Сучасна людина має багато викликів, один з них – пошук балансу між працею і дозвіллям. У світі, орієнтованому на досягнення, гонитва за успіхом стала асоціюватися з безглуздим змаганням за непевну винагороду. 

Осягнувши марність цієї біганини, чимало людей починають орієнтуватися на власні потреби. Віддають перевагу зменшенню годин роботи задля збільшення часу на особисті захоплення чи можливості проводити час з рідними. 

Тенденцію до зниження матеріальних запитів називають «дауншифтингом» (від англ. downshifting – перемикання автівки на меншу передачу). В українському контексті цей рух називають «сковородинством». Складно не помітити спільність запиту на «життя заради себе» з пошуком «сродної праці» філософа Григорія Сковороди. «Головне – відчути своє місце в цьому світі та бути тим, що тобі по серцю», – писав український класик.

Аби уповільнити ритм життя необов’язково їхати на Балі, в Індію чи Таїланд. Чимало способів «розвантажитися» можна знайти навіть у метушливому Києві. Сковородинство – не про повне розслаблення, а про інший погляд на свою рутину. «Хмарочос» разом з молочною компанією «Галичина» з’ясовували шляхи сучасних сковородинців. 

«Галичина» зазначає, що смакувати українською мовою можна не лише у Карпатах, а й будь-де. А влучні українські відповідники іншомовних слів, милозвучні та доречні слова-архаїзми та діалектизми збагачують нашу мову.

То які альтернативи існують сьогодні у боротьбі за успіх?

Ілюстрації: Ірина Стасюк

Мандрувати ровером до води 

Взаємодія з природою – найпростіший із найдієвіших способів розвантажити голову від непосидючих думок. Києву пощастило з унікальними острівцями дикої природи – довершеними місцинами для усамітнення, заспокоєння і перезавантаження. Велосипед може стати зручним способом дістатися до таких місць. 

Роверний тур київськими водоймами може стати для когось улюбленим способом діяльного відпочинку. Подорож берегом Дніпра від Русанівської набережної аж до Осокорків займе трохи більше години і відкриє неперевершені краєвиди на київські схили. Тут можна наробити чимало самознимків (тобто селфі), а також перепочити біля води, спостерігаючи за неспішним ритмом нечисленних рибалок. На самих Осокорках та Позняках гарним місцем для відступу з бетонних джунглів стануть озера Вирлиця, Небреж, Тягле і Мартишів. 

Мешканців Троєщини може привабити двоколісна або піша прогулянка углиб берега Десни.

Парк «Муромець» – гарне місце для справжнього одноденного походу. У глибинах цієї заповідної зони є безліч безлюдних стежок, неймовірна степова рослинність та кілька виходів до берегів Дніпра, Чорторию і Десни. Якщо гуляти там дуже довго, можна вийти за географічні межі Києва і потрапити в Київську область. 

«Для мене поїздка на велосипеді – спосіб відволіктися від рутини. Я дуже люблю на вихідних довго блукати берегом Десни, спостерігати за качками на воді, дивитися на захід сонця чи розлягтися на галявині десь посеред польових квітів. Інколи там можна побачити коня чи корову, що пасуться самотиною. Або помітити людську фігуру десь удалині – можливо, такого самого подорожувальника. Запахи, пейзажі, звуки – ніщо тут не нагадує про місто», – ділиться киянин Віктор Калита своїми способами перемкнутися від міської біганини. 

Робити руханку на природі

Тепла пора року спонукає синхронізуватися з ритмами природи і прокидатися разом із сонцем. З ранковою руханкою у Ботанічному саду, парку Шевченка чи Голосіївському лісі можна отримати заряд енергії на цілий день.

Інструкторка Аліна Кобенко разом із однодумцями для ранкових вправ із розвитку гнучкості та рухливості збирається в ботсаду. Тренерка наголошує на великій користі занять у реальних, не ідеальних умовах. За її словами, стопи, а отже весь хребет, будуть нескінченно вдячні за можливість, нарешті, виконати свою функцію (особливо якщо займатися босоніж).  

«Для людини, як біологічного виду, рух – це основа, природний спосіб існування, вся наша анатомія та фізіологія заточена на нього. Тому подарувати собі можливість хоча б два рази на тиждень, хоча б на годину повернутися до того, що робить справжнім і живим, – це велике щастя», – зазначає Аліна. 

Ранкувати на Київському морі

Любителям прокидатися ні світ ні зоря відгукнеться ранкування на Київському морі. Зовсім поруч розкинувся сосновий ліс – зручний і для прогулянок, і для пробіжок, і для улюблених фізичних вправ. 

«Раки, кавуни та море – три фаворити літа для моєї херсонської душі. Зараз я живу в Києві й дуже сумую за третім пунктом. На Київське море приїжджаю, щоб потішити свою внутрішню дитину. Тут тихо, спокійно, а ще немає набридливих медуз, яких я досі боюся», – розповідає про свої особисті стосунки з цим місцем проєктна менеджерка Катя Гурневич. 

Брати силу Карпат

Коли щоденних практик всередині міста для підтримання життєвого балансу вже не вистачає, можна перейти на наступний рівень і покарпатитися – пошукати чи то спокою, чи то нових викликів в Карпатах. 

Часто люди, одного разу посмакувавши життям у горах, стають їхніми завсідниками. Саме так у 2013 році вчинила Юлія Омельченко, засновниця чайовні «Сурія», переїхавши з Києва до села Пилипець у Закарпатській області. Заснований нею заклад став популярним місцем перезавантаження. 

«В один момент я почала відчувати – є щось цінніше і важливіше, ніж те, що я отримую від життя в місті. Я ні від чого не тікала, бо вважаю, що місто має багато переваг. Утім, не воліла чекати, доки воно мене остаточно втомить. Я не лінувалася щодня їздити до джерел у Пущу Водицю і купатися в озерах. Водночас хотілося мати це все у вільному доступі й не марнувати часу в дорозі. Так я опинилася в Карпатах», – розповідає Юлія. 

Чайовня «Сурія» на горі Гимба – своєрідний острівець сковородинства. Чимало людей, шукаючи змін, відпочинку чи нових знайомств, приїздить туди працювати. Вони носять воду з джерела, рубають дрова, розпалюють піч, готують млинці зі свіжими ягодами, збитень і карпатський чай. У вільний час вивчають боржавський хребет і спілкуються з природою та одне з одним. 

«У мене був суттєвий запит на зміну діяльності, – розповідає Микола Глухенький, що впродовж року працював у чайовні. – У Карпатах не було доступу до звичних речей як-от душ, електроенергія, вода з крана, а послуги настільки хороші, наскільки ти сам собі їх забезпечиш. Таке враження, що повертаєшся в минуле. Тут легко відчути силу природи – стихія в горах показує себе сповна і може в один момент докорінно змінити твої наміри і реченці». 

Відпочивати в роботі 

Живучи і працюючи в горах, можна відчути, як у простому, заснованому на доступних поблизу природних ресурсах побуті, є своя насолода. Так, робота в чайовні повертає людині радість від праці руками – це і збирання трав, і вариво, і майстрування. Через необхідність постійної фізичної залученості людина надовго відривається від мережі і дійсно присутня тут і зараз. 

Життя в горах – це також знайомство з місцевим жителями, чиї соціальні звички суттєво відрізняються від міських. Тут можна поповнити не лише власну піснезбірку (плейліст), а й словниковий запас і, якщо пощастить, дещо по-іншому відчути мову і себе в ній. Так, ви дізнаєтеся, які ягоди називають афинами (чорниці), як виглядає румбамбар (ревінь), що таке малиннич (малина) і як  називають брусницю (псувка, тобто  ґоґодзи).

Усамітнитися

Тим, хто готовий до радикальних кроків, варто на кілька днів оселитися в горах самотою. Розведення вогнища, збирання ягід, пошук води з джерела можуть стати гарним випробуванням на витривалість. Непоганим варіантом перезавантаження є похід у гори на цілий день – без співрозмовників і телефона. Цікаво, як зміниться сприйняття в разі повної відсутності мовлення? 

«Саме в горах у мене відбувається цифрове знеотруєння, адже я зовсім легально можу побути без зв’язку, – розповідає Сергій Таргоня, київський підприємець, який регулярно буває у Карпатах. – Якщо вдається поїхати в місце, де взагалі немає людей, то повертається відчуття приналежності до природи, до якого в місті доступ замилюється. Я дуже багато часу в горах проводжу в спогляданні. Так я поволі позбавляюся круговерті думок у голові». 

Аби відчути дику природу й несамовиту красу Карпат, туди варто поїхати хоча б раз на рік, вважають у компанії «Галичина», чия продукція навмисне створена так, щоб у перерві між вилазками нагадати смак пережитого у горах. 

Рухатися у власному ритмі

Куди б ти не їхав, від себе не втечеш, говорить народна мудрість. Для уповільнення ритму життя чи суттєвої зміни його основних аспектів необов’язково стрімголов бігти в аскезу. Для когось різка зміна може бути не меншим стресом, ніж міська боротьба за успіх. 

«Річ у тому, що в перезавантаженні немає довгої стратегії. Це радше бажання щось змінити і знайти свій власний темп. Тому варто щоразу прислухатися, чи не став той рушій змін насправді твоїм новим поневолювачем», – розповідає Микола Глухенький. 

Якщо тебе дратує щось у місті, то може дратувати й у горах – собаки, миші, комарі, заливні дощі, кажуть сковородинці з досвідом. Уся справа в пошуку власного балансу, а шлях його знайти може бути будь-яким шляхом – навіть спогляданням небесної блакиті у гамаці на балконі багатоквартирного будинку в Києві.