11 лютого Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» виступив із публічним закликом про перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр». З такою пропозицією установа звернулася до Віталія Кличка. Так хочуть вшанувати пам’ять масових розстрілів, які відбувалися в урочищі Бабин Яр у 1941-1943 роках. 

«Саме тут, де зараз знаходиться вхід у метро, було знищено понад 100 тисяч киян: євреїв, ромів, українців, радянських військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні», – йдеться в заяві Меморіального центру. 

Юлія Скубицька,
історикиня

Ініціатива перейменування станції «Дорогожичі» на «Бабин Яр» з майбутнім редизайном наразі виглядає як досить недолугий PR-хід нової команди проєкту. На мою думку, в ситуації, коли не була представлена нова концепція меморіального центру, робити заклики до внесення змін у міський публічний простір, яким щодня користуються сотні людей, без попередніх досліджень є непрофесійним і не етичним по відношенню до пам’яті про Голокост як однієї з найбільших трагедій ХХ століття, і стосовно жителів Сирця. Привернення уваги до проєкту важливим, але, оскільки меморіал Голокосту – це все-таки не парк атракціонів, хотілося би бачити від команди проєкту більш ґрунтовний підход до теми, з якою вони працюють, і цінностей, з нею пов’язаних.

Костянтин Дорошенко,
арт-критик, куратор сучасного мистецтва

Перейменування станції на «Бабин Яр» вважаю виправданим та потрібним. Це історична назва місцевості, якою користувалися мої бабусі, киянки. Більш архаїчну «Дорогожичі» почали використовувати за рішенням радянської номенклатури, яка воліла затерти пам’ять про трагедію. Історичних трагедій не слід боятися чи забобонно ховатися від них. Так, людям, що їдуть у метро, варто повсякчас стикатися з відчуттям: «Ніколи знову!» Годі ховатися від своєї історії. Хочемо того чи ні, Бабин Яр закарбувався більше, ніж у національну, в світову історію. І з кожним роком все більше буде людей, які приїздитимуть до Києва, зокрема, і для того, щоб віддати шану загиблим там.

Сергій Гірік,
викладач магістерської програми з юдаїки
в Національному університеті
«Києво-Могилянська академія»

Складно визначити особисте ставлення до ініціативи перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр». Першою моєю думкою, щойно я почув про ініціативу, було категоричне несприйняття. Наступного дня, після розмірковувань, воно пом’якшилося. Тепер я ані висловитися однозначно проти цієї ідеї, ані підтримати її не можу. Обрання топоніму «Дорогожичі» під час відкриття станції 20 років тому було значною мірою випадковим, цей варіант з’явився на мапі почасти саме з метою уникнення назви Бабин Яр. Літописна назва Дорогожичі, на відміну від Бабиного Яру, не існувала в побутовому мовленні киян. Власне, назва Бабин Яр як позначення місцевості є аж ніяк не менш історичною за назву Дорогожичі.

Назва зупинки наземного транспорту «Бабин Яр» не знецінила пам’ять про трагедію. Назва «Сирець», яка для дослідників історії Києва і багатьох простих киян асоціюється з Сирецьким концтабором, також навряд чи витерла з пам’яті згадки про жертв нацистських злочинів. Тож я схильний не поділяти однозначного засудження цієї ініціативи, хоча і розумію аргументацію тих, хто з перейменуванням не погоджується. Дійсно, Бабин Яр — це не бренд і не просто символічне місце, а місце реальної трагедії, реальних убивств кількох десятків тисяч людей. Згадувати про це щодня (а саме це буде наслідком появи таблички «Бабин Яр» у транспорті) важко й боляче. І реакція на це буде різна у різних людей. У когось вона затре переживання про трагедію, у когось навпаки. Але не пам’ятати про неї взагалі — зараз це в Києві можливо — стане важко. 

Варто також пам’ятати, що села Собібур і Треблінка в Польщі існують. Ніхто не пропонував їх перейменовувати. І наявність у них автобусних зупинок із відповідними назвами жодним чином не знецінює пам’ять про жертв таборів смерті (із містом Освенцим ситуація трохи інша, бо на позначення табору в Польщі вживають винятково німецьку назву «Аушвіц-Біркенау», тож назва «Oświęcim» на автобусах до нього для пересічних поляків не асоціюється з місцем убивств).

Таке перейменування може оживити пам’ять про масове вбивство у свідомості багатьох киян, які ніколи не бували в однойменному парку й не бачили поставлених там пам’ятників. Зробити цю трагедію більш відчутною, більш близькою, більш особистою. Але самого лише перейменування (чи навіть дискусії про його доцільність) для цього недостатньо. Потрібно значно більше — музей Голокосту (можливо, взагалі в іншому місці), включення творів про Голокост і, зокрема, «Бабиного Яру» Кузнєцова, до шкільної програми з літератури тощо. Без послідовної роз’яснювальної й освітньої роботи перейменування буде безглуздим кроком, який принципово ні на що не вплине. А якщо така роз’яснювальна й освітня праця дійсно провадитиметься, питання про перейменування вже не сприйматиметься як настільки дискусійне. А значить і потреби в ньому як засобі актуалізації пам’яті про трагедію не буде.

Ганна Гриценко,
дослідниця правого радикалізму

Оголошення в метро «Зупинка Бабин Яр, поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони» виглядає як чорний жарт, і чорні жарти це не те, що може існувати у просторі інституціалізованої меморіальної культури. Про практики перейменування станцій метро, особливо з втратою ними історичних назв, мені невідомо. Найближча до Меморіалу загиблим євреям Європи станція метро у Берліні називається «Бранденбурзькі ворота» без жодних перейменувань, так само як і станція метро біля Топографії терору, музею на місці колишньої будівлі гестапо, називається історичною назвою «Потсдамська площа». Озвучений у дискусіях аргумент про містечко Освенцим також вказує на незнання історії та меморіальної культури, бо трудовий табір і табір смерті поблизу містечка Освенцим і села Бжезінка від самого початку називався Аушвіц, і ту саму назву носить і меморіальний музей, відкритий 1947 року. Радянська риторика про «табір Освенцим» така сама некоректна, як і «німецько-фашистські загарбники». 

Історія місцевості, розташованої довкола станції метро «Дорогожичі», давніша за історію міста Києва. У часи верхнього палеоліту тут була стоянка мисливців на мамонтів, у часи Київської русі слово «Дорогожичі» згадується у літописах, у XII столітті було розпочато будівництво Кирилівської церкви, яку згодом розписували Михайло Врубель та Іван Їжакевич. Навіть трагедій тут було більше однієї – 1942 року у цьому районі був розташований Сирецький концентраційний табір, а 1961 року відбулася Куренівська техногенна катастрофа. Зараз, окрім меморіального комплексу, неподалік є також військовий цвинтар, обласна клінічна лікарня, центральний морг та психіатрична лікарня. Перейменування нейтральної назви на трагічну знецінить як саму трагедію, так і всю історію місцевості, а також створить значний психологічний дискомфорт її мешканцям.

У КМДА повідомили, що питання перейменування станції метро розглянуть на засіданні Комісії з питань найменувань. Утім, дата засідання ще не визначена. Якщо Комісія прийме позитивне рішення, на мешканцям міста протягом двох запропонують голосувати «за» чи «проти» такої ініціативи. Після цього Комісія з питань найменування повторно розгляне ініціативу. 

Благодійний фонд «Меморіал Голокосту “Бабин Яр”» – це неурядова організація, яка прагне побудувати центр освіти, документації та пам’яті, присвячений трагічним подіям вересня 1941 року. Генеральним директором Меморіального центру є Макс Яковер, який перед цим очолював ВДНГ і працював управлінським партнером UNIT.City. Художнім керівником меморіалу є Ілля Хржановський, відомий своїм проєктом DAU, зйомки якого відбувалися в Харкові і частково фінансувалися Міністерством культури України. До складу наглядової ради меморіалу, зокрема, входить український олігарх Віктор Пінчук та російський бізнесмен українського єврейського походження Михайло Фрідман.