Чи зможуть українські партії висувати кандидатів у малих громадах?

Профільний комітет парламенту 22 квітня підтримав законопроєкт №2769 про зменшення в десять разів розміру застав на місцевих виборах.

За чинною нормою кодексу суму застави визначають за такою формулою: чотири мінімальні зарплати на кожні десять тисяч виборців. Автори законопроєкту ж прагнуть оновити формулу: чотири мінімальні зарплати на кожні дев’яносто тисяч виборців. Тепер за нього мають проголосувати народні депутати на засіданні ВРУ.

На минулих місцевих виборах усі міста обирали депутатів за партійною системою, а до Ради проходили партії, що подолали 5-відсотковий бар’єр та кандидати з вищим внутрішньопартійним рейтингом. Але при цьому кількість виборців у населених пунктах не враховувалась.

Тож подекуди виходило так, що міста обласного значення, що за кількістю мешканців значно менші за деякі села й селища в тій самій області, обирали кандидатів за партійною системою, а в населених пунктах, де кількість виборців могла бути значно більшою, обирали за мажоритарною системою.

Експерт Інституту Політичної Освіти Олександр Солонтай вважає, що існуючий бар’єр у 90 тис. виборців треба зберегти, щоб не шкодити місцевому самоврядуванню та вважає: те, що на виборах 2015 року в маленьких і середніх містах була партійна система, а в селах та селищах – мажоритарна, поставило громади в нерівні умови.

Політичний консультант Максим Колесніков схиляється до бар’єру в 30 тис. виборців та зазначає, що міста обласного значення, де вже була партійна система, теж мають йти за такою системою: зберегти мажоритарку на низовому рівні, але ввести обов’язкове партійне висування, щоб навіть у малих громадах з’явилася хоча б символічна застава у кілька тисяч гривень.

Очільник ГО «Трипільський край» Євген Цяпенко переконаний, що бар’єр потрібно знизити з 90 тис. до 10 тис. виборців. Тоді громадські активісти, які захочуть піти в політику, зможуть обирати з-поміж молодих партій, з якими можна йти в місцеве самоврядування. При цьому «токсичні» політики матимуть менше шансів перемогти за системи відкритих списків.

Проблема полягає в тому, що в Україні доволі низька якість партбудівництва, нерідко замість політичних партій до влади приходять політичні проєкти, над системним розвитком яких мало хто працює. Окрім того, на кожних виборах в Україні є техкандидати або технічні партії. Їх використовують, щоб отримати спостерігачів на дільницях або членів виборчих комісій, які відповідають за підрахунок голосів.

Ще однією слабкістю політичної культури України є те, що політичні партії перетворюються на франшизу. Якщо потрібно «провести» когось до влади, тоді політичний бренд працює як франшиза. До того ж і в парламенті, і на місцевому рівні є таке явище, як «тушкування», коли депутати, що зайшли до ради від однієї партії, а після отримання мандату змінюють свої цінності та погляди.

Але обидва ці фактори не вплинули на системне рішення підтримати Виборчий кодекс та запровадити вже на останніх парламентських виборах відкриті партійні списки і не можуть бути достатнім аргументом, щоб не поширювати відкриті списки на вибори у громадах, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч.

Фото обкладинки: Element5Digital