Як соціальне житло у повоєнній Японії сформувало середній клас і змінило традиційну родину? (фото)

Житловий комплекс Такасімадайра в Токіо. Фото: kentin / Вікіпедія

Соціальне житло данті, яке масово будувалося у повоєнній Японії, часто порівнюють із радянськими хрущівками. Bloomberg CityLab пояснює, як таке житло змінило традиційну японську родину, принесло нові культурні цінності та сформувало середній клас.

Після Другої світової війни Японія постала перед дефіцитом житла: станом на 1955 рік бракувало близько трьох мільйонів квартир. Держава вирішувала житлову кризу трьома способами, з одного боку даючи позики заможнішим громадянам на будівництво будинків, з іншого – забезпечуючи дешевим житлом бідних, а третя програма орієнтувалася на майбутній середній клас, родини блакитних і білих комірців. Будівництво соціального житла для останніх здійснювала державна Японська жилова корпорація.

Фото: blogs.yahoo.co.jp

Перші данті (団地, だんち) були переважно п’ятиповерховими бетонними будинками, зазвичай на околицях Токіо та інших міст, згодом висотність забудови значно зросла. Часто такі будівлі були простими «коробками», та іноді траплялися вишуканіші модерністські форми, такі як будинки-зірки (сутахаусу, スターハウス), деякі з яких зараз вважаються пам’ятками. Y-подібна у плані форма забезпечувала гарну інсоляцію та вентиляцію.

Зображення: thetokyofilesdanchi.wordpress.com

Будівництво данті супроводжувалося процесом субурбанізації – заміське життя, втеча від міської метушні у той час асоціювалися з середнім класом. Відтак, забудова передбачала створення самодостатніх мікрорайонів з усією необхідною інфраструктурою: дитсадками, школами, магазинами, поліцейськими пунктами-кобанами, лікарнями тощо. Транспортне сполучення з діловим центром міста досягалося завдяки поїздам. «Офісний планктон» досі асоціюється в Японії з довгими поїздками між домом і роботою.

Подвійний сутахаусу. Фото: twitter.com/thetokyofiles

Та головним було планування квартир, концептуально відмінне від традиційного японського житла. У довоєнній Японії в одному помешканні жило кілька поколінь. Кімнати не були розділені за функціями, а меблі не були стаціонарними: на ніч на підлозі розгортали матраси-футони, на яких спала разом вся родина, а вранці футони згортали й діставали низькі столики та всідалися на подушки-дзабутони або відразу на татамі. Кухня зазвичай розташовувалася десь у закутку, вглибині хати.

Такі малоповерхові данті будували до 1960-х. Фото: Вікіпедія

Натомість нові квартири вже мали площу, якраз достатню саме для нуклеарної сім’ї. Тут існувала політична мотивація – вважалося, що саме японський традиціоналізм і патріархальна родина, тобто соціальні структури, які йдуть від феодальних часів, відповідальні за участь Японії у війні. Архітектори критикували спільні простори традиційного житла за те, що вони посилювали контроль і владу чоловіків, які очолювали родину, над іншими членами. Зауважували, що практика спання разом створювала проблеми з гігієною та сексуальним життям, а маргінальне розташування кухні підкреслювало другорядні ролі жінок.

У данті кімнати вже чітко розподілялися за призначенням: кухня, їдальня та дві спальні. Спалень могло бути більше чи менше, але зазвичай типовою була схема 2КЇ – дві окремі кімнати, кухня та зоня їдальні. Згодом з’явилося також планування, яке передбачало ще окрему вітальню – 2ВКЇ. Кухню розміщали в центрі квартири, що мало посилювати видимість жінки.

Ілюстрація: Josh Kramer/Bloomberg CityLab

Відокремлені кімнати для різних членів родини принесли в японську культуру нове поняття приватності, для якого довелося запозичити англійське слово privacy – пурайбасі (プライバシー).

Оскільки за кожною кімнатою закріплювалася певна функція, то японські пересувні меблі замінили стаціонарні меблі західного зразка – стільці, столи, каркасні ліжка, дивани тощо, які вже не потрібно було складати і ховати.

Фото: Noriko Hayashi/Bloomberg

Вкрай привабливими для нових мешканців стали зручності, такі як кухонна мийка з неіржавної сталі (замість бетонної), металічні двері з замками (замість розсувних сьодзі), сучасні ванни (традиційно японці милися в дерев’яній ванні по черзі всією родиною – починаючи з голови родинної ієрархії, не міняючи воду) та унітази зі змивом. Холодильник, пралку і телевізор жартома називали «трьома божественними скарбами» (пародіюючи дзеркало, меч і прикрасу, які є регаліями імператора).

Фото: Вікіпедія

Мешканці соціального житла сплачували оренду, значно нижчу від ринкової. При цьому претендент на проживання у данті мусив взяти участь у лотереї – замість черги, як це було в СРСР, або як це досі практикується у Швеції. У 1960-х роках, у розпал популярності данті, людина мала один зі 145 шансів виграти в лотерею.

У 1960 році в один із токійських будинків відвідали принц Акіхіто з дружиною, символічно затвердивши цінності нового середнього класу.

Ліворуч – нові будинки 2000-х, праворуч – данті 1960-х. Фото: ブツチチ / Вікіпедія

Типова родина, яка жила в новому житлі, складалася з чоловіка і жінки з одним-двома дітьми. Матір зазвичай лишалася вдома, батько працював на пристойній роботі. Згодом, однак, жінки стали почуватися ізольованими на околиці міста, особливо на тлі того, що сучасна техніка звільнила час на дозвілля. Через віддаленість від центру їм було складно заводити друзів і підтримувати старі зв’язки.

Бум соціального житла тривав із середини 1950-х до середини 1970-х, коли часи знову змінилися. Японці стали одружуватися пізніше, довший час жили одинаками, багато хто й після одруження обирав лишатися бездітним – такі люди не потребували багато кімнат. Завдяки економічному процвітанню з’явилася й протилежна тенденція – бажання мати просторіші квартири, розташовані в кращих, не таких віддалених районах. Старе житло з часом занепадало, оскільки в Японії часто надають перевагу будівництву нового перед ремонтом старого.

Ремонт квартири у данті, збудованому в 1970-х роках. Фото: hokuohkurashi.com

Оскільки в данті масово заселялися молоді сім’ї протягом невеликого проміжку часу, до кінця ХХ століття багато з цих мешканців так само масово постарішали, а молодші члени їхніх родин оселилися окремо. У мікрорайонах почали зачинятися магазини та школи, що ще більше спонукало молодь тікати звідси. Старі люди, що жили в данті, стали особливо вразливими до кодокусі – смерті наодинці, коли тіло довгий час лишається невиявленим.

Зараз данті поступово зносять, за виключенням тих будівель, які визнали архітектурно цінними. Декотрі, однак, реконструюють із дотриманням сучасних норм із сейсмостійкості й інклюзивності.

Йокодай Данті – реновація старого житлового комплексу в Йогогамі за проєктом Кенго Куми. Фото: e-flux.com

Читайте також: Аналоги хрущівок у Стокгольмі: від квартир для бідних до найбажанішого житла (фото)