В Києві досить погана система громадського транспорту. Здавалося б очевидне рішення в цій ситуації – вимагати від влади реформи і розвитку мережі тролейбусів, трамваїв та автобусів. Але на практиці все не так.

Громадський активіст Зорян Кісь нещодавно запустив дискусію, запитавши чи погоджуються люди з тезою, що приватні авто мають зникнути з міст. І величезна кількість представників «реформаторського середовища» обурились, що в них хочуть «забрати» можливість їздити Києвом на автомобілі.

В той час, як всі європейські міста вже багато років ведуть політику зменшення кількості приватних авто, навіть «найпрогресивніші» українці виявляється до неї не готові. То ж чому люди, які вимагають реформ в інших сферах, не можуть прийняти необхідність переходу до іншої транспортної моделі?

Як психолог, я звісно звик шукати відповіді на запитання не стільки в тому, що кажуть люди, а в їх несвідомих мотивах поведінки.

Треба розуміти, що в Україні автомобіль це в першу чергу – ознака статусу. Масово машини почали з’являтись відносно нещодавно і навіть досі по рівню володіння автомобілями Україна поступається більшості країн Європи.

Оскільки автомобіль досі є малодоступним благом, він служить ознакою статусу та успішності людини. Це як дорогий годинник чи ювелірна прикраса.  Більше того, українці навіть схильні купувати авто, яке дорожче за їх доходи, аби видаватись заможнішими.

Коли починаються розмови про відмову від власного авто і перехід на громадський транспорт, то в підсвідомості людей це виглядає як повернення на нижчий статус в соціальній ієрархії. Ця пропозиція натикається на значний опір. З точки зору психології, це все одно що запропонувати людині пониження в посаді на роботі чи зменшення зарплати. Такі звернення сприймаються як загроза соціальному статусу.

Друга психологічна проблема фіксації на автомобілі, це український індивідуалізм, у вирішенні проблем. Наприклад, коли людина стикається з проблемою неякісного громадського транспорту, для європейців цілком логічним є об’єднати зусилля і вимагати від місцевої влади вирішити цю проблему.

Таке рішення вимагає певного рівня довіри в суспільстві та навичок комунікації і проведення кампаній з громадського лобіювання. Всього цього в українців поки що немає. Тому вони шукають простіший спосіб вирішення  проблеми.

Так само, як замість зміни незручних регуляцій простіше дати хабар контролеру, так і замість реформи громадського транспорту – простіше купити власне авто.

Проте вирішувати проблему неякісного громадського транспорту купівлею авто, це як гасити пожежу бензином. Збільшення кількості автомобілів лише погіршує ситуацію з транспортною мобільністю.

Адже автомобіль не лише рухається з точки А в точку В. Переважну більшість часу він насправді десь стоїть, займаючи або тротуари, або частину смуги, зменшуючи можливість інших машин там проїхати.

Відповідно збільшуються затори, швидше виснажується транспортна інфраструктура і знижується мобільність населення. Це все пожирає гроші місцевого бюджету, які б мали бути направлені на розвиток транспортної інфраструктури.

Тисячі європейських експертів вже давно все порахували і визначили – не існує альтернативи переходу міст з приватних авто на громадський транспорт та пішохідну доступність. І чим швидше Київ змириться з цим фактом і почне робити реальні кроки в цьому напрямку, тим дешевше і простіше нам буде перетворити столицю на справді комфорте місто.