Підпорядкування міської інфраструктури індустрії, властиве XX століттю, давно втратило свою доцільність.

Сьогодні в містах намагаються відновити втрачений баланс природи і цивілізації, аби зробити їх придатними для життя після тривалого індустріального виснаження. Одним зі способів відновлення такого балансу є ревіталізації набережних. 

Тенденція до переосмислення ролі місць із доступом до води розпочалася в 70-х роках минулого століття. Мегаполіси один за одним починали займатися деіндустріалізацією прибережних територій, роблячи набережні приємними і зручними для піших- і велопрогулянок. Стало зрозуміло, що саме це забезпечує людям базовий контакт із природою і суттєво підвищують якість життя. Так, закинуті і часто маргіналізовані індустріальні зони біля води стають популярними просторами для життя, дозвілля і рекреації. 

«Хмарочос» зібрав історії містян, які живуть неподалік від води у різних країнах і розповідають, за що цінують цю можливість.

Анна Топіліна

культуролог, Швеція

Я приїхала жити і навчатися в Мальме в 2011 році. Район Вестра Хамнен (Västra Hamnen в перекладі зі шведської – західна гавань) на той момент уже збудували. Саме на цій набережній я проводила найбільше вільного часу. Вона стала фоном для перших фотографій, простором для самотніх прогулянок й місцем зустрічі з новими друзями.

Вестра Хамнен – околиця Мальме, побудована в 2001 році на приблизно 175 га території, яка до 21 століття була промисловою. Тут мешкає приблизно 10–12 000 жителів і є інфраструктура для життя, роботи, освіти і дозвілля. Це перший проєкт у Скандинавії, рівень вуглецевих викидів якого прямує до нуля. Енергопостачання району є повністю самодостатнім і на 100% забезпечується вітровою та сонячною енергією та біогазом. Цей район ще називають «містом майбутнього».

Інфраструктура набережної з одного боку мінімалістична, а з іншого – відкрита для різних можливостей. Я ходила туди читати книжки, писати дипломну роботу, перекладати книжку, лежати на траві, зустрічати захід сонця за келихом вина, робити соціологічні проєкти, кататися на велосипеді і багато іншого.

Вестра Хамнен

Зараз неподалік живуть мої подруги. Тому я досі навідуюся туди раз на тиждень випити кави. Піти на набережну – найкращий спосіб «провітрити голову» чи розігнати поганий настрій. До того ж довкола дуже зелено. 

Вестра Хамнен розташована всього за кілометр від історичного Мальме. Тому гарним варіантом активного відпочинку може стати піша прогулянка до старого міста. 

Ми з донькою часто ходимо на дитячий майданчик, найбільший у Мальме і любимо посидіти в кафе на березі моря. Набережна – це моє особисте «місце сили». Щонайменше раз на тиждень я маю туди потрапити.  

Ще 20 років тому Мальме було досить похмурим містом. Здебільшого, тут розташовувалися заводи – корабельний, суднобудівний, цементний тощо. Приміром, моя нинішня квартира розташована саме на місці цементного заводу в колишньому індустріальному районі біля води під назвою Limhamn Sjöstad, який активно ревіталізують.

Limhamn Sjöstad – портовий район у Мальме, який наразі перетворюють на житловий. Тут будують автономний мікрорайон зі шведською і міжнародною школою, дитячим садком, поліклінікою, аптекою, супермаркетом тощо. В ході ревіталізації району для містян стала доступною і набережна завдовжки приблизно один кілометр.

Ми з донькою Софією майже щовечора гуляємо набережною поблизу дому. Це найкращий спосіб швидко вибратися з квартири. До речі, коли почалася пандемія, у Мальме не впроваджували строгий карантин. Натомість міська влада заохочувала нас гуляти. Тож ми щовечора ходили до води. 

Насправді місто дуже виграло від ревіталізації Limhamn Sjöstad. Замість покинутих фабричних приміщень воно отримало сучасний район із виходом до води.

Владислав Власюк

адвокат, партнер юридичної фірми «ePravo»

Довгий час у Києві я жив у центрі міста. Проте одного разу поїхав на прогулянку на Оболонську набережну. Саме в цей період у мене закінчувався договір оренди квартири і продовжити його було неможливо. Я подумав – а чому б не пожити біля води?

Так я переїхав в квартиру на Героїв Сталінграда. З обох вікон на дванадцятому поверсі нової домівки відкривався мальовничий вид на Оболонську набережну.

Крім того, на набережній багато можливостей займатися спортом чи посидіти в кафе. Там добре кататися на велосипеді чи самокаті. Чесно кажучи, в теплу пору року я відчував себе майже, як на курорті. 

Коли на вихідних для відпочинку на набережній збиралося багато людей, ми з друзями досліджували відлюдькуваті узбережжя затоки Собачого Гирла. Всього півгодини пішки – і можна опинитися серед диких зарослей і пісків. 

Узимку життя біля набережної стихає. Людей стає менше, літні кав’ярні закриваються. Втім, у цьому спокої є свої переваги. Якось я вирішив перейти замерзлу Оболонську затоку і дійти аж до півострова. Було страшно, але й цікаво. Рішення було спонтанним, а маршрут від того ще більш захопливим. 

Моя діяльність як юриста здебільшого зосереджена в центрі. Але маю сказати, що життя в районі з безпосереднім виходом до води таки має свої переваги. Я дуже радий, що отримав такий досвід. 

Григорій Зотов

архітектор проєкту «Новий Поділ»
засновник архітектурного бюро Architectural Prescription

Києву як місту дуже пощастило, адже тут є великий потенціал доступу до води. Втім, в багатьох місцях цей доступ сьогодні відрізаний промисловими об’єктами. Приміром, Київський річковий порт відділяє Поділ від виходу до набережної і загалом до Дніпра.

Ревіталізація промислових територій є позитивним трендом усього цивілізованого світу. Саме такий варіант відновлення простору, орієнтованого на людину, пропонують SAGA Development і Perfect Group у проєкті «Новий Поділ». Сучасний прогресивний поліфункціональний район біля Дніпра має допомогти відновити втрачену гармонію між містом і Дніпром. 

Історично цінних об’єктів на території Київського річкового порту зовсім небагато. Здебільшого там розташовані склади початку минулого століття в напів розваленому стані. Більшість цих споруд планують знести. На пам’ять про промислову епоху залишать лише портові крани. Саме вони є символом цього місця і створюють специфічний обрис території. 

Новий Поділ, візуалізація

Новий район змінить функцію місця: замість портових будівель тут з’являться офіси, житло, культурний центр, школа, дитячі садки. Але  в фасадах, матеріалах, ландшафті «Новий Поділ» збереже промислову атмосферу порту. Для фасадів використовуватимуть лише натуральні кольори – бетон теплих тонів, цеглу, сталь тощо. Адже поверхня має бути приємною не тільки для ока, але й на дотик. Двори з дикою рослинністю на кшталт високої польової трави теж нагадуватимуть про індустріальне минуле території.

Наразі завантажені і шумні вулиці Набережно-Хрещатинська та Набережно-Лугова відрізають територію «Нового Подолу» від Дніпра. Тому ми пропонуємо звузити ці траси до кількох смуг, передбачити там комфортний рух громадського транспорту. Або ж (хоч це й звучить дещо утопічно) накрити ці дороги тунелем. 

Я переконаний, що саме такі зміни рано чи пізно чекають на Київ. Необхідність у магістралях уздовж Дніпра зникне. Адже, як показує світовий досвід, рух у напрямку сталого міста полягає не в будівництві великих розв’язок, а в розвитку громадського транспорту і зменшенні кількості особистих автомобілів. 

Крім того, всі міжквартальні проїзди в «Новому Подолі» ми зробимо сліпими – в певний момент вони пірнатимуть під землю. Приміром, якщо вам для нової квартири привезли шафу, то підняти нагору її можна буде з підземного паркінгу. Особисті авто не повинні потрапляти у двори. Туди зможе заїхати хіба що швидка чи пожежники. Набережна повинна бути лише пішохідним простором. 

Усі будівлі і споруди на території «Нового Подолу» людиновимірні. Будинки висотою п’ять-шість поверхів для маленьких вулиць і сім-вісім для великих зберігають відчуття камерності простору. Крім того, така низькоповерхова забудова в поєднанні з широкими вулицями дозволяє потрапити достатній кількості природного світла. 

Новий Поділ, візуалізація

«Новий Поділ» – це не просто житловий комплекс. Це автономний цілісний мікрорайон зі своєю інфраструктурою. Будинки спроєктовані так, що сітка колон дозволяє функцію і планування приміщень. Наприклад, офіси можна легко переробити в квартиру для життя. Ми також запроєктували суперлофти – приміщення, висота яких від підлоги до стелі близько шести метрів. Такий простір легко переоблаштувати, зробивши приміром перекриття на свій смак.  

На перетині осей всією території «Нового Подолу» розташовуватиметься культурний центр. Там може виникнути театр чи кінотеатр, студії, майстерні або інший простір соціальної взаємодії. Функцію має сформувати ринок відповідно до запитів людей.

«Новий Поділ» – це не житловий комплекс, а самодостатній поліфункціональний простір, де люди можуть жити, працювати і відпочивати. Монофункціональні офісні центри чи спальні райони наразі вичерпали свій потенціал. Люди витрачають занадто багато сил, грошей та енергії, щодня долаючи відстань між домівкою і роботою. Крім того, офісні райони, які порожніють після шостої вечора, привабливі для злочинців і від того небезпечні. Наразі в найуспішнішими показали себе міські середовище насичені різними функціями. 

«Новий Поділ» стане тихим пішохідним простором для прогулянок, зустрічей, життя і роботи. Цей проєкт не тільки дозволяє відновить цілісну набережну Дніпра, але й передбачає створення громадського міського пляжу. Як відомо, вздовж усієї набережної наразі збудована висока підпірна стінка, яка слугує захисним бар’єром від зсувів. І саме на північному заході ця стінка закінчується. Тому ця зона має високий рекреаційний потенціал. 

Ревіталізована набережна довжиною один кілометр і шириною тридцять метрів буде завжди відкрита для всіх киян і гостей міста. На просторих терасах, які спускатимуться до води можна буде позасмагати або просто відпочити біля Дніпра. А причали яхт, станції з човнами та байдарками зроблять цей відпочинок різноманітнішим. 

Нікола Аврамовіч

картограф департаменту енергетичних
наземних та підземних досліджень Міністерства енергетики Сербії
Я народився і виріс біля води, адже Бєлград розташований на перехресті двох річок – Дунаю і Сави. Вся моя діяльність крутиться біля цих водойм. 

Життя міста завжди концентрувалося довкола річки як довкола цінного ресурсу. Скажімо, в Дунаї неможливо скупатися, адже його потік занадто стрімкий. Проте саме присутність річок у Бєлграді є ключовою для його історії і нинішньої інфраструктури. Крім того, особисто мені вода дає певне відчуття спокою. 

Набережна в Бєлграді

Пам’ятаю, як під час бомбардувань 1999 року я сидів із батьками під мостом на набережній біля залізничних колій. У мене не було страху. Одночасна близькість води і залізниці давали своєрідне відчуття захищеності. 

Реконструкцію набережної в Бєлграді розпочали в 2014 році і на сьогодні майже закінчили. Важливо, що в рамках проєкту створення сучасного району «Бєлград на воді» облаштували раніше захаращену ділянку на правому березі річки Сави. Ця частина набережної була занедбана ще з часів Другої світової війни. Там стояли старі судна, а довкола були зарослі.

Унаслідок ревіталізації величезна маргіналізована територія інтегрувалася в життя міста і перетворилася на приємне місце для прогулянок і відпочинку. Вздовж усієї набережної з’явилися велодоріжки, лавки, безліч ресторанів і кафе, дитячі ігрові майданчики тощо. Цікаво, що найпопулярнішим це місце є саме серед велосипедистів. 

Набережна в Бєлграді

Я дуже люблю фотографію моїх батьків замолоду, зроблену на набережній в Новому Бєлграді, яку побудували на протилежному березі річки за часів Тіто. Можливо, одного дня я зроблю схожу світлину зі своєю дружиною. Але вже на набережній у старому місті. 

Наразі від річки до мого помешкання всього десять хвилин пішої ходи. Тому я приходжу на набережну щонайменше раз на день, а то й частіше. Ці прогулянки є невід’ємною частиною моїх буднів.