Що не так з Громадським бюджетом Києва? 5 ключових проблем

Фото: пресслужба Київради

Вчора, 16 вересня, завершилося голосування за проєкти Громадського бюджету, які будуть реалізовані у 2022 році. Кияни взяли участь у розподілі частки міського бюджету вже вшосте. Редакція «Хмарочоса» вирішила розібратись, чи все гаразд з інструментом електронної демократії і чи виконує він свої функції.

Мабуть, вже не залишилося киянина, який би не чув про Громадський бюджет (далі — ГБ). Особисте прохання проголосувати за проєкт щороку залучає до процесу тисячі нових мешканців. Цього разу свій голос за проєкти віддали 276 793 осіб — це на 33% більше, ніж минулоріч.

Розповсюдженим є погляд на ГБ як на інструмент впливу містян на розподіл бюджетних коштів. Проте, це мало відповідає дійсності, адже частка кошторису для розподілу між проєктами просто мізерна — 0,35% від загального бюджету Києва (200 млн грн на ГБ з 57,8 млрд грн річного бюджету у 2021 році). Для порівняння, в Парижі громадяни щороку розподіляють 5% бюджету міста, це один із найвищих показників у світі.

Громадський бюджет був створений як інструмент е-демократії, який стимулює:

залучення мешканців до вирішення проблем міста;
розвиток експертності активістів та їх об’єднання за інтересами;
розвиток співпраці між Мерією та громадськістю;
розуміння, як працює система управління містом.

Ми поговорили з учасниками процесу з різних сторін, аби зрозуміти, чи відповідає наявний стан Громадського бюджету своїм початковим цілям.

Отже, 5 дискусійних запитань до процесу ГБ, вирішення яких дозволить вивести цей інструмент на якісно новий рівень.

Як припинити домінування шкільних проєктів у ГБ?

Кожен мешканець, який хоч раз навідувався на сайт Громадського бюджету, помічав величезну кількість «освітніх» проєктів, які мають на меті ремонти харчоблоків, заміну вікон, оновлення майданчиків, стадіонів тощо. Такі проєкти зазвичай набирають необхідну кількість голосів, оскільки батьків зобов’язують до участі в голосуванні. Також школи традиційно об’єднувались між собою, аби взаємно допомагати одна одній з набором голосів.

Цього року, аби уникнути такої ситуації, кожен мешканець мав 10 голосів — по одному в кожній з 10 тематик (а не по п’ять голосів без обмежень щодо тематик, як у попередні роки). Це призвело до зменшення частки проєктів у категорії «Освіта» з 50% минулого року до 33% цьогоріч. Та все одно проєктів в інших тематиках подають набагато менше.

Зворотною стороною змін у голосуванні стало зменшення середньої кількості голосів на одну особу — з 3,5 минулого і позаминулого років до 2,6 цього року.

Також розповсюдженою претензією до шкільних проєктів є те, що вони не можуть бути загальнодоступними, як вимагає Положення про ГБ, оскільки інфраструктурна шкіл доступна лише дітям, які в цих школах навчаються.

Представник Міської робочої групи з питань ГБ, який побажав залишитись анонімним, коментує, що у Вінниці існує окремий шкільний Громадський бюджет. При чому, проєкти ініціюють самі діти. Такий же сценарій вже давно планують втілити в Києві, але для цього поки не вистачає політичної волі.

Співорганізатор та ідейний натхненник Громадського бюджету у Києві Сергій Лобойко розповідає, що включити шкільні проєкти до ГБ в перші роки його існування було свідомим кроком. Організатори розуміли, що жодна комунікаційна кампанія не впорається з популяризацією так успішно, як шкільні спільноти, які обов’язково ознайомлять з ГБ кожну дотичну родину, аби набрати голоси — а це більше 30% мешканців Києва. Проте, вже давно настав час іти далі — і не лише розділити ГБ на освітній і решту (як, до речі, реалізовано у Парижі), але так само проводити окремі секторальні ГБ з кожної пріоритетної тематики на кшталт екології чи транспортної інфраструктури.

Як подолати конфлікт між громадськістю і чиновниками?

У рік запуску ГБ у Києві автори відхилених чиновниками проєктів практично не мали інструментів для оскарження такого рішення. Тоді було вирішено створити Громадську бюджетну комісію (далі — ГБК) — такий собі інститут парламентаризму в рамках Громадського бюджету. Автор відхиленого проєкту з тих пір може поскаржитися у ГБК, а вони мають право розглянути справу, повернути проєкт на доопрацювання і на голосування. Склад цієї комісії обирається серед представників громадськості та кожного року оновлюється. Рішення приймаються колегіально і є обов’язковими до виконання чиновниками з Міської робочої групи (далі — МРГ), створеної при КМДА.

Проте на практиці чиновники часто не виконують рішення ГБК, бо вважають їх недоцільними, а самі рішення цьогорічного складу комісії багато в чому є відповіддю на минулорічні образи. Представниця ГБК Юлія Костецька нарікає, що Міська робоча група цьогоріч не виконала 18 їхніх рішень та не зняла два проєкти, які вони не допустили до голосування, хоча Положення зобов’язує їх це робити.

Представник МРГ, в свою чергу, пояснив, що рішення комісії часто необ’єктивні, і є продовженням минулорічних конфліктів з авторами. Наприклад, авторка проєкту «РеаніМетро» і секретар минулорічної ГБК Марія Назарова, цього року подала два з чотирьох проєктів у розділі «Міжтематичні». ГБК ухвалила рішення про скасування цього розділу, але МРГ не втілило його в життя через безпідставність та зведення особистих рахунків, що заборонено Положенням (за словами анонімного представника МРГ). Минулого року в останній день голосування ГБК під керівництвом Марії відсторонила певну кількість проєктів за порушення. До складу цьогорічного ГБК увійшли люди, дотичні до відсторонених минулого року.

Окремим пунктом у зведенні рахунків стоїть «Список недоброчесних» — така собі дошка ганьби, куди наявний склад ГБК заносить усіх, хто йому заважає, позбавляючи їх права брати участь у ГБ на рік. Минулого року до цього Списку додали немало кандидатів у депутати, які використовували ГБ для політичної агітації напередодні виборів до Київради. Цього року більшість невиконаних рішень ГБК стосується саме неаргументованого занесення осіб до цього списку.

Також важливою проблемою є те, що проєкт, який було відхилено, а потім допущено до голосування за допомогою ГБК, має всі шанси не бути реалізованим, навіть якщо він набрав необхідну кількість голосів. Співзасновник Школи ГБ Андрій Єрофєєв у березні цього року направляв колективне звернення до депутатів КМДА щодо 99 проєктів різних років, які досі не були реалізовані (на кшталт проєкту наземного переходу до метро Університет 2019 року). Відповідальності за невиконання ніхто не несе.

Усі учасники процесу нарікають на токсичність процесу і втому від нього.

Але змінювати нічого не поспішають.

Чи можуть автори проєктів отримувати особистий зиск з ГБ?

Питання того, чи повинен лідер команди отримувати певний гонорар за те, скільки часу та зусиль витрачає на роботу над проєктом та збір голосів, досі залишається дискусійним. Представник ГБК Андрій Дащенко запевнив, що після завершення голосування вони серед інших вирішуватимуть питання винагороди для активістів і авторів проєктів.

Люди часто беруть відпустки за власний рахунок на період активного голосування, витрачають власні кошти на друк та інші витрати. Нерідко це великі суми. Наразі єдиний легальний спосіб отримати матеріальний зиск — вказати авторське право на реалізацію власного проєкту, як, наприклад, у фестивалю Radioday.

Сергій Лобойко розповідає, що якось проводили опитування серед лідерів проєктів щодо виплатити їм премії чи компенсації витрат на промоцію проєктів і понад 80% з них відмовились від цієї ідеї, аргументуючи це своєю нематеріальною мотивацією.

Скандалів навколо конфлікту інтересів між підрядником та автором проєкту, а також випадків політичної агітації за допомогою ГБ було чимало. Наприклад, депутат відремонтував стадіон коштом ГБ із залученням голосів місцевих жителів, а потім встановив табличку із власним ім’ям, ніби це особисто його заслуга. Ці випадки — тема для окремого матеріалу.

Що допоможе реформувати ГБ?

Єдиний системний спосіб забезпечити реалізацію потенціалу Громадського бюджету — створення проєктного офісу з розвитку е-демократії. Про це одностайно говорять Сергій Лобойко, автори проєктів, яких ми встигли опитати, а також представник Міської робочої групи. За їх словами, такий проєктний офіс має забезпечити зростання ефективності рішень всіх сторін ГБ — від команд проєктів до КМДА, Київради, а також стати таким собі медіатором між ГБК та МРГ, а також між командами та розпорядниками коштів. Створення проєктного офісу дозволить більше не покладати обов’язки щодо розвитку ГБ на чиновників, які у цьому не зацікавлені. Адже модерація проєктів і спілкування з авторами — це наразі додаткове неоплачуване навантаження для них.

Положення про ГБ ще з 2018 року передбачає наявність такого проєктного офісу, який досліджує та аналізує інформацію, працює з великими даними, на основі яких готує рекомендації та проєкти рішень, модерує діалог, впроваджує необхідні зміни. Проте для втілення інституції в життя не вистачає політичної волі КМДА. Хоча в містах Європи, де діє громадський бюджет, такі спеціалізовані команди є дуже важливими — як правило, їх формують не з чиновників, але працюють вони безпосередньо з керівниками мерій.

До речі, Положенням також передбачено, що механізм ГБ може застосовуватися для громадської оцінки всіх проектів розвитку (капітальних витрат) бюджету Міста — у цього інструменту величезний потенціал, якщо розвивати його професійно і залучати експертів, коментує Сергій. Тобто голоси містян за проєкти ГБ можуть допомагати визначати депутатам Київради та чиновникам, витрати на яку саме інфраструктуру треба збільшити з міського бюджету.

ГБ проти КМДА

Громадський бюджет у своєму задумі покликаний змінити систему управління містом, вважає Сергій Лобойко. Існуючій системі КМДА це вкрай невигідно. Низові активісти, які неодноразово проходили всі етапи реалізації проєктів та боролися за їхнє втілення, стали реальною загрозою для чиновників, які звикли відсиджуватись на своїх місцях і розглядати будь-який інструмент як спосіб отримати бариші, не привертаючи забагато уваги.

Замість реформування і розвитку інструменту ГБ, КМДА шукає шляхи, аби його позбутися. Вони ініціювали зменшення фінансування ГБ (проте рішення не ухвалили), зі складу Міської робочої групи були усунені співорганізатори ГБ (Сергій Лобойко, Ігор Хацевич та Олександр Корень). Показовим є той факт, що дати коментар «Хмарочосу» погодився лише один представник наявного складу МРГ з усіх, з ким ми намагалися зв’язатися. Але і він попросив залишитись анонімним. Це непублічні люди, яким нецікаво виходити на діалог чи щось змінювати.

Ще одна велика проблема: раніше Громадський бюджет стояв окремим рядком у бюджеті міста. Тобто, кожен проєкт ГБ, який набрав необхідну кількість голосів, отримував пряме фінансування з міськбюджету. Ці кошти додавалися до основних бюджетів комунальних підприємств та департаментів — вони були зацікавлені в тому, аби проєкти були реалізовані, бо це збільшувало їхній загальний бюджет. Минулого року було внесено зміни до Бюджетного кодексу України, через які Департамент фінансів почав включати ГБ до основного бюджету розпорядника коштів. Тобто проєкти ГБ тепер конкурують з усіми іншими планами підприємства чи департаменту: якщо певний розпорядник має профінансувати кілька фестивалів з ГБ, йому, наприклад, може не вистачити коштів на фінансування бібліотеки.

Такий стан речей мотивує чиновників відхиляти багато проєктів або подавати власні (не обов’язково від свого імені), користуючись адмінресурсом, нарікає депутатка Київради Ксенія Семенова у коментарі до посту Директорки департаменту культури КМДА.

Зараз цими складними питаннями і вирішенням системних проблем практично нікому займатись, адже чиновники геть у цьому не зацікавлені і сприймають ГБ як зайву нав’язану роботу, а низові активісти і ентузіасти просто не мають достатньо політичних ресурсів, аби вплинути на ситуацію. Створення інституції, присвяченої розвитку ГБ і аналізу даних, могло би зрушити ситуацію з місця.