Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

У Києві пройшов восьмий архітектурний фестиваль PROSTONEBA. Локацією фестивалю став нещодавно відкритий літній майданчик Марді Гра на A-Station. Темою цьогорічної події визначити «Переосмислення». За словами організаторів, вибір теми зумовила пандемія COVID-19, що спонукає робити переоцінку звичних підходів до навколишнього середовища, публічних просторів та один до одного.

«Хмарочос» відвідав дискусію про публічні простори за участі архітекторів, політологів, митців й освітян та занотував найцікавіші тези обговорення. Модерував дискусію Влад Голдаковський, архітектор, засновник Goldakovskiy Group Architects.

Про визначення громадського простору

Влад Голдаковський: Що для вас публічний простір, яким би ви хотіли його бачити?

Антон Олійник, архітектор, співзасновник Burø: Для мене це простір, де народжується конфлікт, і де він вирішується.

Ганна Бондар, народна депутатка, архітекторка: Визначень громадського простору дуже багато, і у нас в законодавстві воно, до речі, не закріплене. Але я б хотіла згадати слова мого сина, сказані в Каїрі. Йому було дев’ять, він не архітектор і не фахівець. Але ми погуляли, і він сказав: я ніколи не хочу жити в цьому місті. Чому? Тому що тут немає площ. Громадський простір – це очевидна ознака міста, яке управляється демократією.

Станіслав Дьомін, архітектор, урбаніст: Громадський простір – це простір, який належить громаді. Певна частина міста, яка доступна для всіх, й знаходиться на перетині інтересів. Хтось бачить, що тут може стояти ларьок, а хтось хоче припаркувати автомобіль, інші – займатися спортом і гуляти з дитиною. Роль архітекторів та міської адміністрації в тому, щоб врегулювати цей конфлікт і створити простір, який буде відповідати потребам і створювати можливості для містян.

Євгеній Курмашов, директор інституту політичних програм Інституту Горшеніна: Якщо говорити про громадські простори в місті з моєї точки зору – це місця комунікації, діалогу. Вони відіграють ключову функцію, адже кількість міського населення постійно збільшується. У нас є поняття в політиці – фактор вулиці, який кожні 7-8 років виявляє свій вплив. Запит на оновлення, який ми зараз бачимо не лише в Україні, він матиме вияв на наших вулицях і площах.

Анна Іскіердо, архітекторка AIMM: Я б хотіла сказати про громадські простори, яких немає. Арсенальна – це не увесь Київ. Це точкові рішення. На рівні міста дуже не вистачає роботи зі створення громадських просторів і зв’язків між ними. Створення громадських просторів – це покращення соціально-культурного рівня навколишніх територій, чого дуже не вистачає депресивним районам міста: Дарниці, Святошин, Борщагівці. Це не лише про майданчики для комунікацій та конфлікту, це й про підвищення статусу районів.

Максим Головко, співзавник “Агентів змін” та “Урбанини”: Є три взірцевих приклади публічних просторів у Києві. Перший тип – це Майдан Незалежності, де можна м’ячиком потрапити в ворота і отримати приз або провисіти трошки на турніку. Другий тип – це Софійська і Михайлівська площа, де в нас немає нічого крім бруківки і пам’ятників, на які можна подивитися. Така пательня. І третій класичний публічний простір – це Володимирська гірка, де приємно, затишно, є дерева, і можна посидіти з пивком на лавці. Можна під лавкою. Десь так я зараз собі уявляю публічні простори Києва та інших українських міст

Надія Кузьмичова, керівниця освітнього проєкту TUMO: Я асоціюю громадський простір з місцем для ідей. Вони можуть бути неоднозначні, і тоді виникають конфлікти. Але дискусія це рух, розвиток певного стану. У таких просторах народжуються креативні ідеї та можливості для пошуку нових сенсів. 

Олексій Золотарьов, скульптор. Для мене публічний простір – це про вихід з зони комфорту, вихід з квартири. Публічний простір починається за дверима нашої квартири і там починається комунікація, якою б вона не була. 

Максим Коцюба, ландшафтний архітектор, засновник Студії ландшафтної архітектури KOTSIUBA:  Для мене громадський простір, публічний простір – це місце, яке небайдуже великому колу його користувачів. Люди, які ним щодня користуються,  бізнеси, які поруч працюють, відчувають цей простір своїм та можуть на нього впливати.

Голдаковський:  Що ж тоді ефективний громадський простір?

Дьомін: Є кілька умов. Перша – доступність. Міський простір має бути доступним для всього населення і не виключати нікого. Друга – комфорт, умови перебування. Це про безпеку, чистоту, мікроклімат. Наприклад, повинно бути хороше озеленення, яке створює вологість, зменшує шум і запилення. Третя умова – простір повинен давати вибір і можливість різним групам населення нормально соціалізуватися, розважатися, відпочивати. Четверта – він має бути прийнятним з естетичної точки зору, не викликати відторгнення. 

Курмашов: Найголовніше – це люди. Простір не вартує нічого, якщо не враховувати, які люди у ньому збираються. Майже ніхто не проводить вільний час у своєму дворі, більшість йдуть, їдуть у певний міський простір. І, як мені здається, першочерговий фактор, за яким ми робимо вибір, – це люди, з якими на цій території ми будемо взаємодіяти.

Бондар: Ефективний громадський простір – це той, який виконує функцію, яка в нього закладена власником або традицією. Якщо є спроби змінити функцію, але вона не приживається, як би класно простір не був зроблений, він не буде працювати. 

Іскіердо: Громадський простір, як і архітектура, повинні виховувати смак і піднімати соціально-культурний рівень всіх, хто живе поруч. Розробляти простори у взаємодії дуже важливо, але все ж архітектор і місто завжди задають певну планку. 

Головко: Ми всі кажемо, який тут (прим. – A-Station) хороший публічний простір, і треба зробити більше таких. Але важлива, якщо не основна, складова публічних просторів – це можливість знаходитися там, презентувати себе та відчувати його своїм. Тому я не впевнений, що це хороший публічний простір. Не впевнений, що він взагалі публічний, можливо просто відкритий. Я не бачу тут бездомних, не бачу людей з інвалідністю, і навряд вони захочуть сюди прийти: стиль та архітектура показують правила.

Майже ідеальний публічний простір, якщо не враховувати архітектуру, – це вокзальна площа. Там кожен робить, що хоче. Абсолютне право на місто. Хочеш автівку припаркувати на газоні – будь ласка. Хочеш кіоск – на тобі. Я навпаки переймаюся, коли муніципальна варта починає виганяє людей з вокзалу, а кіоски прибирають.

Коцюба: На мою думку, є два основні критерії ефективності. Простір повинен бути різноманітним та близьким. Одна з цінностей життя у місті – це близькість послуг. Якщо основні побутові потреби вже можна задовільними в своєму районі, відсутність близьких громадських просторів досі є проблемою. Саме в таких просторах з’являється можливість спілкуватися, знайомитися і формувати громаду, яка може спільно вирішувати подальші кроки для цього району.

Золотарьов: Для мене важлива мистецька складова. Київ заслуговує на об’єкти, які притягують до себе містян та навіть відвідувачів з інших країн. Тому суттєва зміна відбудеться тоді, коли місто запросить серйозного скульптора поставити свій об’єкт тут. Це не лише приваблюватиме людей, але дасть поштовх місцевій мистецькій спільноті.

Про залучення громади

Голдаковський: Мені подобається думка, що хороший громадський простір той, який люди відчувають своїм. Питання: що для цього потрібно?

Бондар: Раннє залучення громади. Якщо спільно з людьми щось робити – вони будуть відчувати це своїм. Якщо ні – відчуватимуть його нав’язаним. В деяких містах влада вже починає ці процеси, і це дуже важливо

Головко: Ми завжди говоримо: як зробити так, щоб ті містяни відчули простір своїм. Але ми і є ті містяни. Потрібно збільшувати свою зону комфорту, адже зараз вона в нас закінчується за дверима квартири. І прибрати навіть в під’їзді ніхто не поспішає.

Дьомін: В мене є хороший приклад залучення. Ми колись робили скульптури в Бучі на алеї, там великі коти-тоторо, на яких можна лазити. Ми вирішили використати для них фактуру “пасочками”. І коли почали роботи, з дитячого майданчика поруч прибігла купа дітей й почала допомагати, потім ми розфарбовували їх разом. Через певний час я туди приїхав і побачив таку картину: дитина тягне дорослого і каже – це я робив. За п’ять років на скульптурах не було ні малюнків, ні графіті.

Чим більше буде кейсів, де ми створюємо простір разом, тим швидше він стане нашим. Ми виходимо з жорсткої рефлексії совка, коли хтось мав прийти, все зробити і вирішити, коли все навколо було нічиїм та наче як усіх. Ми перейшли до принципів демократії, відсвяткували отримання прав, але не прийняли іншу сторону – відповідальність. Демократія передбачає відповідальність за своє життя і за своє оточення. Ми повинні звикнути, що більше ніхто не прийде, щоб зробити щось за нас.

Голдаковський: Я хотів запитати про діалог між різними колами інтересів у місті. Є багато різних точок зору, інтересів до публічного простору. Існують ефективні способи вести цей діалог між бізнесом, владою, архітекторами, громадою?

Бондар: Найкращий інструмент – публічне обговорення конкурсного завдання і архітектурний конкурс. Це легітимізує дуже багато процесів. Скільки ми не проводили обговорень, завжди виникає ситуація, у якій є сто людей, і в усіх окрема думка. Але поступово виявляється, що це все ж не так: здоровий глузд перемагає. Деструктивні, маргінальні думки самі відпадають. І таким чином залучаються і фахівці, і органи влади, і район, і містяни. 

Про найкращий публічний простір у Києві

Олександр Прокопов, архітектор (питання з залу): Який, на ваш погляд, громадський простір в Києві оптимальний й вже використовується на повну?

Дьомін: Я вважаю питання не зовсім коректним. Ідеальний простір – недосяжний, адже запити і потреби постійно змінюються. Крім того, міський простір не можна ділити на окремі об’єкти, він або працює, або ні.

Єдине, що можна окреслити в Києві сьогодні – це центральна планувальна зона, яка охоплює Хрещатик, частину Подолу, Пейзажну алею, Володимирську гірку. Вона різна і кожен знаходить там щось своє. Тут дуже багато помилок, з якими треба працювати, та це процес, і він ніколи не закінчиться. Ми можемо зробити трохи краще, цим і займаємося.

Прокопов: Що ви скажете про парк Шевченка? Там дуже багато функцій: кінотеатр, танці, дитячі майданчики, прогулянки з тваринами. Багато людей і вночі, і вдень. Я думаю, це досить вдалий громадський простір.

Головко: Парк Шевченка такий хороший і має таку кількість функцій тому, що навколо  немає жодного скверу. Є ботсад, але він за парканом і робити там нічого. Якщо в будь-якому районі в нас зробити щось хоча б нормальне – воно одразу стає просто неймовірним громадським простором. Обирати найкращий просто немає з чого.

Але, здається, найперспективніший громадський простір – це Контрактова площа. Навіть зараз там точаться дискусія, люди реально вирішують, якою вони хочуть її бачити. 

Прокопов: Що кожен з вас зробив для покращення ситуації?

Головко: Важливе завдання кожного архітектора і архітекторки в тому, щоб не нашкодити. Я сильно пишаюся тим, що не збудував жодної висотки, не спроєктував жодного закритого подвір’я і жодної площі-пательні без дерев.

Про простори для всіх містян

Анна Бажан, архітекторка (питання з залу): Питання до спікера, який назвав вокзал – хорошим зразком взаємодії різних соціальних груп. Чому для вас важливо об’єднати людей з різними життєвими цінностями: безхатьків та людей, які щодня ходять на роботу? Для мене вокзал – небезпечне місце.

Головко: Ми всі містяни. Мені здається, що збудувати комфортне, щасливе місто можна лише разом. Об’єднання – це єдиний спосіб побудувати успішну громаду, яка може чогось досягати.

І публічні простори – це поки єдине місце, де ми цю громаду можемо якщо не будувати, то хоча б побачити. Поза ними ми знаходимося у дуже вибірковому оточені, уявній спільноті. Тому рекомендую всім проїхатися електричкою, сходити до Billa на Бесарабці, дійти нарешті до ДВРЗ. Бо це все і є містяни.

Бажан: Питання в тому, як зробити таке місце безпечним. Поруч йде безхатько, і ми не знаємо, чи нападе він на нас, чи пограбує. Зате ми всі об’єдналися. А ось місце, до якого доклали багато зусиль та коштів, не вважається хорошим простором, бо тут збираються люди “з вищого світу” (прим. йдеться про територію A-Station). Ви хочете, щоб люди, які представляють потенційну небезпеку, ходили поруч з нами? 

Головко: У нас в просторах не присутні різні люди, і тому про них дуже багато стереотипів. Один із них – що бездомний обов’язково вас поб’є чи пограбує. Але з останніх новин, які я чую, видається навпаки: нещодавно саме бездомного в Києві вбили та підпалили. Ось яка реальність.

Злочини вчиняють не лише бездомні. Це не проблема конкретної групи людей, це соціальна проблема. Злочинами повинна займатися поліція. Ми ж повинні робити простори безпечними, а не виганяти людей з них. Безпечний простір – це той, де багато людей, і ми один одного контролюємо.

Коцюба: Планка – а для кого ж ці громадські простори – не конкретна. Сьогодні з них виключені безхатьки, завтра – пенсіонери, люди з дітьми. Але ми всі проходимо життєвий цикл: спершу ми діти, потім молоді й сильні, а згодом старі та немічні. Сьогодні в Києві можна легко відчути, як простори можуть бути не підлаштовані до потреб, як важко подолати певний шлях пішки.

Причина в тому, що ми виділяємо, для кого ці простори мають бути зручні, а для кого ні, хто має бути представленим, а хто ні. Натомість, якщо ми визначаємо публічний простір як платформу, де всі містяни можуть бути вільно представлені незалежно від віку, достатку, фізичних можливостей – це ознака здорового суспільства.

У підсумку

Голдаковський: Я би зробив ідеальний публічний простір в Києві таким, що…?

Олійник: Для всіх. Я вважаю, що низове залучення через конкурс, через обговорення конкурсного завдання є дуже важливим елементом.

Бондар: Створений шляхом консенсусу.

Дьомін: Актуальний, керований та прозорий на всіх етапах свого життєвого циклу – від задуму до демонтажу.

Курмашов: Місто повинно бути простором щастя, радості, комфорту, спокою. І міське середовище, і міська політика повинні допомагати у цьому завданні.

Іскіердо: На початку року обговорювалась історія про архітекторів, які мали реконструювати сквер, але вирішили нічого не змінювати. Хотілося б, щоб і ми були на тому етапі, коли всі проблеми з публічними просторами вирішені, й ми думаємо, як не нашкодити. Поки ж простори потрібно створювати та об’єднувати між собою.

Головко: Я спроєктував би громадський простір такий, щоб там бездомні не намагалися пограбувати містян, а містяни їх не боялися б.

Кузьмичова: Громадський простір, який є доступним, комфортним, обов’язково наповнений цінностями, які відчуваються. При цьому простір має конкретні завдання і цілі. Не факт, що він буде для всіх, але виконання цих завдань дозволить задовольнити інтереси конкретних груп.

Золотарьов: Такий, у якому б з’явився музей сучасного мистецтва. 

Коцюба: Я б спроєктував доречний простір. Доречний для конкретної локації та тих людей, які ним користуються. 

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button