Все більше молодих режисерів обирають Київ як місце дії своїх фільмів. Чому? Їм важливо бачити на екранах себе, молодих амбітних людей, які живуть в ритмі столиці. Або ж, тому що Київ неможливо не любити (хоча в час-пік в метро можна посперечатися з цим твердженням), він заворожує, та й до того ж, вкрай кінематографічний. Це підводить до теми простору, в якому ми живемо – як він впливає на нас? А як ми на нього?
На онлайн-платформі Takflix вийшла підбірка короткометражних фільмів «Як тебе не любити». В кожному з цих фільмів Київ займає своє місце – він створює настрій, постає піддослідним, або ж повноцінним учасником подій. Як йому це вдається?
Всі стрічки можна переглянути на онлайн-платформі Takflix, як окремо, так і в підбірці короткометражних фільмів «Як тебе не любити».
Цвях
драма, реж. Філіп Сотниченко, 2016
Фільм-переможець Одеського кінофестивалю розповідає ліричну історію про дівчинку, яка в 1996 році переїздить до Ліхтенштейну разом з вітчимом та матір’ю. 20 років потому вона повертається в місто свого дитинства. Стрічка побудована на контрастах, одним з яких є простір. Глядач спостерігає сучасний Поділ очима дорослої героїни, ніби їде разом з нею в автівці. Вже в наступний момент автор переносить глядачів в минуле – за допомогою ефекту аматорської зйомки. Таке відчуття, що хтось дав дозвіл переглянути особистий архів. За допомогою гри з часом постає постійне порівняння міста. Глядач переглядає архів спогадів героїні, та порівнює з сучасністю. Вулиці, будинку, трамваї – все залишилося тим самим, але щось невловиме докорінно змінилося. Є шанс поставити собі це питання – що саме змінилося в Києві з 90-х років та чому?
В радості, і тільки в радості
драма, реж. Марина Рощина, 2018
Дебютна стрічка Марини Рощиної здобула призи одразу на Одеському кінофестивалі та на кінофестивалі «Молодість». Це історія сучасної молодої дівчини, яка до того ж молода матуся. Перед нею постає вибір між особистим життям і відповідальністю за дитину. У цьому фільмі столиця працює на декількох рівнях. Спершу, вона занурює глядача в історію за допомогою знайомих локацій. А потім вона працює як протиставлення двох життів героїні – вулиця Азербайджанська, де вона в першу чергу мама. Та рейви в центрі міста і світанок на Рейтарській – де вона просто дівчина, яка тусується, будує нові стосунки й живе в радості. А таке знайоме метро слугує містком не тільки між берегами Києва, а й між цими різними сторонами її життя.
Петрівка-реквієм
анімація, реж. Катерина Возниця, 2018
«Петрівка-реквієм» розповідає про осмислення події, яка декілька років тому змінила життя київського метрополітена, а з ним і життя киян. Каталізатором подій стало рішення про перейменування станції «Петрівка» в «Почайну», що призвело до переозвучення всіх оголошень Київського метрополітену голосом нового диктора. Столиця, а точніше її невід’ємна частинка – метро, не постає локацією в прямому значенні цього слова. Київ тут є локацією подій та сенсів, які режисерка Катерина Возниця перенесла на свою анімацію. Пригоди дезорієнтованого суб’єкта в умовах стихійної декомунізації. Короткий момент топографічно-акустичної розгубленості на зламі звички. Тільки такий пластичний жанр, як анімація, зміг передати в повній мірі це відчуття розгубленості, коли змінилася деталь, але на секунду, ніби весь механізм вийшов з ладу. Іронічна, трохи хаотична, але про таке знайоме кожному киянину відчуття – анімація «Петрівка-реквієм».
Прощавай, Головін
драма, реж. Мат’ю Ґрімар, 2019
Ще один фільм-переможець Одеського кінофестивалю, який до того ж запам’ятався на Берлінському кінофестивалі та отримав там нагороду у секції Generation 14 plus. За 14 хвилин короткометражки глядач має змогу спостерігає за внутрішнім діалогом Яна Головіна. Смерть його батька стала для нього шансом вирватися та поїхати за межі рідної країни. Глядач чує його роздуми на цю тему, як сильно він хоче шансу на нове життя, але як попрощатися з сестрою? Ян проводить нас по району свого дитинства, ми маємо змогу спостерігати за особистими моментами прощання з тим, що оточувало Яна все життя – будинки та дитячі майданчики. Різкий перехід на панораму урбаністичного ландшафту Троєщини і так само різко виникає відчуття замкнутості простору та свободи вибору. Чи можливо взагалі вирватися на волю? Та що таке ця воля для Яна Головіна?
Вхід через балкон
фільм-дослідження, реж. Роман Блажан, 2020
У цьому документальному фільмі Київ, разом з сімома іншими містами України, постає піддослідним у справі цікавого феномену – українських балконів. Камера у стрічці проводить урбаністичне дослідження, вихоплює з простору міста балкон на намагається розкрити його секрет. Кожен балкон індивідуальний, як і його власник. Так само, як кожна людина змінює місто, в якому живе, це роблять і балкони. Цей феномен розглядається не тільки з точки зору впливу на архітектуру міста, піднімаються питання власного простору, антропології, сучасної культури та пострадянської історії. Після цієї короткометражки хочется провести власне дослідження київських балконів.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті