Лауреат Нобелівської премії з економіки: «Щоб не вибирати між життями та економікою, треба вже почати планувати»

Економіст, лаурает Нобелівської премії 2018 року Пол Ромер у подкасті «Danny in the Valley» розповів, яким бачить відповідь на питання, яке зараз ставлять собі керівники та керівниці держав по всьому світу: «Нам вбивати економіку чи вбивати людей?» Як «Хмарочос» розповідав раніше, існує взаємозв’язок між карантинними заходами та падінням економіки – чим більш жорстко впроваджується карантин, тим сильнішим є удар по підприємствах.

Пол Ромер пропонує зробити державні інвестиції правильно зараз, щоб за кілька тижнів цей жорстокий вибір мав більше варіантів, ніж два. З того, що відомо зараз, вважає він, можна зробити висновок, що треба концентруватись на виробництві тестів на виявлення хвороби та засобах захисту – масках, окулярах, можливо, навіть, захисних костюмах.

Це дозволить, по-перше, точно знати хто є носієм захворювання, щоб ці люди могли самоізолюватись, а по-друге, забезпечити себе достатнім захистом, аби можна було не дотримуватись карантину і ходити на роботу, якщо коронавірусу у вас не виявлено. На думку Нобелівського лауреата, це дозволить розширити вибір між карантином і економікою, що нормально працює, та – пом’якшити наслідки рецесії, яка вже на підході.

Але для цього доведеться витратити бюджетні кошти: «Ми втирачаємо 2 трильйони доларів на паліативну допомогу хворим, невже в нас не знайдеться менша сума, наприклад 100 мільярдів, на запуск виробництв масок та тестів у достатній для всього населення кількості?»

Ринкова економіка не дозволяє вирішити цю проблему лише за участі приватного сектору: «Ринок зараз не працює з етичних та моральних міркувань. Ринковою відповіддю на шалений попит на захисні паски може бути лише ріст цін на них. Скажімо, якщо раніше маску можна було купити за один долар, то тепер ринкова ціна може становити 12 доларів чи навіть 100 доларів. Це неприпустимо з етичної точки зору. Тому ринок будуть обмежувати законами про недопустимість спекуляцій. А для швидкого росту потужностей виробництва потрібно купувати нове устаткування, яке будуть використовувати, може, рік, а потім воно виявиться непотрібним, хоча розраховане, наприклад, на 10 років. А це тягне за собою підвищення собівартості масок. Тому ринок тут не працює. Ця ситуація скоріше нагадує економіку Другої світової, коли держава могла сама придбати устаткування для виробництва чи викупити товар за ціною, близькою до ринкової, таким чином покриваючи різницю з бюджету між справжньою вартістю та етично виправданою за теперішніх умов. Але для цього потрібні управлінці, які здатні приймати раціональні рішення», – коментує свою пропозицію Ромер.