У Токіо повертають понад 80% загублених телефонів. Як це працює?

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 119 днів. За цей час ми опублікували 24969 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Фото: Tore F, Unsplash

У 14-мільйонному мегаполісі Токіо вдається повернути власникам 83% загублених телефонів, 65% гаманців та 73% документів, згідно зі статистикою за 2018 рік. Нерідко речі повертають того ж дня, коли їх загубили, повідомляє BBC.

Для порівняння, у 2002 році американські дослідники здійснили експеримент, який виявив: у той час, як у Токіо повертали майже 80-90% втрачених телефонів і гаманців, у Нью-Йорку цей відсоток становив лише 6-10.

Система повернення загубленого в Японії працює так ефективно завдяки низці факторів, в які, крім соціальних норм, входить також інфраструктура.

Зокрема, в Японії існує розвинена мережа невеликих пунктів поліції, які називаються кобан. Їхніми основними функціями є контакт із громадянами та дрібна допомога. У Токіо таких пунктів – 97 на 100 квадратних кілометрів (для порівняння, в Лондоні 11 відділків на таку ж площу).

Кобан – пункт поліції у Токіо. Фото: Vaea Garrido, Unsplash

Поліцейські мають імідж дуже ввічливих та уважних. Навіть якщо дитина принесе до відділку знайдену на дорозі монетку, знахідку оформлять так само серйозно, як і коштовну річ. Про співпрацівників кобанів протягом 40 років виходила комедійна манга Котікаме.

Якось жінка на ім’я Кейко розповіла у Twitter, як її шестирічний син приніс до поліції 50-єнову монетку (це трохи більше 10 гривень). Вона побоювалася, що дитину висміють, але натомість вийшло декілька офіцерів поліції, які докладно розпитали, де було знайдено монету, заповнили необхідні документи та висловили дитині подяку.

Знахідки зберігаються у кобані протягом одного місяця. Якщо власник не зголоситься, річ спрямовують до центрального токійського Бюро знахідок. Це шестиповерхова будівля, в якій зберігається близько мільйона речей. Для самих лише парасольок виділено окрему велику залу. Бюро також має сайт із каталогом знахідок.

Якщо протягом трьох місяців власника не знайдуть, річ передають людині, яка її знайшла. Якщо ж річ знайшла власника, той, хто знайшов, має право отримати до 20% від її вартості.

«Японців змалечку навчають повертати загублені речі. Дітей заохочують приносити до кобану навіть 10-єнові монетки. Якщо знають, що монету ніхто не затребує, її віддадуть як винагороду. Тож це одні й ті ж гроші, але у випадку їх привласнення – це крадіжка, а в іншому випадку – винагорода», – пояснює професор права Масахіро Тамура.

Фото: Cerqueira, Unsplash

Також витоки такої поведінки можна віднайти у японській культурі, які властивий колективізм, відчуття приналежності до суспільства. Ще для японців є характерним сором перед «суспільним оком» (хіто-но ме).

Професор Тамура наводить приклад випадків мародерства під час землетрусу, цунамі та аварії на Фукусімі 2011 року. Навіть у районах, де не було поліції, громадяни не наважувалися на злочин, але випадки траплялися у закритих зонах, де взагалі не було шансу потрапити під чийсь погляд та відчути сором.

У 1940-х роках американська соціальна антропологиня Рут Бенедикт протиставила західну «культуру провини», японській «культурі сорому». Тобто людина Заходу керується інтеріоризованим уявленням про гріх та негідну поведінку, що не так сильно залежить від присутності інших. Водночас японець переважно зважає на те, як виглядає в очах оточення.

Читайте також: Японці використовують каршеринг не за призначенням: в автівках їдять, працюють і сплять