Юристи Віталій та Владислав Власюк майже повністю за свій кошт зробили ремонт у дворі та під’їзді будинку, де розташований їхній офіс. «Хмарочос» поспілкувався з Віталієм Власюком про ідею облагородити двір, законодавчу невизначеність прибудинкової території, волюнтаризм, комунікацію з сусідами і реакцію міської влади на ініціативу. 

«Мені було ніяково, що клієнти приходять
в офіс, а в дворі – суцільний безлад…»

В нас були дуже добрі стосунки з власником квартири, яку ми зняли ще у 2008 році, аби в ній жити. Згодом виникла думка розпочати власний бізнес. Нам по 23 роки, ми щойно закінчили університет. Загалом у юриспруденції так ніхто не робить. А ми ризикнули. Через деякий час подумали, що тут непогане місце для офісу і, отримавши згоду від власника, почали переробляти квартиру. Зараз вона мало нагадує тодішню. А коли трохи відремонтували квартиру, щоб зробити з неї офіс, стали думати про подвір’я, сходи, вхід у під’їзд. Мені було ніяково, що люди приходять в офіс, а в дворі – суцільний безлад, а тинькування (штукатурка) в під’їзді сиплеться на голову людям. 

Фото: Тарас Кайдан

Мабуть, важливим підґрунтям для нашого рішення було те, що ми з братом виросли в приватному будинку в Вінниці і всю домашню роботу звикли виконувати самотужки. А в приватному будинку завжди багато справ надворі. Тато і покійний дідусь не лише навчили, що і як робити, але й прищепили любов до праці руками.  Цей досвід дав нам уявлення, з чого починати і куди рухатися.  

Так, ми організували ремонт у під’їзді, збили тиньк, зачистили перила. Плитку на підлозі в під’їзді, до речі, допомогла вибрати сім’я художників Снісаренків, яка живе в нашому будинку. Оскільки на наші звернення замінити проводку міська влада не реагувала, довелося її оновити самотужки. Та сама історія з освітленням надворі. Ми зробили з клумби газон із поливом і підсвітили його. 

На вхідні двері поставили цифровий замок. На ґанку, перед входом до під’їзду, була нерівна бетонна плита, яку повністю розбили. Ми поклали замість неї акуратну плитку-ФЕМ. Також вирішили проблему зі стічною трубою. Раніше вода звідти під нахилом текла в напрямку клумби. А це якраз там, де ходять люди – як наслідок вода завжди потрапляла під ноги. Ми прокопали рівчак, поклали туди решітки, викопали приймач – яму, куди збирається вода, щоб не розповсюджуватися далі. Також підрізали жасмин, який, до речі, гарно цвіте в червні, заварили паркан, щоб там не було отворів, зробили лавку. Все разом коштувало близько восьми тисяч євро. 

Шлагбаум вирішили поставити для безпеки. До того сюди заїздили сторонні, щоб припаркуватися. Ми направили листи-попередження в КМДА, в Міністерство надзвичайних ситуацій і в Міністерство охорони здоров’я, що ворота і шлагбаум будуть закриті, але в разі потреби ми гарантуємо доступ для спецтехніки. В охоронців усіх установ двору є пульти.

Фото: Тарас Кайдан

Ворота були дуже старі, судячи зі сталі, ще з 60-х років. Ми їх відреставрували і купили нові мотори, бо старі вийшли з ладу. Ідея закрити ворота виникла тому, що однієї ночі наш шлагбаум просто розібрали. Хтось заїхав, поки він був відкритий, а тоді не міг виїхати, коли його опустили. На щастя, вони його просто розкрутили і всі деталі поклали поруч. Хотілося би, щоб це не повторилося. 

У мене є ще нереалізоване бажання здерти весь асфальт і покласти на його місце плитку. Воно викликане суто функціональними задачами. У нас щороку прориває труби. Як наслідок –  треба постійно міняти асфальт. А плитку можна розібрати і скласти назад. Це набагато дешевше. 

Також ми зробили розмітку для паркування, але це якраз найменше витрат. Місце для людей з інвалідністю позначено синім, місце для електрокара – зеленим. Як не дивно, там справді не паркуються. Яскравий колір змушує задуматися. 

Зрештою, виходить так, що коли ти щось робиш, ти за це відповідаєш: ми зробили газон, ми самі його косимо… 

Як зреагували на ремонт сусіди?

Сусіди здебільшого адекватно відреагували на нашу ідею. Багато хто долучився. Втім, левову частку бюджету ми взяли на себе. Але я не вважаю, що в цьому разі потрібно вимагати великих вкладень від людей. 

Фото: Тарас Кайдан

Нашим сусідом, до прикладу, є капсульний готель Monotel. Я звернувся до них як до бізнесу, що мав би бути зацікавлений в облагородженні своєї території. На реставрацію воріт я витратив дві з половиною тисячі євро, а їм запропонував вкласти в хоча би 200. На це я отримав відповідь а-ля «нам це не треба». До прикладу, бабуся, яка живе на четвертому поверсі, вдова професора КПІ, сама принесла п’ятсот гривень, які я, звісно, не взяв. Мене обурила реакція готелю. Хіба можна створювати собі гарно прибраний бізнес-острівець посеред океану з лайна? Через безлад у дворі я також не втратив би своїх клієнтів, проте вважаю, що такий підхід неправильний. 

Як поставилася до змін у дворі міська влада?

Взаємодія з міською владою зводиться до «давайте робіть», «ви молодці». Для них це перевага, адже, зрештою, двір впорядкований. Нікому не цікаво, за чиї це гроші. ЖЕК просто припише собі цей ремонт потім.  

З одного боку, нібито в людей в Україні бракує здатності до самоорганізації. Коли доходить до прийняття рішень, власник і орендар покладають один на одного обов’язок зробити свій внесок. З іншого боку, я гадаю, що держава має вести себе активніше. Бо саме держава –  це той регулятор, який з’явився в суспільстві еволюційним шляхом. Якщо суспільство саме з усім розбирається, то навіщо нам взагалі держава? 

Труби в підвалі, приміром, так і не замінили, хоча вони трухляві. Раз на рік їх прориває у підвалі. Я вирішив поки що цим не займатися, оскільки це не так просто. Тут потрібна взаємодія з ЖЕКом. 

Біля воріт у нас зараз яма. Це вже третя яма. Дві попередніх я засипав і заасфальтував. Переконаний, що яма буде стояти, аж поки її не полагодимо ми, самотужки. В кращому разі без нашої участі її закидають щебенем. Це дратує, адже ми платимо за утримання прибудинкової території. 

Фото: Тарас Кайдан

Із цього приводу я не раз звертався до комунальників. Вони скаржаться, що ніхто не подається на оголошувані ними тендери. Як людина, що займається антимонопольним правом, я розумію, чому це так. Коли робота дрібна, то різниця між ціною і собівартістю настільки незначна, що подаватися на тендер просто немає сенсу. Ніхто не хоче витрачати на це час і сили. Тобто сучасні тендери нібито унеможливлюють зловживання, а з іншого боку, виникає купа бюрократії… ЖЕК звинувачує у всьому законодавця. Знову ж, держава повинна вирішувати цю проблему. Міська влада повинна вирішувати цю проблему. 

Як визначає статус прибудинкової території законодавство? 

В Україні є величезна проблема з визначенням статусу прибудинкової території багатоквартирного будинку. По суті це законодавчо не врегульовано. Ми, наприклад, нещодавно зверталися з запитом до міської влади, аби нам пояснили, яка в нашого будинку прибудинкова територія. І її намалювали не так, як п’ять років тому. Я не розумію, що могло трапитися за ці п’ять років. Це така собі юридична загадка. Також не існує чіткого регулювання того, можна огороджувати прибудинкову територію чи ні, а якщо можна, то кому і від кого. 

Наприклад, більшу частину цього будинку займає Державне агентство резерву України. Їхні автівки паркуються у дворі. Проте Агенство самоусунулося від благоустрою двору. Мовляв, нехай за парковку платять співробітники. Але співробітники платити не бажають. Ось вам конфлікт.

Розмітку я зробив на власний розсуд і керувався лише здоровим ґлуздом. Але який правовий режим території, де вона намальована? Якщо хтось зробив розмітку на прибудинковій території, треба її виконувати чи ні? Є правила дорожнього руху, які вимагають дотримання дорожньої розмітки на проїзній частині. Але в нас тут двір. Бізнес-центри, скажімо, погоджують схеми організації дорожнього руху з поліцією. 

Загалом у нас дуже багато потенційно конфліктних ситуацій. Наприклад, я беру і закриваю ворота. Кому я повинен їх відкрити, а кому не повинен? Я юрист, але очевидної відповіді не маю. Навіть шлагбаум – це спірно. Бо шлагбаум  – це мала архітектурна форма. І якщо кожен почне їх ставити, де заманеться, у нас буде місто шлагбаумів. 

Фото: Тарас Кайдан

Чи, скажімо, в нашому дворі є місця для паркування. Я маю право брати гроші за паркування чи ні? І як мені це робити? До речі, оператори паркувальних майданчиків повинні мати ліцензію. А це міг би бути вихід для Києва: загородити двір, виділити місце для гостей і заробляти. Через пів року ці гроші можна використати на благоустрій території. Звучить розумно, але я б не взявся реалізувати таке на практиці. 

До речі, один із сусідів, який трохи вклався в ремонт, запитував мене після цього, чому я не фарбую бордюри в певний колір. Виходить, що я плачу і тому я роблю вибір. Але це теж неправильно. Це теж зона потенційного конфлікту. Я кажу, що я хочу газон, інші кажуть, давайте заасфальтуємо і зробимо паркомісце. Як приймати рішення?

Така неврегульованість викликає волюнтаристські дії. От наші сусіди повісили в себе величезний кондицінер. Коли він працює, людину поблизу неприємно обдає потоком повітря. Їм це зручно, але як щодо решти жителів? 

Я очікую, що найближчим часом ми переїдемо в бізнес-центр, бо нам стало дуже тісно в маленькому офісі. Але мені не шкода зусиль. Я вважаю це історією про соціальну відповідальність і хочу, щоб люди брали приклад. Якщо я отримую прибуток і завдячую якомусь місцю, то я повинен щось віддавати. А кожен бізнес повинен бути соціально відповідальним.