Як у Сінгапурі вирішили житлову кризу і чому зараз там найбільший відсоток власників житла?

Після здобуття незалежності у 1959 році Сінгапур зіштовхнувся з житловою і соціальною кризою, яку урядові вдалося вирішити. Зараз у цьому місті-державі – один із найвищих відсотків власників житла й понад 80% населення живе у квартирах, збудованих державою. Яким чином цього вдалося досягти, пояснює Bloomberg CityLab.

Як порт Сінгапур приваблював сотні тисяч мігрантів з Китаю, Малайзії, Індії та інших частин Азії, що призвело до перенаселення і, відповідно, браку житла, а також до етнічних конфліктів. Будинки ділили на однокімнатні помешкання, в яких могла тіснитися велика родина, чимало людей жили у нетрях без води й каналізації.

Стара колоніальна забудова у Сінгапурі. Фото: Cris Tagupa, Unsplash

Для вирішення кризи уряд створив Житлобудівну Раду (Housing Development Board), якій вже 1961 року довелося мати справу з надзвичайною подією. Під час великого мусульманського свята спалахнула пожежа, яка знищила територією завбільшки з вісім футбольних полів, де розташовувалися нетрі. 16 тисяч людей залишилися без даху над головою.

Лише за рік Житлобудівній Раді вдалося поселити постраждалих у нові домівки та отримати кредит довіри. А до середини 1960-х держава забезпечила житлом 400 тисяч людей.

Фото: Andrea Ang, Unsplash

Перше житло являло собою 10-поверхові житлові блоки з 12 квартирами на поверсі, розташованими вздовж довгого коридору – подібне планування можна побачити у радянських «гостинках». Зручності обмежувалися рукомийником у кухні та крихітною ванною кімнатою з душем і підлоговим туалетом. Однак житло було безпечним, чистим та – найголовніше – за ним добре доглядала держава.

Надалі Житлобудівна Рада вирішила субсидувати житло для родин із нижчого середнього класу. Квартири з двома-трьома спальнями у новобудовах продавали по 4900 сінгапурських доларів (за нинішнім курсом це приблизно 3500 доларів США) на умовах оренди терміном на 99 років та заборони перепродажу протягом п’яти років.

Через п’ять років власники перепродавали такі квартири вже за значно вищою вартістю. Навіть зараз двокімнатна квартира з тієї першої черги – без ремонту та орендою, яка спливе за 43 роки, – продається за 220 тисяч доларів.

Фото: John T, Unsplash

Нове житло будували мікрорайонами (що теж можна порівняти з радянським містоплануванням у спальних районах), кожен з яких забезпечували необхідною інфраструктурою, такою як поліклініки, громадські центри, бібліотеки, магазини тощо.

Сінгапурські містопланувальники продумували мікрорайони до найменших дрібниць – і не в останню чергу зважали на етнічний склад населення. Щоб уникнути утворення етнічних анклавів, в одному будинку намагалися селити представників усіх найбільших етносів – китайців, малайців, тамілів тощо.

Самі квартири планувалися таким чином, аби збільшити корисну площу, наскільки це можливо. Так, на схемі з типової забудови на Марін-парад видно відсутність коридорів. Цікаво, що чимало таких квартир має комору, обладнану як бомбосховище – з посиленими бетонними стінами та масивними металевими дверима – на випадок військового втручання. Одну з таких квартир на Марін-парад зараз продають за один мільйон доларів, оренда спливе за 53 років.

Фото: Josh Kramer

У той час, як у багатьох містах соціальне житло і типова забудова з часом перетворюється на нетрі за відсутності догляду, у Сінгапурі держава постійно дбає про стан будинків. У них роблять ремонт, періодично замінюють ліфти та сходи тощо. Забудові на Марін-парад вже майже 60 років, і жоден будинок не було знесено, а також нічого не добудовано до оригінального проєкту.

У 2016 році загальний обсяг ринку перепродажу оцінювали у понад 400 мільярдів доларів. Ріст вартості нерухомості став настільки вагомим рушієм економіки, що дозволив Партії Народної Дії залишатися при владі весь час з часів здобуття Сінгапуром незалежності.

Читайте також: Чому в Гонконгу будують настільки щільні житлові райони?

Головне фото: Tony Shostak, Unsplash