Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 317 днів. За цей час ми опублікували 26449 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
Стати членом Товариства | Хто ми такі?
Богдан Лепявко
Підсвідомо люди часто опираються змінам, які загрожують усталеному способу життя. І не через те, що обов’язково стане гірше. Але точно стане інакше, і це лякає. Але зміни однаково відбуваються попри наші бажання – і корисно навчитись їх правильно сприймати, перш за все, для збереження власного емоційного здоров’я.
Глобальна пандемія добряче похитнула наші щоденні звички і уявлення про «норму». Настільки, що навіть поїздки у звичайнісінькому метро, що недавно відновило свою роботу, тепер сприймаються як пригода. Втім, метро не встигло перетворитися остаточно у щось надзвичайне, але в той же час ми достатньо від нього відвикли, щоб подивитись на підземку з нової точки зору.
В той же час, під час карантину у Києві у 2,5 раза зросла кількість велосипедистів, як свідчить нещодавній підрахунок, а також суттєво зросли продажі як велосипедів, так і електросамокатів та інших подібних засобів мікромобільності. Втім, частина суспільства досі не готова визнати їхні переваги та місце у місті.
Киянин Сергій Пасюта написав жартівливий пост, а я вирішив розвинути цю ідею і пояснити, що ж не так з цим та подібними твердженнями – на прикладі метро застосувати ті ж стереотипи і упередження, які зазвичай використовуються щодо велосипедів. Отже, глузуємо над користувачами метро:
— Метро, ха-ха! А як мені на метро вночі доїхати з Жулян на Троєщину? Правильно, ніяк! То ж не смішіть мої тапки цими розмовами про те, що час вже відкривати метро!
— Знову ці побрехеньки про метро. І за скільки ви на своєму метро доїдете з Червоного хутора на Лісову? За півтори години? Дякую, але метро не для київських відстаней.
— Ха-ха, ніколи в житті не бачив, щоб хтось на Троєщині їздив на метро!
— Мало хто фізично витримає стояти в метро від Лісової до Академмістечка. А в годину пік вже на Чернігівській у вагоні жодного сидячого місця не знайдеш!
(Дуже часто можна почути аргумент, що не всі райони міста є доступними для поїздок на велосипеді, або ж що розміри міста надто великі для цього транспорту. Втім, значна частина людей не потребує щоденних поїздок з Лісової до Академмістечка, а переміщується на значно менші відстані).
— І що, бабуся з паличкою або дідусь на милицях зможе скористатися вашим метро? Не смішіть, там всюди сходинки і підземні переходи!
(На жаль, місто лише нещодавно почало роботу по створенню безбар’єрних просторів, і робота ця ведеться не надто швидко)
— Хто буде користуватися наземною гілкою метро, коли у нас п’ять місяців на рік зима? П’ять хвилин стояти на морозі на платформі і чекати поїзд? Цікаво, скільки таких ідіотів знайдеться.
— У зливу деякі станції заливає, ну який це надійний транспорт.
(Те ж саме стосується і наземного транспорту; недотримання інтервалів у Києві часто змушує людей по 20-30 хвилин чекати у холод або спеку, в той час як для велосипеда такі ж умови чомусь виглядають вже критичними).
— Їм побудували станцію Дніпро. І що, хтось колись бачив там більше двох людей? А на цю дурню витратили наші гроші
— Метро будують за мої податки, чого це там їздять бомжі, діти і ті, хто отримує гроші в конверті?
(На жаль, досі велоінфраструктура у Києві будується за залишковим принципом, бо «чому витрачати бюджет на невідомо що?»)
— Метро — це чудовий вид транспорту, але не для нашого менталітету. У Лондоні метро з 1863 року розвивають, там це частина культури. Mind the gap, оце все. А якщо у нас метро на Теремки лише 6,5 років як відкрили, то про що говорити. У нас люди нескоро до метро звикнуть.
— Як можна в годину пік їхати в метро, якщо після нього треба в душ?
— А ви випробували 300 кг будматеріалів у метро провезти? Спробуйте ще на метро перевезти диван чи холодильник з лівого берега на правий — я на вас подивлюся.
(Поширена логічна помилка. Хто її допускає, ставлять питання «або-або», виключаючи, що різні види транспорту можуть існувати одночасно і слугувати різним потребам, але при цьому кожен потребуватиме своєї інфраструктури).
— А нічого, що пішохідний ескалатор доводиться долати стоячи? Ці пасажири по ньому ходять, і речі не в руках тримають! Постійно бачу то з візком, то з самокатом, то біжать по ескалатору, скільки нещасних випадків щороку?
— Чому пасажири метро не проходять курси з техніки безпеки?
(Метро – чудовий приклад середовища, де інфраструктура та умови знижують ймовірність нещасного випадку для пасажира. Пасажир не несе значної загрози, і його хибна поведінка може зашкодити, перш за все, йому самому. Тому пасажирів, задля практичності використання цього транспорту, не змушують нічого вчити, натомість дійсно важливу інформацію подають у короткому та доступному вигляді гучномовцями та яскравими й простими плакатами. Високу загрозу у метро несуть потяги, тому машиністи проходять навчання, дуже ретельно дотримуються всіх внутрішніх правил, та проходять регулярні перевірки. Але варто піднятись з метро на вулицю – і ця очевидна логіка для багатьох вже не працює. Хоча, здавалося б, ситуація аналогічна: є вразливі пішоходи та велосипедисти, а є небезпечний моторизований транспорт).
— Купив річний проїзний на метро – його вкрали. Більше в метро ні ногою.
(На жаль, негаразди трапляються скрізь. Вкрадений проїзний на метро чи автомобіль, за відсутності альтернатив, не стане перепоною, щоб купити новий. Те ж саме стосується і велотранспорту).
— Хрустики – це ті пасажири, що впали на колії, смішно хрустять під потягом.
(А це – наше улюблене. Дискримінація та дегуманізація через обраний вид транспорту)
Як бачимо, стосовно метро всі перелічені твердження виглядають абсурдними. Чомусь одразу очевидно, що холодильник треба возити додому не щодня, і для цього можна скористатися послугами доставки, а відсутність можливості проїхати з ним в метро аж ніяк не є перепоною щоб користуватися ним у інші дні, коли холодильник везти не потрібно.
Під час карантину стали ще більш очевидними переваги власного автомобіля. В той же час є зрозумілим, що, по-перше, рівень користування автомобілем та їхня кількість для Києва та інших великих українських міст вже є критичними, а по-друге, хто не має власного автомобіля, зазнає обмежень та дискримінації. Тому саме розвиток громадського і велотранспорту має стати пріоритетами розвитку міст, це дозволить суттєво розвантажити міські вулиці та створити рівні умови для мобільності всіх жителів.
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
