Сенс реставрації полягає у збереженні автентичності частково чи повністю. Коли нема вже об’єкта – то відновлення. Відновлення ж по-київські – це коли реставрувати складно, а тому краще зробити нове і можна з іншого матеріалу.

Український скульптор-анімаліст Юрій Рубан наприкінці 1960-х років створив видатні художні твори для Київського зоопарку, які вражають грою стилізованих форм сучасної скульптури. В даному випадку скульптурні групи відновлюють у бронзі родичі скульптора: Олександра Рубан та Віктор Липовка. Насправді, відновлюють ґрунтовно і  якісно, але реставрація б зберегла справжність.

Скульптура “Леви”. Вхід до Київського зоопарку. 1968. Фото: Вікіпедія

Оригінальні скульптури були виготовлені з мідної чеканної оболонки та бетонного заповнення.  Мідні речі навіть у землі не гниють за дві тисячі років, а тут чомусь ну ніяк не реставрується. Мідь – чудовий матеріал для скульптур під відкритим небом і єдиним потужним чинником їхнього руйнування є крадіжка мідних фрагментів для здачі у пункт утилізації металів. З одного боку це пов’язано з відсутністю нагляду, охорони і відеоспостереження за скульптурами, а з іншого боку – з відсутністю контролю за пунктами утилізації, де спокійно приймуть фрагменти обличчя Лесі Українки (зірвано з музею на вул. Саксаганського), чи частини надгробку поетеси, чи будь-якого іншого пам’ятника.

До речі, скульптурна група «Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва», яку виконав Василь Бородай у 1982 році, теж була виготовлена з мідної чеканної оболонки і бетонного заповнення. У 2000-х цей пам’ятник почав руйнуватись значно сильніше, ніж фігури біля зоопарку, через проблеми не з мідною оболонкою, а несучою залізобетонною консоллю дуже складного виносу. Тим не менш, цей пам’ятник було успішно відреставровано у 2010 році.

Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва. 1982. Скульптор: Василь Бородай. Фото: Вікіпедія

Дивно, що у Римі кілька років реставрували кінну скульптуру Марка Аврелія (175 рік н.е.). Можна ж було відновити з нормального нового матеріалу, навіть форму скопіювати до мікрона. Але автентичність не переходить на нову форму, треба хоча б шматочок від старої. Так працює ця магія. Історична матеріальна річ стає реліквією для людини, родини, міста, країни. Завдяки збереженню матеріальної частки. А відновлена повністю форма – це важливо, це повернення у контекст сучасного середовища, це краще, ніж забуття. Але відновлення замість реставрації – це втрата магічної сили “тієї самої речі”. Всі справжні історичні форми у місті (решітки парканів, балконів, ліхтарі і таке інше) треба не просто реставрувати, раптово побачивши руйнування (альтанки Володимирської гірки), а підтримувати системно у нормальному стані.

Правду кажучи, на площі стоїть копія Марка Аврелія на коні, але давньоримський оригінал, чудово відреставрований, стоїть у музеї поруч з цією площею.

Зрозуміло, що нові скульптури за зразком оригінальних стануть привабливою та спадкоємною частиною нової вхідної зони Київського зоопарку. Проблема значно ширше. Проблема у системному наданні переваги відновленню замість цілком можливої реставрації окремих скульптур, архітектурних деталей, цілих фасадів.   

Кінний монумент Марку Аврелію у Римі. 175 рік н.е. Оригінал у Капітолійському музеї. Копія – на Капітолійському пагорбі. Фото: Вікіпедія

Навіть той самий автор не може зробити те саме пізніше, а тільки авторську копію. Втрачає цінність автентичність, справжність історичних об’єктів, свідків складного життя цієї держави. Якби Парфенон був десь у Києві на Подолі – його у гіршому випадку б знесли, як аварійно-небезпечну споруду, а у кращому випадку – відновили б з надбудовою кількаповерхової мансарди, щоб “меценати” залишились у прибутку після допомоги країні.

Так само на історичних фасадах збивають ліпнину і роблять схожу замість реставрації того, що можливо. Хоча більшу частину художньої цінності фасаду несе ліпнина, а не мурування стін.

Сумний висновок з позитивним відтінком надії:

Україні потрібні сьогодні фахові реставратори у сфері скульптури і архітектури, яких дуже бракує. Можливо реставрація потребує більше часу, ніж нове виготовлення, але при прийнятті рішення, коли є вибір: реставрувати оригінал чи відновити його у вигляді копії – це вибір між втратою оригіналу і збереженням оригіналу.