«Кемпінговий душ, або похвала позачасовій архітектурі» – лекцію з такою назвою 6 серпня  прочитав Чіно Зуккі (Cino Zucchi), італійський архітектор, засновник архітектурної студії CZA-Cino Zucchi Architetti в рамках освітньої програми CANactions school. «Хмарочос» записав основні тези і думки виступу архітектора.

Річне членство у спільноті CANactions School надає вам доступ до високоякісних освітніх програм, закритих подій, спеціальних пропозицій, професійної літератури, періодики та глобальних мереж.

Вічна суперечка старих і нових: в яку гру грати?

Чіно розпочав свою розмову цитатою філософа Людвіга Вітгенштейна, у якій він майже 90 років тому зазначає, що наразі «недостатньо бути гарними гравцями; натомість знову і знову постає питання: в яку гру слід грати і чи варто грати саме в цю гру прямо зараз?». На думку архітектора, визначити, в яку гру грати – основне завдання сучасного суспільства. Як це розуміти?

Сучасні підходи до архітектури передбачають, що за допомогою чіткого методу та аналізу даних треба створювати гарний дизайн. Цей процес базується на моделі вхідних і вихідних даних. 

Для класичного «вітрувіанського» архітектора вхідними даними, безперечно, була культура і тяглість традиції. Але сьогодні ми маємо архітекторів, які орієнтуючись на натхнення, працюють як митці (наприклад, Карло Молліно) або ж архітекторів конструктивістського плану (а-ля Жана Пруве), яких сприймають як інженерів чи технарів. 

Скажімо, абстрактна модель Віктора Груена проєктує міста як функціональні системи. Кожна функція, як-от житло, робота, дозвілля, отримує відповідь в архітектурі. Тоді всі відповіді зводять докупи. За такою моделлю побудоване індійське місто Чандігарх. 

«Коли я відвідав Чандігарх кілька років тому, то побачив, як люди пристосували місто для своїх потреб. […] Приміром, поетика Ле Корбюзьє – круглі колони з бетону – були декоровані тканиною чи пофарбовані. В такий спосіб люди адаптували їх для повсякденного життя», – розповідає Чіно Зуккі. 

Явище «адаптації користувача» додає до моделі вхідних і вихідних даних фактор зворотнього контакту (feedback). Це те, як результат впливає на вихідні дані. І такий вплив вимагає часу. 

Штаб-квартира компанії Lavazza. Проєкт: Cino Zucci Architects

«І тут ми повертаємося до назви моєї лекції. Коли ми хочемо прийняти гарячий душ у кемпінгу, то відкриваємо воду, але спочатку вона холодна. Тоді ми ще більше крутимо кран гарячої води. Але довгий час нічого не відбувається. Потрібен час, щоб вода дійшла по трубах. Тож ми крутимо і крутимо, ризикуючи потрапити під надміру гарячу воду. Тоді ми коригуємо крани, аж поки не отримаємо бажану температуру, – розповідає архітектор. –  Йдеться про те, щоб мати час для коригування своїх дій. Якщо ви занадто нервові, то можете спочатку замерзнути, а потім ошпаритися». 

На думку Чіно Зуккі, модерністський підхід з його орієнтацією на вхідні і вихідні дані не може повністю описати процес створення архітектури.

Він зазначає, що еволюція, яку ми зазвичай уявляємо як лінійну, насправді такою не є. Завжди існують пропущені ланки чи загублені сліди. Тому якщо вже малювати лінію еволюції, то радше у вигляді розгалужень із багатьма складовими. 

«З одного боку, деякі форми і будинки пережили процеси, які їх створили. З іншого боку, торгові центри, попри їхню максимальну функціональність, майже неможливо використати для інших цілей. При цьому традиційні простори, як-от типова італійська площа, навіть сьогодні стають майданчиком для різних соціальних практик […] Треба відповісти на запитання, чи хочемо ми мати сталість однією з  вхідних даних», – розповідає архітектор.  

Не обійшовся Зуккі і без згадки про критику функціоналістського підходу своїм австрійським колегою Крістофером Александром у відомому есе «Місто – це не дерево» (A city is not a tree) 1965 року. Там йдеться про те, що ідея тотальної спланованості міста далеко не завжди є життєздатною. Крім того, розкинуті в просторі сучасні міста є не дуже екологічними, адже вимагають більше ресурсів. З цього боку, на думку Зуккі, густонаселені європейські міста мають ряд своїх переваг: «Без зайвої ностальгії, я думаю, що європейські міста поєднують у собі високі екологічні стандарти з хорошою архітектурою».

Зворотній зв’язок в архітектурі:
якими можуть бути стратегії реагування?

Чіно Зуккі поділився можливими стратегіями з власного досвіду, які допомагають мати справу з описаною ним затримкою між вхідними даними і результатом: 

– досліджувати своєчасний (just-in-time design) дизайн і його втілення;
– застосовувати більш витончені інструменти моделювання;
– вносити гнучкість у новий проєкт;
– перетворювати наявні структури в нові утворення;
– використовувати традиційні, випробувані підходи у новий спосіб;
– знайти баланс між єдністю і різноманітністю;
– зважати на важливість публічного простору;
– прийняти витривалість як ключ до стійкості. 

Приміром, Cino Zucchi Architects виграв конкурс на містобудівний план району в швейцарському місті Лугано. Тунель, який з’єднав ділянку стадіону Лугано з трасою Мілан-Цюрих, став новим шлюзом до міста з півночі. Але до завершення будівництва зв’язку між новими і старими автошляхами потрібно було тимчасово облаштувати вхід та вихід з тунелю, приховавши будівельні роботи до моменту остаточного благоустрою.

Архітектори знайшли просте формальне вирішення. Вони встановили серію стовпів з ялинової деревини зі стандартним прямокутним перерізом. Ця поверхня набуває різних форм у просторі, бо розроблена так, щоб адаптуватися до кута зору водіїв. Вона також створює цікаву взаємодію світла і тіні в різні частини доби, нагадуючи сонячний годинник. Це дешеве тимчасове рішення, яке створює приємний вид місцевості і гарний приклад того, що архітектор назвав «just-in-time design». 

Штаб-квартира компанії Lavazza. Проєкт: Cino Zucci Architects

Серед іншого бюро проєктувало штаб-квартиру компанії Lavazza в місті Торіно. Офіс розташовується в індустріальному районі недалеко від міста. Місту відкрили раніше закритий блок заводу, зберігши при цьому промислову архітектуру. Вікна офісів виходять у місто. Простий дизайн скла водночас має текстурні заглиблення. 

Серцем проекту є нова, густо засаджена деревами площа, завдяки якій велика будівля колишньої електростанції вступає в діалог з новою штаб-квартирою Lavazza. Парк став популярним громадським простором не лише для працівників, але й для решти містян. 

Перший поверх офісної будівлі займає величезний атріум зі сходами, доступ до якого теж відкритий громадськості. Нагору до офісів ведуть спектакулярні сходи, як Чіно Зуккі охарактеризував як «буденне бароко». «Ми можемо собі дозволит трішечки вражень щодня, чи не так?», – пожартував архітектор. Натомість історичний будинок поблизу перетворили на музей Lavazza. 

Цікаво, що під час будівельних робіт знайшли залишки романської базиліки. Проєкт підземного паркінгу довелося змінити, аби вписати туди вітрину з археологічними рештками, які доступні для публіки. 

Соціальне житло у Мілані. Проєкт: Cino Zucci Architects

Одним із прикладів гнучкості сучасної архітектури Чіно Зуккі навів проєкт будівництва швидкого щільнозаселеного житла для обслуговувального персоналу міланської виставки, яке після закінчення проєкту перетворили на соціальне житло. «В якомусь сенсі це був соціальний експеримент: як люди з різних континетів освоюватимуть свою частинку простору?», – пояснює архітектор. 

Дати клієнтові трохи більше, ніж він просить

Чіно Зуккі закликає в роботі шукати непрямі стосунки між формою і значенням: «Соціологічні дослідження чи будь-які інші дані не можна просто перетворити в архітектуру. Потрібно знайти правильний характер будівлі, а також закладати цінності, які, на перший погляд, не витікають з її функції і програми. Інакше ви просто створюєте “маркетингову архітектуру” і нічого більше». 

«У ході еволюції своєї роботи я зрозумів, що треба давати клієнтові не лише те, що він просить, але й те, що може залишитися і жити в часі», – підсумовує Чіно Зуккі.