Ілон Маск вважає, що теорія «ширші дороги спонукають більше користуватись авто» є вигадкою. Чи це дійсно так? 

Фото: Iwona Castiello d’Antonio / unsplash

Ілон Маск вкотре закинув у Twitter суперечливе твередження, назвавши індукований попит «однією з найбільш ірраціональних теорій». Це теорія, яка стверджує, що розширення та будівництво нових доріг стимулює більше користуватись автомобілем та цими новими дорогами.

Таким чином мільярдер SpaceX і Tesla відповів на критику свого попереднього твіту, де він заявив, що вирішити проблему трафіку можна побудувавши «супербезпечні, землетрусостійкі тунелі». Критики не зрозуміли, чим це відрізняється від тунелів, які вже існують.

У 2016 році The Boring Company, також відома як TBC, розпочала будівництво тунельних проектів у містах США, зокрема у Лас-Вегасі, Лос-Анджелесі, Чикаго та Балтіморі. На відкриття першого тунелю у Лас-Вегасі очікують наприкінці 2020 року (спочатку тунель планували відкрити наприкінці 2019 року), пише видання Quartz.

Плани Маска передбачають рух швидкісних автівок Tesla під землею, щоб уникнути наземних заторів. Проте тунелі наразів занадто вузькі, аби пропускати більше одного автомобіля. Тому навіть якщо сама подорож під землею – це лише лічені хвилини, то в’їзд та виїзд транспортних засобів з підземелля, ймовірно, все-таки спричинить значні затори. Одним із рішень є зробити тунелі дорогими, аби зменшити попит на них.

Фото: Reuters / Robyn Beck / Pool

У твередження Маска про ірраціональність індукованого попиту дуже мало доказів. Утім, багато фактів якраз свідчать про протилежне, пише Forbes. Приміром, у південній Каліфорнії, де живе Маск, збільшення кількості доріг завжди стимулювало збільшення використання автівок (електромобілі захоплюють трафік так само легко, як і решта авто)

Урбаністи описують індукуваний попит метафорично: «Будувати дороги для запобігання заторів – це як розпускати пояс після переїдання, щоб не бути товстим». Таке порівняння вперше вжив урбаніст Льюїс Мамфорд у статті 1955 року. На той час Мамфорд описував явище, у якого ще не було назви. У 1969 році детально охарактеризував теорію індукованого попиту Дж. Дж. Лімінг, британський інженер дорожнього руху та геодезист.

Це трапилося після того, як німецький математик Дітріх Брейс додумався до парадоксу Брейса, який гласить, що від «егоїстичних» автомобілістів не слід очікувати поїздок в оптимальні години. Вони їздять так, як зручно саме їм, і це призводить до затримок для всіх.

Фото: GETTY IMAGES

Хоча дослідження Лемінга стало загальноприйнятим серед більшості дослідників транспорту, про індукований попит було відомо ще задовго до 1969 року. Інспектор та інженер Вільям Дж. Хейвуд, один із будівельників лондонського віадуку Голборн, сказав, що нова магістраль привабить більше мандрівників.

Приміром, автострада Houston’s Katy має 26 смуг в найширшій точці. Аби зменшити затори, її розширили у 2008- 2011 роках, витративши на майже три мільярда доларів. Проте це не зменшило перевантаженість трафіку, а навпаки погіршило ситуацію. З 2011 по 2014 роки час подорожі збільшився на 30% під час ранкової поїздки та на 55% під час вечірньої поїздки.

Британський містобудівник Томас Шарп написав у 1932 році, що деякі автомобілісти не будуть задоволені, поки кожен сантиметр землі не буде вкритий асфальтом.

«Він шукатиме на своїй карті якийсь альтернативний маршрут тихими смугами, де він може їхати на високій швидкості сам на сам із дорогою. Але коли решта виявить цей альтернативний маршрут і займуть всі інші альтернативні маршрути, цей автомобілст продовжить вимагати нової дорожньої системи, щоб його життя за кермом знову стало задоволенням», – написав Шарп.