Конституція України говорить: «Кожна людина має невід’ємне право на життя». Однак важливо не забувати ще й про його якість та зручність. Також у Конституції вказано: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». Теж чудове право! Але краще, щоб українці не лише могли озвучувати свої прагнення, думки, а щоб їх чули ті, до кого вони адресовані. Нині активісти працюють над тим, аби зробити голос кожного громадянина важливим та впливовим хоча б у одному аспекті життя. Мова про законну можливість долучатися до планування публічних просторів, благоустрою міст та сіл.

Наразі громадськість не має жодного права офіційно впливати на ті умови життя, зручності та блага, якими їй в результаті і користуватися.

Як реконструювати та якими зонами відпочинку наповнити парк, як відремонтувати та озеленити вулицю, як загалом використати ту чи іншу частину населеного пункту? Вирішують чиновники.

Однак кожен з нас робить свій внесок у загальний бюджет, зокрема, власними податками. То чому не запитати у людей, що хочуть вони? Досвід європейських країн доводить, що це правильно і демократично, тож і Україні потрібно зрушити з місця в цьому питанні. Й перші кроки вже зроблені.

Перші кроки

Реалізацією права «висловлюватися» вже активно займається Рада Європи, зокрема, в межах проекту «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». Її експерти, а також публічні службовці, неурядові організації, спеціалісти з містопланування та архітектури почали з того, що провели декілька семінарів та воркшопів. На них проаналізували головні проблеми на цьому шляху. Одна з них – наразі немає такого поняття як «публічний простір» у документації, що стосується містобудівної діяльності. Відповідно відсутнє розуміння, що належить до цих просторів. Тож першим кроком стало визначення самого поняття.

Публічним чи громадським простором можна вважати територію чи навіть будівлю в населеному пункті, якою можуть вільно користуватися усі представники громади.

Такі простори призначені для відпочинку, спілкування, проведення культурних заходів тощо. Це можуть бути парки, сквери, майданчики, історичні чи мистецькі пам’ятки, різновиди вулиць, пляжі. Однак остаточне визначення буде ще допрацьовуватися.

Та, на жаль, термінологія – не найбільша проблема у цій ситуації. Для того, аби публічні простори проектували ефективно, без корупційних ризиків та з урахуванням думок українців, потрібно зробити масштабну законотворчу роботу. По-перше, розробити окремий проект закону, який би окреслював усі права та можливості громадян. Цей процес уже виходить на фінішну пряму. По-друге, внести необхідні зміни у кілька десятків законів та постанов, норми яких часто застарілі та неактуальні.

Чи не в першу чергу мають трансформуватися застарілі державні будівельні норми, більш знайомі багатьом за абревіатурою «ДБН». Це потрібно, щоб проєктування публічних просторів відбувалось інклюзивно, враховуючи потреби різних категорій населення, а іноді – просто в межах здорового глузду.

Також варто агадати, що є Постанова КМУ «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні». Вона ніби частково перегукується з тими змінами, на яких нині наголошують експерти. Однак на практиці процес участі активістів є досить складним і неефективним. І Постанова стосується лише містобудівної документації, тобто лише загальних питань, а не локальних рішень щодо облаштування конкретного простору.

Загалом, щоб ініціативи ефективно запрацювали, потрібно вирішити цілу низку проблем – від глобальних до дрібних. Наприклад, необхідно ліквідувати наявні правові колізії та переконатися, що розроблені пропозиції не створять нових. Також варто запропонувати ефективний порядок створення, експертизи, реалізації та введення в експлуатацію проектів благоустрою. А ще потрібно у «Стратегіях розвитку міст» визначити роль та механізм залученню мешканців до благоустрою.

Вибір за кожним містом

Та хоча до завершення розробки закону, його розгляду, та, є така надія, прийняття, пройдуть ще місяці, місцева влада в регіонах з власної ініціативи уже може дещо змінити. Рада Європи разом з іншими експерами розробили положення “Про громадський простір та участь громади в його плануванні”. Будь-який населений пункт може ним скористатися, аби дати право голосу своїм мешканцям. Поради можна адаптувати під свої потреби та звернутися до експертів для консультації і навчання.

Саме так і зробила влада Дрогобича, що на Львівщині. Там почали з того, що протягом кількох тижнів квітня проводили публічні консультації щодо планування однієї із вулиць міста. Громадянам пропонували ознайомитися із наявним проектом благоустрою та надати свої пропозиції: бачення наповнення пішохідної зони, принципової наявності чи відсутності певних елементів. Наприклад, містяни вказали на необхідність створити зону паркування, зокрема, для туристичних автобусів. Також наголосили на балансі між розміром парковки та пішохідною зоною, що дозволить розвиватися закладам, розташованим на вулиці. Були й пропозиції створити яскраву фотозону, яка б запам’яталася туристам.  Звичайно, думки громади можуть різнитися, але зовсім їх не враховувати – точно не вихід.

Про те, як це – довго та безрезультатно кричати у порожнечу – знають активісти з багатьох населених пунктів України.

Наприклад, з 2016 року полтавчани борються за створення парку на березі річки Ворскла. Щодо рекреаційної зони розміром у 25 га вже могло реалізуватися два не найкращі сценарії. Її давно могли знищити та забудувати торгово-розважальними центрами або ж просто залишити напризволяще це потенційно туристичне місце, яке перетворювалося на масштабний смітник. Проти першого активісти виступили 2017 року, а проти другого – борються постійно (влаштовують масові прибирання, челенджі). Міська влада довго не чула людей, які хочуть зберегти та облагородити цю територію. Роками знаходилися відмовки та сумнівні аргументи. І лише нещодавно представників громади долучили до відповідної робочої групи. А проект парку активісти невдовзі почнуть розробляти за допомогою донорського (аж ніяк не бюджетного) фінансування. Якби всі ці моменти регулювалися законом, очевидно, не потрібно було б чотири роки доводити право громади впливати на надважливі рішення у благоустрої міст.

В Києві активісти лише минулого року боролися за зважений та раціональний підхід у реконструкції ландшафтного парку в Солом’янському районі. Вони доводили, що проєкт, за яким вже почалися роботи, містить порушення, базується на помилкових даних. При цьому влада наголошувала, що з активістами консультуються, а останні – це заперечили. В Ужгороді кілька років тому містянам довелося відстоювати історичну липову алею та доводити, що запропонований владою проєкт ремонту набережної – їх вкрай не влаштовує. Акція протесту дійшла до того, що активістам довелося запровадити цілодобове чергування, щоб чиновники по-тихому не почали роботи.  Таких прикладів по всій країні – десятки.

Чому важливо мати право бути почутими?

Чому ж настільки важливо принаймні надати українцям право брати участь у проектах благоустрою? Адже люди живуть без цього і, відверто кажучи, далеко не кожен ним скористається навіть якщо буде можливість. Відповідь проста: нереально досягти розвитку держави в цілому та високої якості життя кожного з нас, якщо населення не є частиною процесу прийняття найважливіших рішень. Демократія передбачає управління, в якому органи самоврядування знаходяться у тісній співпраці з громадськістю та усіма зацікавленими сторонами. І публічні простори чи не в першу чергу мають формуватися саме у цій синергії.

Люди хочуть, щоб управлінці міст до них дослухалася, розуміли їхні потреби. Та багато хто поки не усвідомлює потреби публічно висловитися або переконаний, що це будуть просто слова на вітер. Тож влада на всіх рівнях повинна не лише створювати умови, а й заохочувати громадську участь у створенні та реалізації проектів благоустрою. Саме це – шлях до задоволеного та відповідального за власне життя населення і ефективного управління країною.