Увечері четвертого серпня мешканці Бейруту, столиці Лівану, стали свідками величезного вибуху в порту. Внаслідок вибуху по всьому місту вибило вікна і перекинулося багато автомобілів. Відгомін вибуху відчули навіть на Кіпрі. За даними Червогого Хреста, близько ста людей загинуло і близько чотирьох тисяч поранено. 

Як кілька тисяч тонн селітри, що вибухнула, опинилося в порту?

Як повідомляє ліванський канал LBCI, порт підняли в повітря 2750 тисяч тонн нітрату амонію (аміачної селітри), що зберігалися там з 2014 року. Речовина прибула в столицю Лівану на кораблі Rhosus, який належить російському підприємцю Ігорю Гречушкіну з Хабаровська, що зараз живе на Кіпрі. 

У 2013 році судно під прапором Молдови, що мало перевезти нітрат амонію з Батумі в Мозамбік, маючи технічні проблеми, зайшло в порт Бейрута. Через поганий стан судна влада Лівану заборонила йому виходити в море. 

Власник корабля Ігор Гречушкін одразу покинув його і незабаром оголосив себе банкрутом. В екіпажі корабля було вісім українців. За словами моряків, власник не платив їм зарплату і не піклувався про утримання судна. Згодом більшість екіпажу відпустили, але троє українців і один росіянин залишалися на борту ще впродовж року. Зрештою, селітру за рішенням суду вивантажили на 12 причал порту Бейрута, а моряки повернулися додому. Впродовж шести років небезпечний вантаж перебував у порту, очікуючи на утилізацію чи продаж. 

Існує версія, що вибух відбувся внаслідок зварювальних робіт, які мали перекрити доступ усередину порту. У липні інспекція виявила, що на склад можна легко потрапити через щілину, тому її вирішили залатати і поставити там охорону.

Внаслідок вибуху портова інфраструктура майже знищена, а міська інфраструктура суттєво пошкоджена. Намагаючись загасити пожежу на місці вибуху, загинуло десять рятувальників. Близько 300 тисяч містян залишилися без даху над головою. 

До того ж вибухи в порту Бейрута завдали великої шкоди продовольству міста, повідомляє DW, оскільки неподалік розміщувалися заповнені пшеницею зерносховища. Уся пшениця, що зберігалася на об’єктах у порту, заражена і непридатна для споживання. 

Як повідомив посол України в Лівані Ігор Осташ, унаслідок вибуху постраждали також українці, проте обійшлося без серйозних травм. 

Що змусило людей протестувати проти уряду восени 2019?

Ситуація на вулицях Бейруту вже давно далека від стабільності. Приміром, усередині липня цього року в Бейруті через антиурядові протести і корупцію в місті перестали працювати три чверті світлофорів, які регулювали дорожній рух. 

Відставки всіх лідерів почали вимагати в Бейруті ще в жовтні 2019 року. Тоді люди перегородили місто барикадами і перекрили рух, запаркувавши свої автівки на дорозі. Як повідомляла Al Jazeera, демонстранти звинувачували управлінців країни в корумпованості і марному витрачанні державних грошей. 

При цьому, як повідомляє The Economist, у звіті Міністерства економіки від 2017 року йдеться про те, що дзвінки в Лівані в п’ять разів дорожчі, ніж у Йорданії та в 20 разів дорожчі, ніж у Єгипті. Тому ліванці активно використовують WhatsApp для дзвінків всередині країни і за кордон. 

Відмова уряду запроваджувати податок не зупинила протести. Жителі країни впродовж десятків років потерпали від дефіциту електроенергії, браку питної води, зруйнованої інфраструктури, поганої екологічної ситуації. 

Виробництво електроенергії в Лівані залежить від наявності нафти і дизельного палива. Як наслідок, із часів громадянської війни (1975-1990) електрика доступна лише сім-вісім годин на день. Отримання цілодобової електроенергії в Лівані залежить від укладання угоди з «генераторною мафією» в країні, яка керує мережею бензинових генераторів. Це спричиняє високий рівень забруднення повітря в ліванських містах. Ненадійна, неефективна та дорога електроенергія є однією з найбільших перешкод для ведення бізнесу в Лівані та першопричиною поглиблення фінансової кризи, яка викликала протести по всій країні. 

Станом на серпень 2019 року рівень безробіття в країні сягав 25%, а ціни на продукти невпинно росли. Ліванці вимагали радикальних змін у країні і відмови від «сектантської моделі управління».

Сектантська модель управління: що це?

Ліван – мозаїка різних релігійних фракцій. В цій країні нараховують 18 різних сект, серед яких чотири мусульманські, 12 християнських, релігійна спільнота Друзи та юдеї. 

Сектантство було офіційно закріплено в Лівані в 1943 році, коли країна проголосила незалежність від Франції. Тоді уклали Національний пакт – неписану угоду між лідерами шиїтської, сунітської та маронітської громад, яка проголосила Ліван як багатоконфесійну державу. Згідно з пактом християни отримали більшість у ліванському парламенті, президент повинен бути маронітським християнином, прем’єр-міністр – сунітським мусульманином, а спікер парламенту – мусульманом-шиїтом. Співвідношення християн та мусульман в парламенті визначили як 6:5. За президентом-маронітом закріплювалася остаточна виконавча влада. До того ж члени секти маронітів займали основні посади в ключових міністерствах, армії та судах.  

Таїфські угоди, або Декларація національного примирення, підписані у 1989 році під егідою Ліги арабських держав, за підтримки США та безпосереднього нагляду Сирії, з одного боку, закінчили довгу громадянську війну в Лівані (1975–1990), а з іншого – заклали передумови для нинішньої політичної кризи. Угоди, зокрема, мали скасувати сектантську модель управління в Лівані, встановити паритет між мусульманами та християнами, забрати деякі повноваження у президента і надати їх прем’єр-міністру. Але в реальності колишні воєначальники стали політиками, які далі використовували можливості влади для протекціонізму наближених груп і власного збагачення. 

Новий уряд «технократів»

Наприкінці жовтня 2019 року прем’єр-міністр країни Саад Харірі подав у відставку після серії протестів. У грудні колишній міністр освіти та університетський професор Хасан Діаб був призначений новим прем’єр-міністром Лівану.  

Не обійшлося без сутичок із поліцією, арешту журналістів, сльозогінного газу і сотень поранених. Amnesty International звинуватила ліванських силовиків у незаконному використанні гумових куль. 

Зрештою, 21 січня прем’єр-міністр Діаб оголосив про створення уряду, представивши нових міністрів як «технократів», які повинні задовольнити вимоги незалежної судової влади, повернення розкрадених коштів і боротьби з незаконними вигодами. Утім, для протестувальників такі заяви не були переконливими. Люди залишилися на вулицях. 

Пандемія не зупинили протести в Лівані

21 лютого в Лівані зафіксували першого хворого на коронавірус. Пандемія поглибила і без того складну економічну та політичну ситуацію в країні. 

27 березня представники органів безпеки вигнали людей із площі Мучеників у центральному Бейруті, де з жовтня 2019 розташовувалися намети протестувальників. Ліванський кабінет міністрів ввів комендантську годину. Місцеві активісти та журналісти висловлювали занепокоєння, що уряд Лівану може використовувати спалах коронавірусу як привід для посилення своїх повноважень. 

У квітні протестувальники знову вийшли на вулицю. Вони висловлювали своє невдоволення з автівок, одягнувши маски і рукавички як запобіжний засіб проти коронавірусу. 27 квітня у Тріполі один із протестувальників загинув внаслідок сутичок між армією та протестувальниками. 

У червні трапилися сутички між людьми з антиурядовими настроями і прихильниками шиїтського руху «Хезболла», які визнані терористичною організацією США, Євросоюзом, Канадою тощо. «Хезболла» – це єдине угрупування, яке зберегло зброю з часів громадянської війни в Лівані. 

Крім того, двоє людей покінчили життя самогубством. Це посилило протести. Говорили про те, що «цих людей убив голод», адже Ліван переживає найгіршу економічну кризу з часів громадянської війни. 

Четвертого серпня, перед вибухом у порту, десятки ліванських протестувальників, розлючені тривалими відключеннями електроенергії, намагалися штурмувати Міністерство енергетики. Сили безпеки кийками відганяли натовп, який вже пройшов повз огорожу з колючого дроту. 

Попередній тривалий масовий протест проти уряду мав місце в Лівані у 2015-2016 і був викликаний «сміттєвою кризою». Проте теперішня криза набагато глибша. У Бейруті постійно відключали електроенегрію. Як наслідок, госпіталь, де лікували хворих на коронавірус, кілька разів зупиняв свою роботу. Влада обмежила доступ до іноземної валюти. Щоб її купити треба показати паспорт, вказати домашню адресу і пояснити, навіщо тобі валюта. Ліванський фунт знецінився до долара на 80%. 

Протестувальники виходять на вулиці, їх розганяють поліція і загони «Хезболи». У відповідь летять «коктейлі Молотова». На початку протестів видання писали про справжню низову революцію в Лівані, яка не має політизованого лідера і виростає з невдоволення народу. Втім, після десяти місяців неспокою, міжнародна преса все частіше починає цитувати дипломата, який побажав залишитися анонімним, і зазаявивши, що «від колишнього блиску Лівану вже нічого не лишилося. Здається, що ця держава зазнала краху [It just feels like a failed state]». 

Наразі уряд Лівану оголосив двотижневий надзвичайний стан, фактично надавши військовим повноцінні повноваження в столиці. А також помістив чиновників під домашній арешт до з’ясування обставин зберігання і вибуху селітри в порту.