Фото: Ірина Бєлих

Віктор Зотов, один із найцікавіших київських архітекторів, засновник орієнтованого на світову архітектурну практику бюро ZOTOV&CO і фундатор Школи урбаністики CANactions School, розповів «Хмарочосу» про принципи роботи, професійні якості архітектора, нові втілені проєкти, нереалізовані концепції, формування спільноти і зв’язків всередині неї. 

Професія архітектора

На архітектора вчився в Харкові, кар’єру до сорока років робив у Маріуполі. Побудував там багато різного – стадіон, аеропорт, банки, магазини, навіть якісь промислові об’єкти, житло. До столиці приїхав у 2004 «на порожнє місце» і за два роки став тут досить відомим – було багато замовлень, зокрема і великобюджетних. 

Згодом виявилося, що професійне архітектурне коло тут дуже замкнуте, консервативне, застаріле і подекуди корумповане. Відчутне несприйняття нового, закритість до прогресивного світового досвіду тощо. 

Мої думки про архітектуру завжди перетинаються з соціальною темою, адже місто – це передусім люди.

Тео Хобен, мій давній голландський приятель, колись поділився сучасним світовим трендом – зміною місії архітектора з демонстратора на модератора. Крім того, в архітектора має бути багатогранне розуміння світу та смак до життя. Натомість українські студенти всі шість років в кращому разі невпинно штудіюють дизайн.

Важливою є також здатність бачити більше змісту за поверхневою формою. До прикладу, в будинку немає питної води, не працює ліфт, немає нормального благоустрою, все довкола запарковано автівками…. А на запитання «на що витратити гроші?» люди відповідають: фонтан, мурал або кольорове кричуще освітлення. 

Люблю метафору з людським організмом: замість того, щоб вирішувати базові проблеми зі здоров’ям, ми фарбуємо губи. Наразі в архітектурі Києва домінує такий косметичний підхід. 

Столиця здебільшого  змінюється на гірше. Здається, що з усіх великих міст України вона сьогодні остання. Дніпро, Вінниця, Житомир, не говорячи вже про Львів чи Франківськ, випереджають Київ. Навіть міста на Сході зараз розвиваються динамічніше, ніж столиця.  

Принципи роботи

Один із основних світоглядних принципів – це пошук балансу у дуальному світі. Будь-яке категоричне визначення програє.

Я віддаю перевагу аналітичному підходу на противагу «творчому пориву», який є тут сьогодні мейнстрімом. Мій власний спосіб шукати краще рішення – пройти велике коло всіх можливих варіантів. 

Офіс SAGA Development за проєктом Zotov&Co

Балансування між «творчим гонівом» та аналітичним структурованим, дисциплінованим підходом набагато краще, ніж стагнація в рівновазі. 

Важливим є розподілення проєктного часу: третину – на дослідження, третину – на пошук проєктного рішення, і ще третину – на презентацію задуманого. Спочатку варто зібрати якомога більше варіантів. Їх має бути не просто багато, а навіть із надлишком: у цій купі точно має бути те, що потрібно саме тут і зараз. Потім – прибираєш зайве, і наостанок залишається це відібране структурувати.

Офіс SAGA Development за проєктом Zotov&Co

І про скромність: коли ти виконав всі свої архітектурні завдання, а твій об’єкт залишається непомітним – для мене це вищий пілотаж. Мабуть, це про повагу.  Важливою є відкритість як презумпція. Відсутність парканів та глухих кутів прямо пропорційна якості життя. Так само й в особистому житті і в бізнесі: відкрийся і до тебе потягнуться.

Офіси Chicago і Леонардо

У 2020 році, крім великих проєктів, ми реалізували чотири інтер’єри, зокрема інтер’єр навчального корпусу Академії МВС у селі Віта-Поштова під Києвом, офіс компанії SAGA Development (Chicago) та офіс американської компанії SPS Commerce (Леонардо). 

Офіс SAGA Development за проєктом Zotov&Co

Леонардо і Chicago йшли паралельно. Але по-різному. Я був вражений, наскільки консервативними виявилися американці і наскільки незрозумілими виявилися для них наші метафори. Зрештою, все довелося робити значно скромніше, ніж ми планували. Скажімо, від ідеї повісити величезну штору по центру довелося відмовитися. 

Офіс в БЦ Леонардо

Із технічного боку Леонардо ідеальний – усе зроблено шовчик в шовчик, вчасно, з дотриманням бюджету…. А от творча складова виявилася недореалізованою. 

Офіс в БЦ Леонардо

Офіс Chicago натомість робили довго і нудно, постійно перероблюючи. Організація будівництва в цілому була не дуже. Але ми отримали якість результату. Архітектори спромоглися організувати процес і простір, а чарівний гончар Сергій Радько наповнив його духом, теплотою і сенсами.

 Інтер’єр Академії МВС

До нашого приходу п’ять тисяч квадратних метрів площ майбутньої Академії були заліплені купою зайвих та дрібних кімнаток. І ніхто не міг нам пояснити їхньої функції. Це потягнуло за собою важку інженерію та здорожчання. Мабуть, традиційно для України, всі, хто міг,  прагнув відгородити собі клаптик – «щоб було». 

Головне, що ми зробили – розчистили простір. І це спрацювало. Витрати на переробку компенсувалися економією на інженерних рішеннях. Штучний клімат, до прикладу, зрештою обійшовся на 70-80% дешевше. 

Як на мене, теза «позбавляйтеся зайвого» – дуже актуальна загалом для захаращеного стану нашого суспільства.Ключовим елементом успіху є довіра, в даному разі – до архітектора. 

Інтер’єр Академії МВС за проєктом Zotov&Co

Якось у відповідальний момент після презентації нашої концепції голова компанії SAGA Development (яка була для нас замовником) сказав керівнику Академії: просто довірте це архітектору. Я розумію, наскільки це було складним рішенням – ламати не тільки вже побудоване, але й свої звички та уявлення про прекрасне. Вдячний за це керівництву.

Мені загалом цікаво раціоналізувати простір – так, щоб кожен сантиметр працював правильно. На власній дачі я намагався зрозуміти, наскільки маленьким може бути житлове приміщення. 

Площа дачі становить 29 квадратних метрів. І попри незначні мінуси, більшість того, на що я ставив, працює. Наприклад, там дві спальні по 4,8 квадратних метри. Я жартівливо називаю їх «СВ». Стіл можна відкинути і натомість утворити ліжко площею 2,40 на 2 метри. Важливо, що довкола будинку немає паркану. Моя вітальня – це десять квадратних кілометрів із річкою та схилами. 

Інтер’єр Академії МВС за проєктом Zotov&Co

Простота і вільний простір – ось принципові речі. Але зробити просто – зовсім непросто. Якщо цікаво, як виглядає сучасна досконала архітектурна простота, варто звернути увагу на роботи Петера Цумтора.

Нереалізовані проєкти 

Вежа ROSHEN, ескіз

Ми ставимося до наших проєктів, як до власних дітей – все рідне. Згадаємо хоча б музей шоколаду – «Вежу» Roshen. Він був задуманий дорогим та видовищним і мав стати візитівкою та вітриною корпорації.

Конструкція передбачала два акваріуми, розташовані один в одному. У внутрішньому акваріумі розгортається сам процес виготовлення шоколаду. Шоколадну масу подають нагору трубою, а тоді вона серпантином сходить донизу, перетворюючись на цукерки.

Вежа ROSHEN, ескіз

У зовнішньому скляному боксі люди за допомогою ліфта піднімаються нагору. Після цього вони комфортно спускаються пандусом, спостерігаючи магічний процес виготовлення цукерочок, які власне отримують в кінці «подорожі». 

Паралельно крізь смарт скло відвідувачі спостерігають за життям міста. А для людей на Деміївській площі вони самі стають рухомою експозицією. У такий спосіб виставляється і сам процес відвідування музею. 

Музей Івана Гончара, ескіз

Ще один нереалізований проєкт у Києві – це реконструкція Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Люблю цю установу.

Простір музею наразі вже не може вміщувати всіх активностей. Тому ми ініціювали створення архітектурної концепції. Збільшили загальну площу за рахунок горищ та господарчих споруд, пристосувати двір для масових подій, облаштувати терасу і сад, а внутрішній простір перепланувати як open space.

Щоб допомогти утримувати музей, ми передбачили кафе та крамницю. Сам простір перед установою очистили від характерної для Києва дрібної торгівлі, реклами, сміття, автомобілів. Натомість внутрішні простори музею розкрили на фантастичний Дніпровський краєвид.

Спільнота CANActions

Ідея створити фестиваль виникла під час кризи 2008 року. Роботи особливо не було, але була енергія, і вона пішла в публічну діяльність. Коли я свого часу поїхав на свій перший воркшоп, то мені здалося, що тиждень я отримав еквівалент двох років навчання в університеті. Хотілося створити щось аналогічне. 

Перший фестиваль CANactions мав великий успіх. Це надихнуло продовжувати. Згодом фест переріс у платформу, яка викликає чималий інтерес навіть у сучасному перенасиченому інформаційному просторі – і не тільки в українців.

12 років тому не було чіткого уявлення про те, шо з цього вийде, але було відчуття правильного напрямку. Вже згодом в ході роботи з’явилися сенси, бачення, структура. Руководство для начинающих – начинайте! Саме цього я хочу порадити іншим.

Чи має це вплив? Мені складно сказати. Утім, нещодавно виявилося, що кілька моїх замовників читають опубліковані нами книжки. Отже, це формує їхній світогляд і водночас полегшує нашу комунікацію. 

Школа створює довкола себе мережу зв’язків. В якийсь момент ці зв’язки стають важливішими за те, що вони зв’язують. І саме це для мене має сенс.