Як трансформувати міста з вугільною промисловістю? Досвід Польщі, Німеччини та Великої Британії

Українська вугільна галузь збиткова та дотаційна, – і потребує реформування. Трансформації потребують і регіони, де історично займалися переважно видобуванням вугілля. Сьогодні в країні 65 міст, основним місцем працевлаштування у яких залишається шахта.

Зважаючи на необхідність реформування української вугільної галузі, доречно вивчити досвід інших європейських країн. Зокрема тих, які сьогодні готові назвати дати закриття вугільних шахт, які колись були основою їхнього економічного розвитку.

Німеччина

Саме Німеччину часто згадують як вдалий приклад поступової трансформації вугільної галузі. У 2035-2038 році країна планує остаточно відмовитися від цього палива. Чи не головний стимул для цього сьогодні – екологічні цілі: 80% викидів вуглекислого газу в енергетичній сфері спричинені саме спалюванням вугілля.

Разом з тим, процес трансформації триває у Німеччині вже понад 60 років, і запустили його не Кіотський протокол чи Паризька угода, а технологічні та економічні фактори: процес видобування став більш механізованим, імпортоване вугілля – дешевшим, популярність інших видів палива відчутно зросла. У середині ХХ століття Західна Німеччина посідала друге місце за об’ємами видобування кам’яного вугілля у Європі після Великобританії, і у цій сфері працювали 600 тисяч людей. Однак вже після 1957 року показники зайнятості населення у вугільній промисловості почали падати.

Спершу державні програми були здебільшого спрямовані на модернізацію вугільної галузі, субсидії та програми підтримки робітників, які втрачали роботу. Важливим елементом цього процесу стала компанія RAG, яка утворилася у 1968 році внаслідок об’єднання окремих підприємств в приватну корпорацію.

Така форма організації дозволяла виявляти та закривати найменш ефективні шахти і спрощувала процес отримання державної підтримки. Федеральний уряд Німеччини покривав непогашену заборгованість компаній, що приєдналися до корпорації, а також різницю вартості між німецьким і дешевшим імпортованим вугіллям для металургійних підприємств, які зобов’язалися купувати паливо у RAG. Водночас корпорація взаємодіяла з профспілками шахтарів. За домовленістю, у разі закриття шахти працівники могли перейти працювати на іншу шахту або вийти на пенсію раніше.

З часом Німеччина замінила підтримку видобувної галузі на диверсифікацію економіки регіонів та стимулювання розвитку інших секторів. З 1980-х років цей процес ґрунтується на регіональних стратегіях розвитку на основі аналізу їхніх сильних та слабких сторін.

Частина шахт та металургійних заводів після закриття отримала нове призначення. В Оберхаузені, наприклад, на їх місці побудували парк та один з найбільших в Європі торговельних центрів CentrO, а у Дортмунді – технологічний парк. Шахта «Цольферайн» поблизу міста Ессен була перетворена на музей і культурний центр, який входить до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Крім того, значну увагу в Німеччині приділили розвитку транспортної інфраструктури та сполученню між містами, а також розвитку освіти. Якщо в середині ХХ століття в Рурському басейні не було жодного університету, зараз у регіоні працює 5 університетів, 15 технічних училищ і майже півсотні дослідницьких інститутів.

У 2018 році у Німеччині закрили останню кам’яновугільну шахту, а більшість з трьох з половиною тисяч шахтарів, що залишилися в регіоні, достроково вийшли на пенсію.

У тому ж році уряд припинив субсидування вугільної галузі. Ці витрати взяв на себе фонд, створений на основі тієї ж корпорації RAG. Його діяльність спрямована на створення умов для навчання колишніх працівників галузі, сприяння подальшому працевлаштуванню, фінансування постійного контролю за шахтами та утримання закритих об’єктів в безпечному стані та підтримка освіти, науки та культури у «вугільних» регіонах.

Більш детально дізнатися про досвід Німеччини у трансформації вугільних регіонів можна прочитати у аналізі від Центру екологічних ініціатив «Екодія».

Польща

У другій половині ХХ століття вугільна та металургійна промисловість відігравала значну роль в економічному розвитку країни. Проте трансформація цієї галузі стала неминучою за переходу від планової до ринкової економіки, які почалися у Польщі в 1989 році.

У 1990-х роках потреба у вугіллі значно зменшилася. Через закриття великих державних промислових підприємств та поширення більш чистих та енергоефективних технологій. У поєднанні з неефективним управлінням вугільними підприємствами, які раптово отримали автономію, це спричинило значний розрив між попитом та пропозицією у вугільній галузі.

За 1993-1998 роки Польща імплементувала чотири урядові програми для реструктуризації вугільного сектору, спрямовані на відновлення прибутковості галузі, збільшення продуктивності підприємств та зменшення виробничих витрат

За десять років перетворень, з 1990 по 2000 рік, у Польщі закрили 30 з 70 шахт. А кількість працівників галузі зменшилася з 388 тисяч до 155 тисяч. Разом з тим, галузь залишалась вкрай збитковою.

Вперше програма підтримки шахтарів була запроваджена у 1993 році. Працівникам пропонували достроковий вихід на пенсію (не більш ніж за три роки, протягом яких вони отримували 50% зарплатні) та звільнення за власним бажанням (виплати до двох років). У 1996 році відсоток та терміни виплат збільшили, а також дадали третю опцію: звільнення з вихідною допомогою. Робітники могли обрати суму еквіваленту 24 місячним заробітним платам або 14 з можливістю пройти безкоштовне навчання іншій спеціальності.

Система виявилася досить успішною для зменшення зайнятості у вугільному секторі: нею скористалися 67 тисяч гірників. При цьому близько половини обрали достроковий вихід на пенсію та ще половина – звільнення з більшою сумою вихідної допомоги. В результаті більшість коштів на реформи у галузі були витрачені на виплати шахтарям – у 1998-2002 році на це пішло 5,4 з 7,2 мільярдів злотих.

Детальніше про програми трансформації вугільної галузі в Польщі можна дізнатися у аналізі від проєкту Climate Strategies.

Восени 2020 року представники польського уряду та профіспілки підписали угоду, за якою до 2049 року вугільна галузь країни буде повністю ліквідована. Сторони домовилися про закриття шахт за «німецьким» сценарієм, який передбачає поступові перетворення. Працівники підприємств зможуть зберегти свої робочі місця до виходу на пенсію. Крім того, в уряді Польщі буде створено посаду уповноваженого з питань соціально-економічної трансформації шахтарських регіонів.

Велика Британія

Виробництво вугілля досягло свого максимуму в Великій Британії у 1913 році: понад мільйон людей працювало на трьох тисячах шахт країни. З того часу обсяги виробництва та зайнятість у галузі постійно падала, у різні періоди та з різних причин. Фактично, Британія ніколи не мала цілеспрямованого плану відходу від вугілля – однак політична та економічна доцільність стимулювали цей процес.

Вже у середині ХХ століття країна втратила значну частину ринків для експорту, а у 1960-х роках галузь почала втрачати свою прибутковість через зростання популярності інших видів палива. Найбільш нерентабельні шахти закривали, інші ж потребували державних дотацій.

Наймасштабніша реструктуризація вугільної сфери почалася у 1980-х роках, за часів уряду Маргарет Тетчер. Попри масштабні протести, близько половини державних на той момент шахт було зачинено.

У разі закриття шахти працівники могли перейти на інше підприємство або отримували вихідну допомогу в розмірі 6-12 місячних заробітних плат та консультації стосовно альтернативного працевлаштування. Невелика частина пройшла також короткі курси з перекваліфікації у сфери будівництва чи транспорту.

Соціальна складова відходу від вугілля у Великої Британії мала свої особливості. Зменшення зайнятості на шахтах тривало ще з 1960-х років, і це дало можливість створювати нові робочі місця поступово. Крім того, на відміну від Німеччини чи Польщі, вугільні шахти Британії розташовувалися у різних частинах країни, тож вугільні регіони країни були менш ізольовані та, як правило, мали альтернативи для працевлаштування.

Разом з тим, працевлаштувати усіх колишніх шахтарів так і не вдалося, а нові робочі місця у торгівлі чи будівництві були менш оплачуваними. Частина працівників вийшли на пенсію раніше або оформили довідки про інвалідність. Брак робочих місць та вищий рівень прихованого безробіття і досі спостерігаються у колишніх шахтарських регіонах країни.

У 1960 році у вугільній галузі Великої Британії працювало близько 600 тисяч людей, у 1980 році – 230 тисяч, у 1990 році – лише 49 тисяч. З 1995 року вся вугільна промисловість в країні – у приватній власності. Відповідно, рішення про їх закриття чи трансформацію приймали власники шахт, а не держава.

У цей період на зменшення власного видобутку впливала наявність дешевшого імпортованого вугілля з Росії та США. Крім того, вугілля більше не використовували на залізниці чи для опалення будинків, а на електростанціях його поступово почав витісняти газ. У 2016 році «податок на вуглекислий газ» фактично закріпив цей перехід, зробивши вугільну генерацію економічно не вигідною. Хоча такі станції все ще залишаються робочими для покриття пікових навантажень в енергосистемі.

Велика Британія планує повністю відмовитися від видобутку вугілля на своїй території і закрити досі робочі шахти у Шотландії та Уельсі до жовтня 2022 року.

Україна

Українська вугільна галузь потребує реформування, а її стан щороку погіршується. Вугледобувні підприємства мають постійні борги, а дві треті їхнього обладнання вже вичерпали свій термін експлуатації.

З 2015 по 2020 рік об’єми видобутку вугілля шахтами державного значення впали вдвічі, а кількість працівників у секторі скоротилася з 55 до 35 тисяч. Крім того, зростає собівартість видобутку, і держава змушена дотувати збиткову діяльність галузі: 29 з 33 державних шахт не приносять жодних прибутків.

Щоб розпочати необхідну реформу, в травні 2020 року був сформований Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів (КЦ), серед завдань якого – формування та вдосконалення політики трансформації вугільних регіонів, участь у розробці відповідних проєктів та виявлення проблем у ході їх реалізації.

Перше засідання Координаційного центру відбулося на початку жовтня 2020 року. На ньому презентували, зокрема, проєкт Концепції реформування вугільної галузі: Міненерго пропонує поєднати процес приватизації та процес інтеграції державних шахт до ПАТ «Центренерго». Такий шлях передбачає розподіл шахт на три групи. Перша група – шахти, що підлягають інтеграції з ПАТ «Центренерго». Друга – шахти подвійного призначення, збут яких не обмежується виключно тепловими генераціями. Третя – шахти, які можна буде приватизувати не лише як вугледобувні підприємства, а й як майнові комплекси, які можна надалі пристосувати для іншої діяльності.

Реформа галузі має стати частиною проєкту з трансформації вугільних регіонів. За підрахунками міністерства, в Україні сьогодні 65 мономіст, які залежать від вугільної промисловості. Це населені пункти, де шахти залишаються фактично єдиним підприємством для працевлаштування.

Тому на засіданні презентували також Концепцію національної програми трансформації вугільних регіонів України до 2027 року. Вона декларує принципи, серед яких поступовість та довгостроковість (не менше 10 років на зміни в економічній структурі регіонів), державна бюджетна підтримка та публічний діалог.

Концепція пропонує залучати інвестиції на вугледобувні території, впроваджувати програми перекваліфікації й нові навчальні програми в місцевих освітніх закладах та підтримувати розвиток малого бізнесу. До 2027 року планується зменшити видобуток вугілля на державних шахтах на 25% та створити 40 тисяч робочих місць в інших галузях. Фінансувати трансформаційні заходи уряд планує з державного бюджету, місцевих бюджетів та з коштів програм міжнародних фінансових організацій.

Даний медіа проєкт став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку, наданій через USAID Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ). Грантоотримувач Проєкту - Журнал Хмарочос несе повну відповідальність за зміст публікацій, який не обов`язково відображає позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 290 днів. За цей час ми опублікували 23590 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?