (МЖК) Ленінградського району ім. Солдатенка, побудований в складі Південної Борщагівки. МЖК – цікаве явище, що існувало в СРСР, починаючи з 1971 року. Як правило, такі комплекси виникали при промислових або наукових підприємствах, а при будівництві часто використовувались несерійні та експериментальні проекти будинків.

Панорама Південної Борщагівки. Фото автора

В результаті молодь, що об’єднувалась в МЖК, мала змогу замість гуртожитків та малосімейок отримати більш якісне та просторе житло. Для МЖК архітектором Гуренковим було розроблено два індивідуальних проекти будинків: 10-поверхові багатосекційні та 16-поверхові односекційні баштового типу. Окрім індивідуальних планувань квартир, будинки мали особливе забарвлення – 10-поверхові мали коричневі елементи забарвлення, а 16-поверхові – голубі . Було побудовано три 10-поверхових будинки та сім 16-поверхових.

Хто тут мешкає і що вони думають про масив?

Початкові плани передбачали заселення масиву робітниками підприємств, що розташовувались навколо, зокрема – заводу «Електронмаш». Таким чином, мешканці мали жити і працювати в одному районі, не витрачаючи час на дорогу на роботу. Проте, за більше ніж 50 років ситуація змінилася: велика кількість промислових підприємств припинили своє існування, а значна частина мешканців працює в інших районах міста.

На сьогодні Південна та Микільська Борщагівки є одними з найбільш заселених місцевостей Києва. Проте, район вважається далеко на найкращим, а житло тут дешевше, ніж в багатьох інших частинах міста. Чи впливає відсутність метрополітену та територіальна віддаленість від решти міста на зручність мешкання на масиві? Для цього варто було запитати думку мешканців масиву – під час дослідження району довелося поспілкуватись як з «корінними», так і з відносно новими мешканцями району.

Катерина, що з родиною мешкає на Борщагівці з 2012 року, полюбляє цей район і звертає особливу увагу на транспортну зручність – попри територіальну віддаленість швидкісний трамвай дозволяє за 20-30 хвилин дістатись до станцій метро та вокзалу, а міська електричка – до низки інших районів міста. Оскільки дорожні затори на трамвай не впливають, зв’язок з рештою міста відчувається наче за наявності лінії метрополітену.

Серед інших переваг Катерина зазначає наявність різноманітної інфраструктури – супермаркетів та базарів, спортзалів та зелених зон, достатню кількість шкіл та дитсадків, родильного будинку та медичних установ.

Швидкісний трамвай на вулиці Гната Юри. Фото з архіву

Але є у Борщагівки й недоліки, додає мешканка. На її думку, це насамперед стан внутрішнього простору мікрорайонів. Зокрема, незадовільний стан асфальту проїздів між будинками. Іншою проблемою вона вбачає старіння житлового фонду, що при недбалому ставленні в майбутньому зможе призвести до проблем з його експлуатацією. А зручність трамваю з іншого боку робить масиви надзвичайно залежними: під час ремонту шляхопроводу за відсутності трамваю влітку 2019 року декілька місяців мешканці відчували транспортний колапс, а нерегулярність роботи міської електрички жодним чином не дозволила це компенсувати.

Схожу оцінку масивам Борщагівки дає будівельник та урбаніст Сергій Грінкевич, чия родина мешкає на Борщагівці з самого початку існування масиву. Сергій відмічає, що масив був запроектований з високою точністю оцінки навантажень на транспорт, школи та іншу інфраструктуру. З власного досвіду урбаніст згадує, що на Борщагівці майже всі товари щоденного вжитку можна знайти поруч, а наявність зелених зон, озер та близкість ставків у сусідніх селах створюють гарні умови для рекреації.

Величезне навантаження, що сьогодні зазнає Борщагівка в транспортному плані, Сергій пояснює багатоповерховою забудовою сусідніх сел Софіївська та Петропавлівська Борщагівка. Оскільки переважна більшість мешканців непередбачених багатоповерхівок у передмістях працює в Києві, це створює додаткове навантаження на автомагістралі та, особливою мірою, на трамвай, що планувався для обслуговування масиву і не був розрахований на додаткові десятки тисяч пасажирів.

Серед інших недоліків Борщагівки урбаніст відзначає той факт, що подвір’я масиву не були розраховані на постійне знаходження в них приватного автотранспорту, що створює величезні проблеми – наприклад, проїзд часто має недостатню ширину, щоби два автомобілі могли роз’іхатися. А попри наявну торговельну інфраструктуру відзначає нестачу інфраструктури саме для дозвілля – в районі є лише один кінотеатр, а замість запланованого ще у 1960-х стадіону було побудовано житловий комплекс «Парковий».

Панорама північних мікрорайонів Микільської Борщагівки. Фото автора