Економічний дискурс останнього десятиліття у Великобританії та Європі загалом концентрувався на тому, наскільки урізати соціальні видатки повинна держава. І він виявився абсолютно нерелевантним для нинішньої кризи, пише The Atlantic.

Провідні економісти, серед яких колишній голова Європейського центрального банку Маріо Драґі та колишній головний економіст МВФ Олів’є Бланшар, раніше зазначали, що значні державні борги скорочують ріст економіки. Але сьогодні вони виступають за збільшення державних витрат, які описують як характерні для воєнного періоду. 

На практиці більшість уроків з економіки воєнного часу підкажуть нам не те, що робити зараз, а які виклики та зміни нас чекатимуть, коли пандемія скінчиться, зазначає економіст Даніель Сасскінд.

Важливі товари треба виробляти самостійно

Перш за все, вкрай мало країн змогло відреагувати на кризу самостійно: національних потужностей не вистачило для виробництва якісних тестів, масок, ліків чи апаратів для вентиляції легень у моменти найбільшої потреби. США, наприклад, на 90% залежить від антибіотиків з Китаю. 

Саме тому незабаром ми можемо повернутися до дискусій про протекціонізм та можливість розбудови і захисту стратегічних для держави галузей виробництва, навіть якщо це суперечить базовим економічним принципам конкурентної переваги.

Гідна платня важливим спеціалістам

По-друге, ми можемо побачити трансформацію у ставлені до певних професій. Друга світова війна, зокрема, змінила ставлення до жінок на ринку праці. Сьогодні йдеться радше про професії, які мають значну соціальну важливість, але оплачуються невисоко.

У Великобританії, наприклад, до них можна віднести медсестер, доглядальників, соціальних працівників, вчителів тощо. Сьогодні їхня заробітна плата не відповідає ключовій ролі цих професій у суспільстві. На додаток, частину з цих працівників вважають низькокваліфікованими – і їм може бути складно мігрувати в країну після Брексіту.

Контроль над новими монополіями

По-третє, варто стежити за збереженням ринкової конкуренції. Воєнні конфлікти першої половини ХХ століття створили надзвичайно сприятливі умови для утворення монополій: певні компанії отримували підтримку від держави або були розташовані достатньо вдало, щоб отримувати вигоду від ситуації. Багато менших бізнесів боролися за виживання, але врешті були викуплені більшими компаніями.

Сьогодні ми можемо побачити розгортання подібного тренду: компанії на кшталт Amazon, Netflix, Facebook і Zoom забезпечують нас необхідними товарами та послугами, в той час як менші бізнеси без фінансової подушки, що дозволила б пережити цю кризу, закриваються.

Під час Першої та Другої світових воєн використовували податок на надприбутки, щоб переконатися, що жодна компанія не отримує диспропорційні переваги у часи загальної кризи. Можливо, варто не лише розглянути можливість такого податку сьогодні, але й з часом переглянути різні сектори економіки загалом, щоб переконатися, що вони досі керуються правилами здорової ринкової конкуренції.

Підтримка держави після глобальних потрясінь 

Останній урок з економіки у період війни стосується майбутнього держав. Сьогодні вони зробити значний крок для подолання кризи, наприклад Британія підтримала приватний сектор через гарантування заробітної плати. І держави навряд повернуться до попереднього стану, коли все закінчиться. Так було у минулому: найсильніші європейські держави загального добробуту, які почали більше витрачати на соціальну сферу, постали саме у післявоєнний період. Криза COVID-19 призупинила економічну парадигму, за якою країни Європи так обмежували свої витрати останні кілька десятиліть. А тому, на думку Даніель Сасскінд, подібні трансформації можуть відбутися і сьогодні. 

Читайте також: Як коронавірус вплине на економіку? Основні тези експертів Центру економічної стратегії