Так історично склалося,що в нашій країні поняття «реставрувати будинок» вже давно отримало безліч додаткових значень–змінити повністю його вигляд чи змінити форму власності, чи виписати із реєстру пам’яток або добудувати кілька поверхів. Жертвою такої підміни понять став історичний готель «Дністер» у Івано-Франківську. Ця будівля має не лише локальну цінність, а є знаковою для всієї України, бо саме тут підписали Акт Злуки між Українською Народною Республікою (УНР)  та Західно-українською Народною Республікою (ЗУНР), в ній зупинялися Грушевський, Виниченко, петлюра та інші. Та наразі пам’ятка майже повністю видозмінена, а історія її «оновлення» нагадує радше сюжет серіалу.

Любов і готелі

Так і хочеться розпочати цю історію  зі слів «В місті N жив собі чоловік..» І справді, жив собі у Івано-Франківську майбутній бізнесмен Мирослав Бойко. Він був сформований у 90-ті та загалом є достатньо типовою людиною того часу: свавільна енергія, впертість, досвід «віджатих бізнесів» 90-2000-х, відсутність смаку, брак освіти, бажання заробити на всьому. Погляд його спрямувався на готельну справу. Першим готелем в його локальній бізнес-імперії став – «Надія», який колись звався «Україна». Бойко перейменував його на честь дружини – Надії Лєвшакової. Жінка і їхня спільна донька, зрештою, також включилися в управління бізнесом.

У 2004-му він купує готель «Дністер» на перетині вулиць Січових стрільців та Шевченка, підписавши охоронний договір. Цей документ підписується із управлінням культурної спадщини ОДА. І як по сюжету гоголівських оповідей, начальником цього упавління став місцевий чиновник, Андрій Давидюк. Характерним стилем управління останнього як раз і були «будівлі з молотка». Він неодноразово фігурував у справах по знищенню історичних будинків або ж висловлювався про кількість пам’яток у місті, значно зменшуючи їхню кількість.  Місцеві жителі називають його чорним чоловіком для івано-франківської архітектури.

До речі, в часи Януковича, коли оцифровувалися реєстри пам’яток відбулася дивовижна маніпуляція: деякі пам’ятки в процесі перенесення з паперу в цифру зникли, або ж їхній статус змінився. Ці справи і досі не розслідувані. «Дністер» довгий час не чіпали, Бойко експлуатував його як дешевий готель. Будівля була занедбаною, але далеко не аварійною. Задовільний стан підтверджували перевірки  та  відповідні документи.

Розширення і поглинання

Загалом будівля складається із двох частин: готельної та житлової. Перед купівлею «Дністра» була низка приміщень, що належали місту, а також комерційні приміщення та підвал. Внизу діяв Центр сучасного мистецтва (ЦСМ). Та після отримання Мирославом Бойком права власництва, він поступово став скуповувати приміщення. Відповідно Центр сучасного мистецтва звідти виселили.

«Там була угода, що ЦСМ дають своє приміщення на 7 років. Зрештою, дали на відшибі в багатоповерхівці, куди ніхто не ходить. Директора викинули і поставили свою людину», –каже головний редактор видання «Kurs» Сергій Борис.

У 2016-му Бойко і його команда закривають готель на реставрацію.  Першочергово все справді мало виглядати згідно із ЗУ «Про культурну спадщину»–жодних добудов, перебудов і  обов’якове збереження фасаду, ліній, контурів, габаритів. Та свавільна енергія і природна ненаситність власника змінили хід подій. До слова, Бойко і раніше фігурував в скандальних історіях із руйнуванням культурних пам’яток: одним із таких стала “реставрація” будівлі на площі Ринок біля Ратуші. Як результат–фактично зруйновий оригінал, порушені лінії площі Ринок, яка створювалася як суцільний міський ансамбль і прибудова 2 поверхів  Цю справу, попри  інтерес громадськості, поступово звели нанівець. Тож, як бачимо, випадкових людей в історії із «Дністром» немає.

Першочерговий проект готелю «Дністер» мав втілювати місцевий архітектор і він передбачав дослідження. Проте вже за рік Мирослав Бойко відмовляється від цього проекту. Архітектор в свою чергу відмовляється брати участь в новій невідомій “авантюрі”, тож власник знаходить контору у Львівській області, яка розробляє новий план із багатообіцяючою назвою

Реставрація із відновленням вежі Бельведеру

«Ясна річ, що вежа не була в оригіналі такою, як її відновили. Проекту немає в доступі, його ніхто не бачив. Людина, яку вони називали авторомпублічно відмовилась від цього твердження. Новий не бачив ніхто, окрім родини Бойків, Давидюка та кількох наближених людей, тож ми не знаємо відповідає втілення проекту чи ні. Але згідно з законом такого не мало бути, бо це вже не реставрація, а реконструкція. Мало би бути все збережено–фасад, лінії, поверховість, габарити, вже не кажучи про внутрішнє оздоблення» –каже Сергій Борис.

Згодом, коли нагорі стали надбудовувати поверхи, про це почали писати та знімати журналісти.  До будівлі прийшла міська перевірка. Відділ охоронної спадщини в департаменті міськради зобов’язав припинити будівництво і оштрафував їх. Проте роботи  тривали, схоже, що штраф заплатили та продовжили далі, ігноруючи міську владу. І тут виникає ще один цікавий момент: по документах роботи завершили рік тому, подавши заявку на отримання сертифікату. Цей документ надається тоді, коли всі роботи закінчені та будівля може здаватися в експлуатацію. Вони отримали відмову із переліком того, що не зроблено. А за місяць сертифікат раптом видають, але по факту роботи тривають і досі.

Приблизно два місяці тому внизу готелю почали зводити скляні вітрини. «Дністер» має автентичну колонаду, але за рахунок склопакетів почали розширювати фойє, заступаючи вже на простір пішохідної вулиці Шевченка. За версією місцевих активістів це робилося для того, аби отримати для готелю статус 5-зірковості, бо нинішня площа не тягне по стандартах. Але свої дії треба було якось пояснити і рішення знайшли–власник вирішив зробити в цій скляній конструкції виставку місцевого художника . Був знайдений достатньо специфічний місцевий “митець”, який без перебільшення кличе себе генієм. Команда Бойка організувала для нього виставку, таким чином відвертаючи увагу від головного питання–що коїться в «Дністрі».

Протягом цього часу змінювався не лише зовнішній вигляд, а й внутрішнє оздоблення.  І хоча речник Бойка скликав журналістів ніби-то на відкриту пресс-конференцію, під час якої мали показати внутрішні роботи, більшість журналістів всередину не пустили, називаючи їх продажними. До слова, Бойко не вірить у правдивість соділарності людей на захист будівлі, він переконаний, що рух хтось фінансує, чий ого конкуренти намагаються зламати його бізнес-плани. Він також асболютно не розуміє в чому проблема, він кілька разів наголошував на сучасності готелю, а також хвалився, що спілкувався із віденським архітектором.

«Ми пройшлися по центру Відня з нашими знайомими віденськими архітекторами. Може, трошки нагрішу, але трошки штукатурки ми з віденських старовинних будівель брали у конвертики, і ми вивели як кінцевий результат цей колір“, – розповідала дружина Бойка Надія Лєвшакова.

Після акцій протесту щодо колонади, яка заступає на вулицю, активісти отримали листа, де власниця пише наступне:

«Враховуючи багаточисленні звернення громадян, які вболівають за збереження історичної спадщини та реальними справами роблять корить для міста, нами прийнято рішення, що підколонний простір готелю “Дністер” буде збережено вільним для всіх жителів та гостей Івано-Франківська. А вітрини – демонтовано”. Та попри зустрічі та тиск активістів терміни так і не названі, а конструкцію не прибрано.

Архітектор із Відня

Загалом будівля «Дністра» має цікаву історію. Кам’яниця була побудована у 1912. Це був перетин епох, починався функціоналізм. Розчленування будівлі на дві частини—готельну і житлову це був фірмовий стиль творця—архітектора Фредеріка Януша.  Таокж в готелі діяв кінотеатр та невеликі крамниці в нижній частині. Назви змінювалися відповідно до часу, спочатку кам’яниця звалася «Австрія», згодом «Варшава» вже за Польщі, а в радянський час  ресторан і готель мали назву «Спартак», а з 60-х «Дністер».

«Я зробив розслідування про Януша і він виявився унікальним. Наприклад, він після Франківська розбудовував Чикаго. Приїхав з Відня сюди, побудував 7 кам’яниць. Будинок на початку стометрівки—це також робота Януша. Причому у Франківську вважається найвидатнішим архітектор Кудельський, а Януш виграв у нього в конкурсі», – розповідає підприємець та публіцист Ростислав Шпук.

В готелі «Дністер» можна побачити ракеровані вікна, що є типовою «фішкою» чиказьких будівель. Ця архітектурна школа виникла після чиказької великої пожежі, яка сталася в 1871 році. Цікаво, що історичні події  йдуть паралельно, бо у тодішньому Станіславові ( колишня назва Івано-Франківська) також була пожежа. Вона сталася в 68-му, за 2 роки до чиказької.

«Обставини абсолютно однакові: тільки в нас варення варили, а там корова лягнула керосинову лампу. Януш побудував готель дуже строго, орнаментика стримана, бо це настання функціоналізму.Пілястри були червонуваті. Якщо відійти трохи далі ,то можна побачити черепицю, вона приблизно в тій же кольоровій гамі, що і пілястри. Коли падали сонячні промені, то це створювало плавний перехід з даху на фасад. Колір ніби “стікав”.А всередині пілястр йшли чавунні труби—все дуже добротно зроблено»,–продовжує Ростислав.

Саме із постів Ростислава Щпука  у Фейсбуці, і розпочалася кампанія по захисту готелю.

«Лагідна реставрація»

У Франківську є ще одна людина, яка не просто добре розуміє, який механізм реставрації, а й сам наразі зустрівся із цим питанням на території Палацу Потоцьких, який очолює. Та найперше Володимир Гайдар є архітектором.

«У нас є досить добре прописане законодавство , воно не просте, але, якщо хотіти, то в ньому можна розібратися. Є закон «Про охорону культурної спадщини», є низка державних будівельних норм, які регламентують  порядок розроблення і погодження документації на реставрацію: що за чим має відбуватися. Наше законодавство зараз в стадії гармонізації із європейським законодавством . В Європі реставраційне законодавство існує і працює довший час. Є Венеційська хартія, де чітко все розписано і це невеликий документ.  Є на що покластися, що почитати. Існує гарне українське прислів’я: не знаєш як робити—роби по закону. З точки зору реставрації, це як і в медицині—не нашкодь. Будь-які неусвідомлені дії можуть привести до незворотніх процесів і навіть, якщо усвідомлення потім настане—це вже втрачена автентика. Пам’ятка не зводиться до «подобається/не подобається», пам’ятка—це досить комплексне поняття, воно має багато підтермінів. Об’єкти культурної спадщини, пам’ятки є різні. Є навіть ті пам’ятки, які є пам’ятками архітектури в загальному, та вони можуть бути: пам’ятками містобудування, ландшафту, історії. Але вони є будівлі, які були свідками якоїсь історії, вони є елементами ландшафту, частиною композиції».

В залежності від пам’ятки є різні види її збереження, проте найголовніша частина процесу— попередні дослідження. Починати роботи, без грунтовного аналізу історії, складу матеріалів, тощо—дивна, але, на жаль, поширена практика в Україні. Загалом, процес реставрації достатньо скурпульозний і складається із декілької етапів. Від попередніх реставраційних робіт, які передбачають збір усіх матеріалів, які є: архівних, етнографіних, описових, інвертарних–це є окрема стадія реконструкції.  Далі усі ці дані записуються в акти, аби зрозуміти, що втрачено, який технічний стан, які цінності присутні. Потім обирається список реставрації. На прикладі готелю «Дністер», якщо функція будівлі не змінюється, то це чиста реставрація. За словами Володимира Гайдара процес реставрації має мати постійний науковий супровід. Реставраційне завдання грунтується на дослідженнях, і в процесі плану реставрації також ведеться комплекс наукових досліджень. Це джерельна база, інтер’єри. Якщо щось в процесі виникає, то роботи зупиняються, оновлюються вихідні дані, ухвалюється рішення і далі процес поновлюється.

Серед досліджень  також є і лабораторні: дослідження кладки,  способів кладки, розчинів, шарів і т.д. І від цього комплексного підходу і залежить кінцевий результат.

Згадувана Венеційська хартія, яку Україна погодилася втілювати говорить ще й  про цінність кожного етапу життя будівлі. У випадку Франківська—це кілька режимів, які змінювались в місті протягом ХІХ-ХХ століть. Хтось закладав щось величне, а хтось просто нищив все, що було перед ним. На Західній Україні до Австро-Угорщини і досі дуже делікатне ставлення, її кличуть «бабця Австрія». Устрій намагався враховувати інтереси українців, за Польщі ситуація була геть іншою. Але в цей період місто розбудовувалося за концепцією ідеальних міст європейських. І часто до Станіслава потрапляли найкращі архітектурні зразки.

Архітектор каже, що вони стикнулися із цими нашаруваннями в Палаці Потоцьких, чітко видно де була Австрія, де Польща, а де прийшла радянська влада. В перших— було грамотно та естетично, а як раз остання не враховувала жодноі цінності попередніх епох. Наприклад, побудували кінобудку, яка фактично «тягне» за собою решту стіни.

«А те, що зараз відбувається із «Дністром»–це агресивний вплив. Ніби і на інший манер, але схоже на те, що робили совіти. “Ми собі вирішити так, бо нам так треба”.Найбільша проблема в тому, що цей будинок–пам’ятка національного значення. Це один із найважливіших періодів в історії об’єднання вже новітньої України. «Дністер» є абсолютно нашою історією, яка показує, що ми можемо бути єдині, об’єднані. І от чомусь ця історія так нехтується. Найбільша біда нашого сьогоднішнього суспільства, що немає елементарних знань і відповідальності за те, що дійшло до нас. Раз до нас щось дійшло, то ми маємо це передати наступним поколінням і якщо ми можемо щось додати, то це має бути абсолютно не втруаючись в ціннісну історичну складову. В Європі це ноий тренд–забезпечити сталість. Ми маємо усвідомлювати, що ми тут достатньо короткий період часу і від нас залежить наскільки якісно ми передамо історію. Тим більше, маючи такий складний період в історії як радянський, коли всі корені відрізали начисто, тут ми маємо показати свідків нашої історії. Але якщо свідку витерти пам’ять, то він вже не свідок. Якщо цю пам’ятку, яка цінна своїм архітетурним рішенням, технологіями, матеріалами, методикою, за якою роботи були виконані і це все перештукатурити на новий лад, змінити пропорції, масштаби, то можемо впевнено говорити, що це вже не той свідок, це вже змінена пам’ятка»,– пояснює  Гайдар.

Формування спільноти

Історія із знищенням історичних та культурних пам’яток для України не є новою і в більшості випадків завершується погрозами активістам чи втратою будівлею свого первинного вигляду. Чимало людей пам’ятає історію із Гостинним двором в Києві, чи із історичною аркою у Полтаві, тощо. Та як відомо, у світі усе не чорно-біле, тож попри те, що історичні споруди вдається врятувати не завжди, зате цінно, що в процесі формуються спільноти. У Івано- Франківську сталося так само і це нетипово для міста. Якщо спочатку мова йшла тільки про захист готелю «Дністер», про мешканців вулиці Шевченка та безпосередньо житлової частини «Дністра», то тепер все це переросло у громадський рух.

Учасники провели кілька акцій протесту, долучаються юристи та архітектори, журналісти, науковці, історики, народні депутати.  Наразі перед входом в «Дністер» діє виставка, якою будівля була і якою стала. Активісти встановили стенди у вигляді символічних колон, які добре видно кожному, хто навіть йде повз і не знає ситуації. Ініціатором виставки став Ростислав Шпук.

«Все почалося із блога Ростислава Шпука і його слово запалило людей. Ця колонада стала основним фактором, люди відчули, що в них ніби щось крадуть. Добудували поверхи нагорі–з цим вже майже змирилися, але коли мова пішла про колонаду, про зміну вулиці–почався рух. І це серйозно почало бити по їхній репутації. І вони пообіцяли прибрати. Ну подивимось! Але Бойко така людина, яка не може програти. Мовляв, що це за зграйка? Мер кілька разів закликав забрати колонаду і поки тиша.

Для мене це приклад того, як спрацювала сила Фейсбука. Змусити Бойка кількома постами, як мінімум пообіцяти змінити рішення.

Точка незворотності у нас перейдена. Ми не столиця, тут наврядчи демонтуватимуть вже добудовані поверхи. Але люди зрозуміли, що це важливо, вони стали спільнотою, шукають юристів і це буде поширюватися  на майбутні спроби нищення пам’яток»,–підсумовує Сергій Борис.

Також на підтриму «Дністра» висловилися чимало відомих людей, зокрема, письменник Юрі Андрухович, акторка Ірма Вітовська, письменник і перекладач Остап Українець, архітектори Володимир Ідак та Володимир Гайдар, письменник Тарас Прохасько, архітектор та урбаніст Юрій Чаплінський та інші.

Важко прогнозувати чим завершиться процес довкола готелю, але ясно, що люди вже не будуть такими як раніше. А це як раз добрі новини.