Фото: comments.ua

За даними соціологічного опитування станом на 2020 рік лише 36.3% громадян України розмовляють українською в сім’ях. Як наслідок, для багатьох дітей, зокрема в Києві, українська стає формальною – мовою навчання в школі чи дитсадку, а для дорослих –  виключно мовою професійного спілкування. Жива українська все ще недостатньо побутує у приватному житті. 

Власник консалтингової компанії Андрій Ковальов (родом із Чернігова) разом із дружиною Іриною Брязгун (виросла в Києві) формувалися в російськомовному середовищі. З 2005 року подружжя поступово перейшло на українську. Андрієві хотілося створити своєму трирічному синові комфортне україномовне середовище пізнання світу. Тому він ініціював в дитячому садку запровадження щотижневого дня української мови. «Хмарочос» розпитав його про цю ідею та результати її реалізації. 

Перехід на українську

Коли Андрій навчався в школі, всі предмети викладали українською, але на вулиці і в сім’ї він розмовляв російською.  

«Тоді я ні на мить не замислювався про деяку ненормальність того, що ми навчаємося українською, а все життя проживаємо російською. Єдиною україномовною людиною для мене був мій дід. Він родом із козацької родини з-під Чернігова, цікавився історією України, в 89-90-х роках читав книжки Грушевського і Субтельного і працював директором обласної медичної бібліотеки. Він ніколи не був у компартії, але дисидентом себе не вважав. Після смерті дідуся я задумався, що на мені може перерватися використання живої української мови в нашій родині. Це та помаранчева революція стали двома основними причинами мого переходу на українську», – розповідає Андрій. 

На його думку, після 2014 року на вулицях Києва все частіше можна почути українську. Сьогодні серед більшості киян вже є неозвучений консенсус – української в публічному просторі має звучати більше, нею повинні говорити наші діти. «За моїми спостереженнями на дитячих майданчиках із дітьми до 5 років 15-20% батьків говорить (або намагається говорити) українською. Це ще не 50 на 50, однак і не тотальна меншість, як це було в 90-х та на початку 2000-х», – зауважує киянин. 

Українська мова як формальна

На думку Андрія, українськомовним дітям усе ще не дуже комфортно на вулицях столиці, де здебільшого розмовляють російською. Великою проблемою у дитячому садочку виявилася неофіційна соціальна норма: вихователі звертаються до дітей і навчають українською, діти неформально спілкуються і звертаються до вихователів російською.  

Із десяти дітей у групі Матвія, сина Андрія, українська є базовою лише для двох. Решта вісім дітей вдома розмовляють російською. Спостерігаючи за сином та його друзями, киянин помітив наступне:

• діти завчають одно-, двослівні відповіді на запитання вихователів («Яка це фігура?» – «Трикутник», «Назвіть цей колір» – «Червоний»), у них не формується навички активної комунікації, побудови зв’язних речень українською мовою;
• діти майже не вигадують нових слів українською, не створюють мемів, смішних фразочок, не повторюють один за одним звуків, майже не грають в голосові ігри, (а саме гра з голосом та звуками, звукоімітація є природною поведінкою для дітей 3-4 років);
• ситуація постійного перебування в середовищі двох мов, коли є мова навчання (українська) і домашня (російська), призводить до того, що і в українськомовних, і в російськомовних дітей мова взаємної комунікації спрощується до слів, які найбільш схоже звучать обидвома мовами. В майбутньому це може посилюватися. Як наслідок, дорослі люди скаржаться, що їм важко знаходити потрібні слова українською або соромляться «некрасивості» своєї мови;
• в старшій групі (5-6 років) багато дітей не готові до школи через брак навичок висловлювання українською. Часто діти, що приходять у перший клас, погано можуть висловити розгорнуту думку у відповідь на питання українською.

«У такому середовищі діти засвоюють українську мову як формальну, вихолощену. Всі свої любові, хвилювання, підліткові сльози та романтичні вірші вони переживатимуть російською», – вважає Андрій Ковальов. 

Український четвер

У зв’язку з цим він разом із вихователями садочка запропонували впровадити щотижневий «день української мови», яким обрали четвер. Батьків попросили спілкуватися з дітьми лише українською впродовж усього дня – з ранку до вечора. Важливою є тотальність україномовного простору, включаючи перегляд мультфільмів, слухання музики і читання книжок. У «день української мови» вихователі ненав’язливо виправляють дітей, коли ті говорять щось російською («А ти знаєш, як це буде українською?», «А можеш повторити те, що ти сказав українською?», «Давайте згадаємо українські слова на літеру “А”» тощо).

«Усі батьки сприйняли цю ініціативу позитивно або нейтрально, негативу не було. Що, можливо, підтверджує мою тезу про сформований неофіційний консенсус у Києві», – зазначає Андрій.

На другий місяць такої практики дітям стало простіше спілкуватися українською між собою. Іноді вони самостійно починають шукати мовної практики, нагадуючи батькам про «україномовний четвер». Деякі батьки, зізналися, що давно хотіли говорити з дітьми українською, проте ніяк не могли наважуважитися. А прохання вихователів їх надихнуло. 

«Такий “день” добре було би мати щодня, але треба рухатися поступово. Думаю, надалі ми будемо поширювати цю практику на інші частини тижня», – пояснює автор ідеї. 

Що далі?

Андрій Ковальов готовий поділитися досвідом «днів української мови» з зацікавленими батьками та вихователями. 

«Почати таку ініціативу досить просто незалежно від рівня володіння українською батьками. Це дає лише плюси як дітям, так і батькам, що також практикують живу мову. І тому я закликаю інших мамів і татів теж почати втілювати такий “україномовний четвер” в своїх садочках», – зауважує він.

Крім того, спільно з друзями киянин планує невдовзі запустити розмовні клуби української для батьків та дітей. У дружній атмосфері там можна буде практикувати мову без страху «сказати щось не так». Імовірним місцем зустрічі для такого клубу може стати книгарня «Моя книжкова полиця» на Пушкінській, а в разі успіху задуму – публічні бібліотеки. 

Андрій Ковальов переконаний, що живе ненав’язливе спілкування допоможе багатьом перетворити українську з офіційної чи державної на живу мову. 

«Мені особисто дуже хочеться, щоб Київ як столиця все більше і більше звучав українською. Я за білінгвізм, але українсько-англійський. Це дасть дітям доступ до всієї міжнародної науки і міжнародного бізнесу. Не страшно, якщо при цьому вони десь чутимуть російську. Проблемою є відсутність на київських вулицях жвавого україномовного середовища. Зараз моєму синові три з половиною. Сподіваюся, що коли він стане підлітком, таке середовище в Києві вже сформується. Адже смак мови можна відчути якраз у безпосередньому щоденному спілкуванні», – пояснює ініціатор ідеї.