Це питання стало ключовим для дослідження ґендерних аспектів громадської безпеки Івано-Франківська, яке за підтримки Стипендіальної програми Європейського Союзу для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства здійснила менеджерка й аналітикиня Уляна Сидор. Результатами та враженням від дослідження авторка поділилася з «Хмарочосом».

Камери спостереження не гарантують безпеку

«Пам’ятаю, що підлітком я уникала місць, де зі мною відбулися якісь неприємності, скажімо, наїхав велосипедист чи старші хлопці якось не дуже ґречно себе поводили. Як наслідок, дорогою додому я обходила їх різними стежками. Цей досвід, зокрема, мотивував мене дослідити відчуття безпеки у жінок і чоловіків у різних локаціях Івано-Франківська», – розповідає Уляна Сидор.  

На її думку, терміном «безпечне місто» зараз багато спекулюють. Здається, що встановлення відеонагляду у громадських просторах робить їх безпечнішими.

«Камера спостереження – це психологічний вплив. Хтось може боятися потрапити на запис, а іншу людину це не зупинить. Крім того, зображення бувають нечітким, а процес ідентифікації порушника часто надто тривалий», – пояснює дослідниця.  

Суб’єктивне відчуття безпеки залежить від різних факторів. Авторка зосередилася саме на гендерному аспекті, а також шляхом опитування містян дала оцінку рівня безпеки громадських просторів і будинків Івано-Франківська.

«Коли ми говоримо про ґендерні дослідження, в першу чергу спадають на думку потреби жінок. Натомість багато чоловіків теж несвідомо уникають тих чи інших просторів. Приміром, хтось може боятися ярмарків чи концертів, бо одного разу там трапилася неприємна ситуація. Мені було цікаво дослідити, які саме фактори визначають відчуття цієї суб’єктивної небезпеки для різних людей», – зазначає Уляна Сидор.  

Бачити та бути побаченим

Результатом дослідження Уляни в рамках стипендіальної програми Європейського Союзу стала методологія оцінки безпеки громадських просторів, створена з урахуванням досвіду Відня. Для участі в її розробці Уляна Сидор запросила Ірину Бондаренко, яка вивчала міське планування в США, Олену Чернишову, що досліджувала безпеку публічних місць і Ладу Маланій, місцеву експертку з Івано-Франківська. 

«Простір, що здається безпечним для однієї категорії користувачів, може розцінюватися та сприйматися як небезпечний представниками іншої категорії», – такий загальний висновок дослідження. 

Крім того, міський простір стане більш безпечним, якщо він добре проглядатиметься і матиме гарну видимість. Відсутність замкнених вузьких просторів створює відчуття захищеності. Освітлення повинно давати змогу бачити далеко і працювати постійно у темний час. У публічних місцях мають бути передбачені чітко визначені та помітні шляхи для евакуації.

«Важливо, щоб у громадських просторах людина могла добре бачити – візуалізувати шлях додому чи можливий варіант відступу в разі небезпеки. Темні ділянки чи непроглядні хащі відлякують, бо створюють враження, що там може хтось заховатися. По суті планування вулиць має засновуватися на відомому в світовій практиці принципі «бачити і бути побаченим», – зазначає дослідниця. 

У громадських просторах не повинно бути бар’єрів чи перешкод. Часто на заваді безпечному руху в місті стають об’єкти будівництва, які займають частину тротуару, запарковані пішохідні зони, нечітка просторова організація (вказівники, номери будинків тощо), відсутність велодоріжок чи велосмуг, високий рівень шуму тощо. Усе це робить середовище несприятливим для людини. 

Прибрана територія, відсутність сміття і належний стан будівель також приваблюють людей частіше відвідувати певне місце. А функціональна дощова каналізація робить вулицю чи площу придатною для відвідування навіть у негоду.

Не менш важливим для комфортного перебування в публічному місці є наявність тіні та джерел води (останнє є кричущою проблемою в Україні), а також достатня кількість функціональних туалетів, які вчасно прибирають і де є пеленальні столики, аби подбати про малих дітей.

У дослідженні рекомендують регулярно проводити оцінку громадських просторів. Цим мають займатися як органи місцевого самоврядування, так і місцеві жителі. І для перших, і для других авторка розробила і опублікувала спеціальну методологію. 

Зрозуміти, яких аспектів безпеки не вистачає конкретному громадському простору міста, на думку авторки, допоможе партисипативне планування, яке передбачає залучення жінок, літніх людей й інших вразливих груп. 

Чи достатньо безпечний Івано-Франківськ?

Розроблену методологію дослідниця апробувала, зробивши оцінку ґендерних аспектів безпеки міських просторів Івано-Франківська.  

«Івано-Франківськ декларує себе одним із найбільш безпечних міст. Але ця статистика стосується лише криміногенної ситуації. Натомість ніхто не досліджує суб’єктивний вибір людини користуватися чи не користуватися тим чи іншим майданчиком», – пояснює Уляна Сидор.

Утім, за результатами оцінки громадські простори Івано-Франківська назагал є небезпечними для користувачів і набрали лише 20 балів із 82 можливих. Дослідниця рекомендує надалі окремо оцінити кожен простір та продумати шляхи мінімізації як об’єктивної, так і суб’єктивної небезпеки. 

«Витрачати далі кошти платників податків на будівництво аналогічних об’єктів нераціонально. Потрібно спрямувати зусилля, перш за все, на дослідження запитів містян на безпечне середовище. Аналіз причин невикористання деякими групами того чи іншого простору дає розуміння, яка з потреб користувача не врахована і який фактор є небезпечним для кожної групи людей», – вважає Уляна Сидор.  

За результатами дослідження Івано-Франківську рекомендують убезпечити інфраструктурні об’єкти. Наразі там все ще надто багато аварійних будівель, покинутих будинків, незавершеного будівництва тощо. У деяких не дуже безпечних місцях варто посилити охорону міських просторів. 

Важливо також покращити навігацію по місту. Назви вулиць, номери будинків, шляхи евакуації, вказівники на туристичні, соціальні об’єкти не завжди можна легко знайти чи добре розібрати. Варто також розробити інструкції для працівників громадських просторів, як діяти у разі небезпеки чи помічених домагань до користувачів. 

Місту все ще суттєво не вистачає зон зниження швидкості, доступних тротуарів і будівель, коректно облаштованих зупинок, прихистків від сонця і дощу. А саме вони роблять перебування людей у місті не лише безпечнішим, але й значно приємнішим.   

Міська карта безпечних і небезпечних зон

У рамках проєкту в Івано-Франківську також створили карту, на якій мешканцям пропонують позначати безпечні і небезпечні зони в місті. Це повинно допомогти міській владі моніторити громадський простір. 

За словами Уляни, тут у пригоді став канадський досвід: жінки-депутатки в місті Едмонтон ініціювали створення такої карти, і вона досі працює.  

«Трапляється, що багато червоних зон збираються в одній вулиці – необлаштована інфраструктура, як наслідок, криміногенна ситуація. А бувають випадки, що вулиця цілком безпечна, але раптом щось трапляється – не працює світлофор чи виникає стихійне звалище, немає пішохідного переходу чи інфраструктурних об’єктів для зменшення швидкості на дорогах. Часто розв’язання таких проблем не надто затратні фінансово, але  при цьому вони суттєво зменшують відчуття небезпеки», – зазначає Уляна Сидор. 

Така мапа, що має назву Safecity, стала новим веб-розділом платформи «Доступний Івано-Франківськ» на сайті міської ради. 

«Міська влада знайома з усіма моїми дослідженнями. Я ділилася ними з управлінням департаменту, що займається громадськими просторами. Вони обіцяли надалі їх враховувати», – стверджує авторка. 

У рамках проєкту відбулося два тренінги, в яких взяли участь зацікавлені люди з усієї України. 

«Експертки розповідали про цікаві приклади зі своїх міст, приміром, про аудит з урахуванням ґендерної чутливості. Цікаво було також поспілкуватися про різні заходи в містах на період карантину, про те, які зміни потрібно впроваджувати в громадських просторах уже зараз, не чекаючи кінця пандемії», – згадує ініціаторка проєкту. 

Це дослідження для Уляни Сидор було вже не першим. Раніше вона вивчала застосування партисипативних і ґендерних підходів для розвитку міста, а також досліджувала підтримку жіночого підприємництва в Івано-Франківську. Авторка планує і надалі працювати з цією темою. 

«Мені цікаво на основі зібраних даних спробувати створити умовно пілотний простір, який би враховував усі критерії. А тоді подивитися, як це буде працювати – зробити велике соціологічне дослідження на цю тему, опитати людей про їхні бажання і страхи», – розповідає вона.